Останнім днем «зернової оборудки», яка проіснувала менше року, було 17 липня. За умовчанням вона мала продовжуватися на 120 днів. Але за кілька годин до цього Росія оголосила, що виходить із угоди, пояснивши це так: вона виконувала всі умови партнерів, а зобов’язання перед нею ніхто не виконував. «Фактично чорноморські домовленості припинили свою дію сьогодні, – сказав речник президента Дмитро Пєсков. — На жаль, частину щодо Росії цих чорноморських домовленостей не виконано досі. Тому її дія припиняється». Перед цим, у ніч на 17 липня, було здійснено диверсію на Кримському мості, але Пєсков додав, що відмова від угоди з підривом не пов’язана. Росія, зазначив він, неодмінно повернеться до домовленостей, щойно будуть виконані її (Росії) умови.
Про те, що Москва не схильна продовжувати угоду, відомо було й раніше: 4 липня на сайті МЗС з’явилося «Повідомлення для ЗМІ», де викладено претензії Росії до партнерів за угодою:
«Чорноморська ініціатива», метою якої було надання допомоги країнам Африки, Азії та Латинської Америки, що потребують, перетворилася на суто комерційний вивіз українського продовольства на «ситі» країни. З 32,6 млн тонн зернових, вивезених з 1 серпня 2022 р. з портів Одеси, Чорноморська та Південного, більша частина — 26,2 млн тонн, або 81% — була спрямована до країн з високим і вищим за середній рівень доходів. Найбідніші держави (Ефіопія, Ємен, Афганістан, Судан та Сомалі) отримали лише 862 086 тонн, або 2,6% вантажів. У середньому протягом року роботи «чорноморської ініціативи» щомісяця її учасниками ставали лише 2 судна Всесвітньої продовольчої програми (ЗПС ООН) та 90 комерційних зерновозів».
При цьому, сказано в повідомленні, «ситуація з нормалізацією російських постачань продовольства та добрив на світові ринки… продовжувала деградувати», бо Захід запроваджує нові та нові антиросійські санкції. А «п’ять системних завдань», які б «усунути перешкоди», не вирішено. Це:
«перепідключення Россільгоспбанку до SWIFT;
запчастини для сільгосптехніки;
реанімування аміакопроводу “Тольятті – Одеса”;
транспортна логістика та страхування;
«розморожування» активів».
Тому «немає підстав для подальшого продовження» правочину після 17 липня.
Західні політики почали звинувачувати Росію в тому, що тепер через неї знову можуть підскочити світові ціни на продовольство. «Це повторення шантажу, який Путін провів рік тому, — сказав в ефірі німецького радіо експерт партії ХДС із зовнішньої політики Норберт Ретген. — Він бере в заручники голодуючих жителів Африки, щоб досягти політичної угоди із Заходом, щоб вимагати політичного викупу. Друге: якщо ціни на зерно зростають у всьому світі, це хороший бізнес для Росії, тому що вона є великим експортером зерна. Зрештою, ще виявиться, що він благодійник усього світу».
Побоювання щодо голоду виникають не на порожньому місці. До 2022 року Росія та Україна постачали приблизно 13% усіх споживаних у світі калорій. Чверть всього світового експорту пшениці, 20% експорту ячменю та кукурудзи, 50% експорту олії надходили від українських та російських виробників. 2021 року Росія посідала перше місце у світі з експорту зернових культур, Україна — п’яте. У 2010 році через посуху та неврожай Росія ввела ембарго на вивезення пшениці, і світові ціни на продовольство підскочили так, що це називають однією з передумов до «арабської весни». З початком російської спецоперації зруйнувалися світові торгові ланцюжки, пов’язані з постачанням продовольства, і це знову призвело до зростання цін.
