Учора прочитав гнівний пост Світлани Орел про те, що на вулицях нашого міста лунає російська мова. Під ним багато емоційних відгуків та коментарів. І в них значна більшість гаряче підтримує Світлану Орел.
Авжеж, мова ворога завжди викликає відчуження. Проте частина висловлювань стосується не окупантів, а громадян України. Зокрема, біженців, які знайшли притулок в нашій області. Їх російськомовність деякі «знавці» геополітики називають головною причиною війни. Навіть дехто із свідомих поеток вважає перебування на теренах області потерпілих від обстрілів дітей і матусь небажаним, обтяжливим, а один з чоловіків – шкідливим! Бач, ми потерпаємо саме через них. Бач, вони швидко зрусифікують решту україномовного населення. Які ж треба мати розумові здібності, яку душу, щоб засуджувати і виставляти за двері знедолених! Яка у цих людей лояльність до росії? Не вигадуйте химер! Вони так само, як і ви, вдало чи невдало голосували на виборах, так само сплачували податки, так само справно виконували свою роботу, так само ніжно любили своїх чоловіків і дітей. Вони, можливо, у чомусь помилялися, у чомусь хибили. А хіба серед свідомих патріотів немає дворушників, корисливих чи «заджинсованих»?
Вам потрібна чистокровна титульна нація? То це вже було, це шлях до нацизму!
А якщо ви бажаєте проаналізувати причини цієї невтішної ситуації, то почніть з Кравчука, Кучми та інших високих представників усіх гілок влади.
Повертаюсь до мови.
Як творча людина я маю право і хочу далі розвиватися у будь-якому напрямку, реалізовуючи себе в тому числі й російською мовою. Та на цьому шляху постійно зустрічається літературна нацгвардія, патріотичні моралізатори та маніпулятори від літератури, роблять засідки й залоги, аби вивершитись чи звеличити дрібнотравчастих авторів, тільки тому, що ті пишуть українською. Хоча твори таких письменників часто мають сумнівні художні якості.
Вкотре наголошую: мовний кордон, виставлений для творчості й спілкування вважаю абсурдним. Це є дискримінацією за мовною ознакою та порушенням прав і свобод, визначених Конституцією України. Зокрема, культурних прав. Зазначене обмеження порушує право на свободу художньої творчості громадян та право на використання результатів їх інтелектуальної, творчої діяльності.
Нагадаю: відповідно до Конституції основне право громадянина – це його можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів. Таке обмеження також загрожує збереженню культурної спадщини меншин, які послуговуються російською мовою.
Тепер повернуся до фейсбучного поста Олександра Ратушняка.
Цитую: «Якщо фінальним акордом усієї тієї вєлікой руской культури і літєратури завжди є і були війни та геноцид підкорених народів, то може і не варто нам нею так захоплюватися? Адже якщо загалом подивитися на отих пушкіних, лєрмонтових, толстоєвскіх та ін., то більшість з них воспєвалі славу русского оружія, покорєніє Кавказу, Криму тощо, прямо чи в підтексті прославляли імперію зла, втюхували нам про якусь загадочность ницої русскої душі. То, може, їх теж послати, як корабель в далеке плавання?!»
За цією логікою туди ж треба відправити німецьку літературу разом з Гейне і Ґете (відомо, за що); слід також відмовитися від Шекспіра, Уайльда, Стівенсона, Честертона (адже британці були найжорстокішими колонізаторами та постійно гнобили ірландців); варто позбутися вивчення Сервантеса, Лопе де Вега, Антоніо Мачадо та інших, бо іспанці знищили ацтеків, захопили Мексику та придушили Народну республіку у 1939 році. Для цього можна знайти достатньо прикладів.
Таким чином, трактуючи радикальну думку О. Ратушняка, зазначу: усі винні, окрім нас самих, і …далі ретроспективно. А вам, пане Олександре, не спадало на думку, що ви – менше, а дві катедри ЦДПУ тридцять років робили щось не так? Чому таке невдале щеплення української? Чому ваші випускники розмовляють суржиком? Чому частина сучасних журналістів та навіть учителів пишуть з помилками?
Де шукати відповідь?.. У біженців?.. У методиках чи у Конституції?..
Роман Любарський