Десь приблизно у 2014-му році у мене відбулась розмова з російськими лібералами. Це була моя перша війна й я наївна та дурна вірила, що є не такіє руськіє, які можуть впливати на суспільство, розповідати правду, творити історію, ну, приблизно, як от опозиція в Україні, чи Нація на Майдані. Поясню чому я була така дурна та наївна.
До речі, тоді таких, як я було багатенько в Україні. Ну, по перше, моє становлення, як людини та громадянки відбувалось вже за часів Незалежності України, я зростала у суспільстві де були права людини, свобода слова, мітинги.
Я працювала на телебаченні, у газеті. Я з 2007 року мала власну газету, де була не тільки редактором, а вела політичну, юридичну, історичну та літературну колонки. Займалась правозахистом та захистом довкілля. О, які ми робили з Денісом Киркачем, Ігорем Кримовим та іншими небайдужими хлопцями репортажі з «гарячих точок», тобто з копанок. Одного разу навіть тікали, бо за нами гналися люди з автоматами. Тому мій світогляд був, скажемо так, незалежний, вільний та замішаний на знанні історії, бажанні змінити свій край та звільнити його з під злоякісної пухлини феодалізму, що труїла його.
Короче, поки люди робили гроші на контрабанді, Лєна робила дурниці, але жодним чином про це не шкодує. Як би не оте моє життя, я б не вижила під час війни. Якось треба розповісти про це. Досвід життя у прикордонному контрабандному раю, дуже згодився, коли прийшли люди з автоматами.
Але річ не про це, це я пояснюю, чому я намагалась достукатися до російських лібералів та вірила, що вони можуть там, щоб зробити. Бо ми б змогли. Бо ми народжені бути вільними та боротися. Вони ні. Там рабська ідеологія та імперство (дивна суміш, я вам скажу), це вже генетичне. Але зрозуміла я це пізніше, от саме з діалогів, спілкування й викреслила з життя усіх лібералів й зрозуміла, що гарний руський кожен 200-й.
Так ось, тоді наш діалог крутився навколо історичних фактів. Я доводила, що вони абсолютно не знають ні свою історія своєї країни, а тим більше не знають нашу. Усе, що вони знають, це дозволена дозована фейкова інформація, спотворена історія обох країн, особливо нашої, й навіть шкільна програма з історії, це брехня, брехня та ще раз брехня. Особливо що стосується нашої визвольної боротьби та Другої світової, яку вони вперто називали Вітчизняною.
Наприклад, я доводила, що були «загранотряди» — саме так називав мій дідусь загони зачистки, які бачив на фронті. Це коли бійцям дають 1 рушницю на 3-х, кілька патронів й «добудешь в бою» й кидають у лобову атаку.
Усіх, хто не біжить чи біжіть назад, дострілюють свої, що гарно озброєні йдуть позаду. Таке ж відбувалося у 14-му при окупації Донбасу, як й дострілювання поранених своїми, бо в лікарнях (поранених же відправляли у звичайні лікарні, не було військових шпиталів, а лікарі здебільшого не мали досвіду оперування та лікування таких поранень, то, як вважали московити, це просто витрата часу, то прибирали на полі бою).
Розповідала я й про НКВС, коли вони переодягалися під вояків УПА та знищували села. Бо, знову ж таки, я це побачила на Донбасі, коли московити та місцеві ополченці вивішували на свою техніку українські прапори та обстрілювали школи, лікарні, хати.
Якось ось така «бригада правого сектору» обстріляла шахту «Довжанська-Капітальна» та там, де стояли танки, залишили й прапори українські й…візитівки «правого сектору». Люди вірили у те, що це українські військову чи «головорізи пс».
Я пояснювала, що й як, але «а де вони взяли прапори та візитівки».