У березні 2022 року Росія ще й оголосила ембарго на експорт своєї пшениці до країн ЄАЕС, на торгівлю зерном з іншими країнами запровадила квоти та підвищила експортне мито. Заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв написав у телеграмі: «Поставлятимемо продовольство і сільгоспкультури тільки нашим друзям (благо їх у нас багато, і вони знаходяться зовсім не в Європі і не в Північній Америці). Продаватимемо і за рублі, і за їхню національну валюту в узгоджених пропорціях».
Але продавати Росії не виходило. Крім своїх російських заборон і квот, завадили західні санкції.
— Росія не могла вивезти зерно, — каже підприємець Дмитро Потапенко. — Це була класика надвиробництва: у нас з одного боку — експортне мито, з іншого — санкції на вивіз. Страхувати судна з російським вантажем погоджувалися від сили дві корейські компанії, а без страховки зростала ціна на транспортування. І є фундаментальна проблема: як ви за це зерно заплатите та як отримаєте гроші від покупців?
Водночас Росія блокувала українські порти на Азовському та Чорному морях. До спецоперації Україна експортувала понад 45 мільйонів тонн зернових та олійних культур щорічно. На початок блокади на її складах залишалося 18 мільйонів тонн з минулого врожаю, ще 60 мільйонів тонн українські фермери розраховували зібрати 2022-го. Через те, що у сховищах залишався не вивезений урожай, новий просто не було куди подіти. Замінити морські перевезення залізничними машинами в повному обсязі було неможливо.
Ціни на пшеницю, за даними ФІНАМ, у лютому 2022 року злетіли. Зростати вони почали ще на тлі пандемії, але тут стрибнули до рекордних значень. ООН заговорила про голод, який загрожує найбіднішим країнам через дорожнечу.
У червні 2022-го ціни почали знижуватись. Йшли переговори щодо майбутньої «зернової угоди», яка мала дозволити вивозити продовольство з українських портів.
Що таке «зернова угода»
Офіційна назва документа, підписаного 22 липня 2022 року в Стамбулі, — «Ініціатива щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів». Під зобов’язаннями підписалися представники Росії, Туреччини та України за участю ООН. Метою названо «забезпечення безпечної навігації для експорту зерна та пов’язаних з ним продуктів харчування та добрив, включаючи аміак, із портів Одеса, Чорноморськ та Південний («українські порти»)».
Сторони дають «максимальні гарантії щодо безпечного та надійного середовища для всіх судів, що беруть участь в Ініціативі». У Стамбулі під егідою ООН створюється Спільний координаційний центр (СКЦ) за участю представників кожної із сторін. Він контролює дотримання умов угоди, він же затверджує графік заходу суден до українських портів та виходу з них. Інспекційні групи, до яких входять представники всіх сторін, перевіряють судна в портах України та Туреччини та в Босфорі щодо «відсутності несанкціонованих вантажів та персоналу на борту».
І Росія, і Україна зобов’язуються «не робити жодних нападів на торговельні та інші цивільні судна та портові споруди, задіяні в Ініціативі». Судна із зерном йдуть «морським гуманітарним коридором, узгодженим сторонами», протягом усього шляху вони «перебувають під технічним контролем» СКЦ. «Жодні військові кораблі, літаки, безпілотні літальні апарати (БПЛА) не можуть наближатися до морського гуманітарного коридору ближче, ніж на відстань, узгоджену СКЦ». У разі виникнення будь-якої небезпеки сторони зобов’язані «надати необхідну допомогу екіпажу».
Чому це називають угодою
Спочатку Росія трактувала «Чорноморську ініціативу» як поступку зі свого боку жест доброї волі, в обмін на який вона має право щось вимагати. Так, мабуть, і з’явилося слово угода. При цьому, як ми бачимо, у документі, під яким підписалася Росія, немає жодного слова про якісь її вимоги. Тут же, додамо, немає жодного слова про те, хто саме має бути покупцем українського зерна.
