Багато хто каже, що путіна покликали російськомовні. Декілька прикладів з мого власного досвіду. Про те, що справа не лише їх рук. Так-так, “знову про мову” і буквей буде багато. Попереджаю: докладно вивчила курс рускава карабля, тому не намагайтеся влаштовувати срачі в коментах. Отже, поїхали.
Коли я переїхала в Україну з Казахстану, українською не знала й слова. Одразу заповзялася вчити, і в першому семестрі в українській школі у мене було з мови “4”, а у другому — вже тверде “5”.
…А потім я з подивом відкрила для себе, що російська — це “модно”, і деякі мої друзі за тиждень перебування в місті завзято ламають язики, бо вони ж не селюки, як деякі, а “городською” тріпаються. Думала — то можна було не вчити, і була б “кручє парєной рєпи”? Одразу ж осмикувала себе — ні, не можна, мову я маю знати. Тоді мені було років 13.
Уже дорослою, десь в 2010-х, на одному з літературних сайтів я опублікувала статтю “Захистімо рідне слово” (звернення від літературного об’єднання нашого міста, написане покійним М. А. Суржком). Йшлося про необхідність докладати зусилля, щоб українська в Україні стала домінуючою. Були перелічені факти про нашу мову (в якості аргументу, для підтвердження її мелодійності, багатства та величі).
…І нібито притомні, україномовні автори того порталу, які позиціонували себе поетами і письменниками, творчою “елітою”, заплювали мене в коментарях, бо “насильно не українізуєш”, “немає значення, якою мовою, аби сенс був”, “ділиш людей за придуманою ознакою”.
Уже після Майдану, окупації Криму та Донбасу в 2014 я намагалася достукатися до російськомовних поетів і письменників, яких особисто знала. Вони затято захищали своє право писати російською. Лише одна поетка з того кола — Тетяна Яровицина — відмовилася від москальської мови, пише українською і дотепер, пропагує мову і пояснює всім, чому вона важлива.
…Всі ті російськомовні писаки клеймили мене, адеквату вистачало на кілька фраз, а потім — образи, ярлики, блокування. Так я почистила свій простір від російської “з правильним сенсом”. Але дивно навіть не це. Дивно те, що їх підтримували письменники, які вже мали ім’я і все життя писали й спілкувалися українською.
Таких прикладів можна назвати багато, і завжди, завжди ті, хто опікувався українською мовою, поставали якимись ненормальними, руйнівниками “звичного ладу”, розхитувачами “човна” і навіть “моральними потворами” (це цілком серйозно озвучувалося).
Якщо хтось думає, що виступали проти українізації лише російськомовні, цей хтось надто наївний. Останній приклад.
За кілька місяців до 24 лютого я була шокована, що публічна людина і поетка, яку я дуже поважала, в інстаграмі опублікувала ціле простирадло тексту про себе (тобто це не поширенння, а авторський текст) російською. Я написала допис-обурення, і була щиро здивована, що головною моєю опоненткою в цьому питанні виявилася українська письменниця, киянка, переможиця “Коронації слова”, і, не побоюся цього слова, подруга (на той час). Прізвище не називаю, але всі, хто знає мене, знають, про кого йдеться.
Так от, ця жінка (а, забула, ще й автор укр.аїнських підручників та викладач одного зі столичних вищих навчальних закладів, от скільки титулів) в коментарі під моїм постом написала, що сама переходить на російську з московоротими, і люди мають право обирати, якою мовою говорити. Так-так, навіть в умовах війни з мордором перехід з української на російську — цілком виправданий, і судити за це не можна, бо можуть бути “обставини” (які???) І ще багато “фахових” думок від української філологині було під тим дописом.
Я заблокувала ту філологиню, письменницю і науковицю, тому не знаю, чи вона вже перевзулася, чи просто зробила вигляд, що того не було. Я викреслила з поля свого спілкування більшість російськомовних поетів, які вішали на мене ярлики, тому не знаю: цілі їх будинки, чи вони вже поїхали від бомб руского міра за кордон? Всі живі, чи хтось з них наклав життям за рускій язик? Та й знати, якщо чесно, не хочу.
Допис про те, що не лише російськомовні кликали путіна. Опосередковано їм допомагала й українська інтелігенція. І про Жадана, теж актуально: колись після Майдану йому вручали премію Бі-Бі-Сі, і я на власні вуха чула від нього, що ми маємо підтримувати російську книгу. Жадан — єдиний, кого я не викреслила, і тому знаю, що нині він російської книги не підтримує, працює на потреби пораненого Харкова, голосно говорить про те, що “історія переписується українською мовою”. Тому я майже пробачила йому отой висер на урочистостях Бі-Бі-Сі. Майже.
Мова не на часі? “Какая разніца”? Ну-ну. От що я скажу наостанок. Навіть в той час, коли Україна стікає кров’ю, гинуть літні люди, жінки і навіть, о Господи, невинні діти, багато хто, не задумуючись, перепощує російськомовні пости, бо вони, бачте, здаються дотепними і “розумними”. Хіба бодай одне москальське слово може видаватися нам зараз розумним? Цими ж словами, хіба що в іншому наборі, озвучуються накази нас жорстоко нищити! Ну от ви серйозно? Хто ви? Я ж вас знаю, ви позиціонуєте себе україноцентричними, багато хто молиться українською, є такі, що багато зусиль поклали на розбудову української церкви в нашому містечку. Багато волонтерів, які роблять максимум, дуже затяті молодці, рвуть жили, забезпечуючи військо. Чому я в стрічці маю бачити оце “Добрає утра, спасіба за ночь”, “Цвєти для наших воінав”, “Минабарони РФ заявіла”, “Чєрнабаєвка крутая”??
На-фі-га, українці? Чи таки манкрути?
Наталя Святокум