Люди, люди, боже,боже, ми ж на той час 23 роки були Україна, то прапорів було у кожному книжковому, канцелярському, школі, міськраді, повно, коробками, а от про візитівки, я дізналась пізніше. Їх друкувала місцева друкарня, що належала регіоналу й депутату місцевої ради, якій потім хвалився цим. В нього навіть бюлетені на вибори друкували (додаткові), щоб у місцеві депутати не пройшла опозиція чи «чужі». Взагалі, 2014-й це була оживша історія. Усе, що розповідав дідусь та бабуся, усе, що я читала самостійно поза нав*язаними книжками, усі історичні ситуація просто повторювались у сучасному світі. Напевно, це ось це й називають «не вивчені уроки історії», які кожен раз повертають суспільство у відправну точку для навчання та висновків. Звісно, що ліберали з чимось погоджувались, мовляв, так, може бути, але свої п,ять копійок вставляли «вам все врут».
Й якщо ще по радянській історії вони погоджувалися у частині «да, много скрывали», то у перемогах саме «советской армии» вони не мали жодного сумніву без похибок на антигітлірівську коаліцію й лен ліз.
А ось в тому, що робили їхтамнети на Донбасі, буле повне не сприйняття моїх свідчень. Так, саме свідчень, бо це не були розповіді, чи літературні ессе.
Це була болюча та жорства документалістика з якою російські ліберали категорично не погоджувались — «наши так никогда не поступают, русские гуманная и человечная нация». Після «мы сделали вас счастливее, потому что вот, согласитесь, война, а вы все равно счастливые, что переехали, что выжили, нашли новые увлечения, места, людей, друзей», я провела бан-операцію й поставила крапки. Назвали «неблагодарной, как все украинцы», але мене це якось вже й не торкнуло.
Чому вирішила вам це розповісти.
Бо ось на очі потравив гнівний опус «генерала та полководца всех времен и народов», міжнародного злочинця Гіркина-Стрелкова.
Кажете Женевська конвенція й усьо такоє красівоє й можливі перемовини, якісь угоди з московщиною?- ну, ну.
Московщина себе не жаліє, не те, щоб вас пожаліти.
Гіркіну донесли, що російські військові відмовляються йти на війну. Не те щоб вони не хотіли мародерити чи вбивати й гвалтувати українців, хотіли б, але українці завзято взяли у руки коси й проводять жатву, допомагаючи женцям потойбічча, збирати свої врожаї.
Наш найкращій у світі Генштаб, оновив дані по відправленим до пекла окупантам, й там вже до 18 000 наближається, а це ті, кого ще якось можна порахувати, бо купки попелу й ніхто не рахує. Кажуть, що так звані санітарні втрати перевалили за 65 000. Ну, най буде! А це якось не альо для лудшей у світі армії, бо вона звикла, щоб їй корилися, а не нищили.
Тому, військові пишуть відмови, розривають контракти й навіть дезертирують. А Гіркін-Стрелков активно вимагає поставити «загранотряди» -загони зачищення з тих же самих військових, але з більшим відсотком деградування, щоб вони вбивали кого? — росіян.
Уся історія СРСР, це кров, насильство та злочини за які вони не відповіли. Тому усе, що вони роблять зараз, це ось, безкарність. Усе зло має бути покаране. Бо безкарність, породжує не тільки тиранів й диктаторів, вона породжує цілий народ тирана й диктатора, в якому куди не ткни, потрапиш на злочинця.
Ось така історія, мої дорогі жовто-блакитні синички.
Ми маємо збирати й фіксувати усіх злочини окупанта, а ще, наше завдання історичне — покарання злодіїв, покарання тиранів, диктаторів та злочинців, яких Бог, маючи свої плани, якось тісненько зібрав до купи, назвав оту купку «пдрація» й благословив ЗСУ божою та світовою підтримкою.
Разом до Перемоги, мої хоробрі, мужні й неймовірні жовто-блакитні синички. Бо ця Перемога буде історичною, це Перемога Добра над Злом.
Олена Степова для «ІС»