Того ж дня у Стамбулі з ініціативи Росії було підписано ще один папір — Меморандум про взаєморозуміння. Росія розглядає його як частину «пакетної угоди», однак це самостійний документ, під яким немає підписів ні України, ні Туреччини, ні тим більше будь-яких країн Заходу, які Росія звинувачує в порушенні домовленостей. Підписалися під ним перший віце-прем’єр РФ Андрій Білоусов та Генсек ООН Антоніу Гутеріш. На сайті російського МЗС документ було опубліковано у вересні.
У преамбулі Меморандуму сторони наголошують на праві людини «на гідне харчування», зазначають, що «продовольство — це не просто товар», говорять про необхідність термінового вирішення «зростаючої глобальної проблеми відсутності продовольчої безпеки у зв’язку зі зростанням цін на продовольство та добрива на світових ринках». Після довгого і трудночитаемого вступу суть викладена у двох пунктах:
Росія зможе продовжити «комерційні постачання продовольства і добрив до країн, які потребують цієї продукції», якщо при цьому виникнуть перешкоди — інформує про них секретаріат ООН. Водночас вона «сприятиме безперешкодному експорту продовольства, соняшникової олії та добрив із контрольованих Україною портів у Чорному морі».
Секретаріат ООН, зі свого боку, докладе зусиль «із сприяння забезпеченню транспарентних та безперешкодних поставок продовольства та добрив, включаючи сировину, для їх виробництва (зокрема аміак), що надходять із Російської Федерації на світові ринки». Йдеться про перешкоди, «які можуть виникнути у сферах фінансів, страхування та логістики». Він же (секретаріат) «стріматиметься працювати з компетентними органами влади та приватним сектором з метою домогтися конкретних винятків для продовольства і добрив, включаючи сировину для їх виробництва (у тому числі аміак), що виробляються в Російській Федерації, з-під дії заходів, вжитих щодо Російської Федерації, згідно з принципом, що дані заходи не продаються.
У перекладі це означає: Росія обумовлює собі можливість комерційних поставок, ООН допомагає їй вивести цю торгівлю з-під санкцій, а Україні, так і бути, дозволять возити зерно до найбідніших країн.
Насправді, жодних конкретних вимог та умов у документі немає, є лише вираз готовності «докласти зусиль щодо сприяння». Окремий пункт зазначає: «Цей Меморандум не є міжнародним договором і не встановлює жодних прав чи зобов’язань з міжнародного права».
Які порушення бачить Росія
Говорити про «пакетну угоду» та порушення її умов Росія почала незабаром після підписання документів. У жовтні 2022 року, коли спливали перші 120 днів і стояло питання про продовження угоди, МЗС повідомило, що цілі в українських поставок зерна виявилися чомусь не гуманітарними, а комерційними, половина «припадає на Євросоюз і такі розвинені країни, як Великобританія, Ізраїль і Південна Корея». Насправді перший одержувач українського зерна — Китай, на третьому місці — Туреччина, але про них МЗС чомусь мовчить. Ці країни вважаються найбільш зацікавленими в «зерновій ініціативі», для Туреччини участь у ній — це ще й політична вага. Великобританія, яку звинувачують у поїданні зерна, є у переліку покупців, але дуже позаду Ємену, Лівії та Бангладеш.
Російські компанії, сказано далі у повідомленні, «досі не можуть не лише здійснити комерційні постачання добрив, а й навіть передати близько 300 тисяч тонн продукції найбіднішим країнам», а все через «односторонні санкції», які Захід так і не скасував. Про те, з якого дива Захід взагалі повинен думати про «угоду», під якою не підписувався, — жодного слова.
Після атаки на Севастополь 29 жовтня Москва оголосила, що виходить із Ініціативи.
Турецькі кораблі без участі російських просто проводили українські судна по всьому маршруту — і ніхто не наважився їм завадити. Вже тоді стало ясно, що в принципі угоду можна продовжувати і без Росії.
