Удаваний оптимізм переляканої русні

Чемпіонат світу з футболу в Катарі як Золотий батон світового футболу

29/11/2022 AA 0

Останніми днями, перед черговою хвилею ракетних ударів країни-терористки Росії, однією з топ-тем в українських медіа стали результати виборів до Національного олімпійського комітету (НОК) України. За […]

Цю статтю я написав у четвер. Можливо, на сьогодні, коли ви її читаєте, на якомусь напрямку Збройні сили України в черговий раз гарненько потріпали «денацифікаторів» і «демілітаризаторів» та відправили ще кілька сотень грішних душ до дідька на ралець, спалили кілька десятків танків і бронемашин, збили кілька літаків та гелікоптерів. Це вже, так би мовити, будні. Хоч, за великим рахунком, «вихідних» у нас і не може бути до закінчення війни. А будні – то радують, то засмучують, то обнадіюють.

З подій останніх днів привертають увагу псевдореферендуми на Півдні України і мобілізація, оголошена російським президентом путіним. Перші «частково мобілізовані» (в простонародді – чмо), уже прибули в Україну. І в той же час із єдіной і нєдєлімой злиняли по сусідах до чверті мільйона росіян, в Росії палають військкомати, жінки виходять на мітинги протесту, чоловіки ховаються від призову. Тільки не поспішаймо назустріч з розпростертими обіймами: вони не проти агресії, а проти того, що й самі можуть потрапити на фронт. Однак, це також радує – ворог психологічно роззброюється, національні околиці починають розуміти, що вони в Росії – люди другого, якщо не третього сорту, Кремль у розгубленості.

Так звані виборчі комісії прозвітували про 80 з хвостиком відсотків голосів за входження українських земель до складу Російської Федерації. Хоча реальність зовсім інша. Наприклад, мер тимчасово окупованого Мелітополя Іван Федоров говорить, що на окупованій територїї Запоріжжя проголосували тільки 0,5 відсотка населення. А загалом на півдні, як стверджують безпосередньо наближені до місць голосування аналітики, у «референдумі» взяли участь не більше двадцяти відсотків місцевого населення, і далеко не всі підтвердили свою палку любов до раші. Однак, у Москві, на Красній плоші, вже звели трибуну для масового відзначення «чергової перемоги» Кремля, чекають проголошення Держдумою Донецька, Луганська, Запоріжжя і Херсону російською територією. Члени нижньої палати російського парламенту отримали запрошення до Кремля, де відбудеться «церемонія підписання договорів про вступ до складу Росії нових територій».

Дурень думкою багатіє. Клоунада з так званими референдумами нічого Росії не дасть. Які б результати не називали тамтешні політичні алхіміки, вони не матимуть ніякої юридичної сили. Україна не поступиться жодним метром своєї землі. Оскільки Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави. Питання зміни кордонів України повинне вирішуватися на всеукраїнському референдумі, призначеному Верховною Радою. А згідно з міжнародним правом перехід території однієї держави до іншої правомірним може визнаватися лише в чотирьох випадках: передача за згодою обох держав, обмін територіями, дарування і продаж. Є ще один – відторгнення частини території держави-агресора в якості санкцій. Але це вже стосується не України, а самої Росії і теоретично у такий спосіб вона може позбутися частини Білгородщини, Курщини, Вороніжчини чи Кубані – колись українських земель, освоєних і заселених українцями. Але ми не порушуємо таких питань і не збираємося цього робити, нам і своєї землі вистачить, не заважайте тільки на ній господарювати.

Уся ця метушня з «референдумами» була б смішною, коли б не війна. Можна порадити росіянам провести референдум ще й у штаті Нью-Йорк, де оселилася чи не найбільша російська діаспора на Західній півкулі, або хоча б на Брайтон Біч, де їх понад сто тисяч. Можна ще десь, якщо мало своїх сімнадцяти мільйонів квадратних кілометрів «прирощеної» за кілька сотень років території. Але ж не до жартів, коли гинуть люди, палають оселі, катують чоловіків і гвалтують жінок, нищаться лікарні, школи, університети, історичні пам’ятки. І коли все це треба зупинити – чим раніше, тим краще.

Високопоставлена русня сповнена удаваного оптимізму. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявляє, що його країна й далі продовжуватиме війну і ставить собі за мету захопити всю територію Донецької області, як мінімум “звільнити всю територію Донецької народної республіки”. Щось ріденько, Дмитре Сергійовичу, пригадується, ви обіцяли за кілька днів узяти Київ?

І п’яте колесо до воза, себто Дмитро Медведєв, погрожує ядерним ударом. Там, на Рассєї, всі так налаштовані, у кого мізки повернуто вперед ногами, – від господіна прєзідєнта до Шойгу і біснуватого екс-керівника Роскосмосу Дмитра Рогозіна, котрий обіцяв знищити НАТО за пів години, та генерала Валерія Васильєва, командуючого російського гарнізону на ЗАЕС з погрозою: «Тут буде російська земля або випалена пустеля». Помилявся міністр культури Російської Федерації Володимир Мединський, говорячи про зайву хромосому у росіян: для того, щоб за модель держави під назвою Росія обрати пітерське підворіття в масштабах імперії, треба мати не на одну хромосому більше, а принаймні на кілька. Бо люди із зайвою хромосомою по своїй природі мирні, добрі і законослухняні. Вони ніколи б не дозволили собі прийняти закон про вищість російського законодавства над міжнародним. А Державна дума Росії прийняла. Світова громадськість тоді знизала плечима, мовляв, чим би дитя не тішилось, аби не плакало. А воно, плачучи, наплювало на міжнародні суди, міжнародні угоди, Гельсінські угоди, Будапештський меморандум і дотішилося до відвертих погроз застосування ядерної зброї.

Історичний досвід засвідчує, що будь-яке зволікання з прийняттям рішучих заходів призводить до неповторних втрат. Європа і світ втратили мир ще тоді, коли Російська Федерація поставила себе над міжнародним правом. Вони продовжили втрачати його, коли пробачили їй війну з Грузією, захоплення Криму, введення військ в український Донбас. А ми – протягом усього часу, коли їй довіряли. Сьогодні ситуація інша – Захід переконався, що з нинішньою Росією говорити по-людски не вийде. І тому Держсекретар США Блінкен заявив: «Ми не визнаємо і, насправді, ми ніколи не визнаємо анексію українських територій Росією… Україна має абсолютне право оборонятися на всій своїй території, зокрема, повертати собі території, які були незаконно захоплені у той чи інший спосіб».

Рада безпеки Організації об’єднаних націй не змогла прийняти резолюцію, що засуджує фейкові референдуми на території Півдня України – баба Яга проти. Володимир Зеленський оголосив перед Радбезом ООН своє бачення ситуації: погрози Росії щодо застосування ядерної зброї доводять, що вона не має права володіти нею і повинна бути виключена з міжнародних організацій. Це його право і його обов’язок. Кому, як не Києву піднімати це питання на світовому рівні. І кому, як не західній демократії, підтримувати нас. Адже доля світового порядку вирішується сьогодні на полях України. Живи, Україно!

Броніслав Куманський

http://chas-time.com.ua/polityka/udavanij-optimizm-perelyakanoji-rusni.html

MIXADV

цікаве