А з російського боку з’явилися усні вимоги, яких немає в жодному документі: до Заходу — підключити Россільгоспбанк до SWIFT, до України — відновити роботу аміакопроводу «Тольятті — Одеса», зупиненого на початку спецоперації. Президент Зеленський готовий був запустити аміакопровід у відповідь на обмін полоненими за формулою «всіх на всіх», але це не влаштувало Росію (8 червня трубу було підірвано на підконтрольній Україні території, що зробило оперативне виконання вимог Росії технічно неможливим). Загалом Ердоган зателефонував Путіну і знайшов якісь слова, щоб Росія повернулася в угоду.
У березні, коли наближався новий 120-денний термін, Росія знову нагадала: Україна торгує зерном із Європою, а найбіднішим країнам відвозить менше ніж 3%. Аміакопровід (тоді ще не підірваний) не працює, Россельхозбанк сидить без SWIFT і не може проводити міжнародні платежі. “Угоду” все одно продовжили, але не на 120 днів, а “тільки на половину терміну – 60 днів”. У липні минув і цей термін.
Як «угода» працювала насправді
Директор департаменту корпоративних фінансів Інвестиційної компанії «ІВА Партнерс» Артем Тузов вважає, що ні Росії, ні Україні припинення угоди нічим не загрожує.
— Наслідки будуть мінімальними, — каже він. — Україна активно постачала зерно не лише водним транспортом, а й через сухопутні кордони вантажівками. Вона продовжить це робити. З Росії зерно теж йшло без урахування цієї угоди, воно продовжить так само йти. З погляду найбідніших країн ситуація неоднозначна, вони закуповують зерно в Європі, у Росії, у Туреччині, і вони продовжать закуповувати його — з угодою або без неї. Можливо, зерно подорожчає, тоді їм буде важче. Воно вже почало дорожчати, але це таки не ті стрибки, які були минулого року, поки це цілком ринкова історія.
За даними Управління з координації гуманітарних питань (УКГВ) ООН, рух судів у рамках Чорноморської ініціативи розпочався 3 серпня 2022 року. Перше судно із зерном для найбідніших країн Африки вийшло з українського порту Південний через місяць після підписання угоди: суховантажне судно Brave Commander, зафрахтоване ООН, везло 23 тисячі тонн зерна в Джибуті. До цього 14 судів пішли до покупців, перед якими українські постачальники мали зобов’язання.
Загалом за час існування угоди Україні вдалося експортувати 32,9 мільйона тонн зерна: кукурудзи, пшениці, соняшника, ячменю, ріпаку та сої. Серед вантажоодержувачів на першому місці Китай, Іспанія та Туреччина. Окрім європейських країн вантажі йшли до Єгипту, Бангладеш, Кенії, Тунісу, Судану, Ємену, Алжиру, Лівану, Джибуті та інших країн Азії та Африки. Понад 40% всього зерна пішло до найбідніших країн, решта — до тих покупців, з якими були контракти українські постачальники.
Ніде в угоді не сказано, що Україна зобов’язується безкоштовно годувати Африку, яка голодує.
За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, після початку дії Чорноморської ініціативи світові ціни на продовольство почали знижуватися, що було метою «угоди», а зовсім не гуманітарні відвантаження кукурудзи та соняшнику з України в Джибуті.
У жовтні 2022 року Конференція ООН з торгівлі та розвитку випустила доповідь, в якій наголошувала: велика частина кукурудзи з України «дісталася розвиненим країнам», де зерно «може бути перероблене або реекспортоване в інші країни». Пшениця «в основному йде в країни, що розвиваються», 20% – «у найменш розвинені країни з вразливим населенням, які обслуговуються Всесвітньою продовольчою програмою».
Російські виробники, незважаючи на санкції та інші перешкоди, про які йдеться на сайті МЗС, у 2022 році зібрали небувалий урожай зерна та експорт також наростили — до рекордних 59 мільйонів тонн. Цього року частка російської пшениці на світовому ринку становитиме 13% — проти 11% 2018-го.
Вгорі: вантажні судна із зерном залишили український порт. Жовтень 2022 року. Фото: OZAN KOSE / AFP / East News
(Джерело).