При розгляді російської стратегії по відношенню до України виникає загадка, яка начебто має очевидну відповідь, але її важко осмислити.
Ультиматуми та плани вторгнення в Україну
Москва розпочала з повільного розгортання бойових частин уздовж українського кордону. Здавалося, що вона ось-ось вторгнеться в Україну. Проте, замість нападу Росія спровокувала дипломатичне протистояння зі Сполученими Штатами, вимагаючи, щоб нашу країну ніколи не приймали до НАТО і щоб північно-атлантичний блок обмежив розміщення своїх озброєнь у Східній Європі.
При цьому Москва не може зрозуміти, що НАТО не має своїх збройних сил, це бюрократична структура, що може залучити частину союзницьких національних підрозділів для виконання певних місій. Наприклад, військової допомоги тій же Україні та заходів щодо стратегічного стримування РФ. Це так, для розуміння ситуації.
Проте російські переговорники чудово розуміють, що США ніколи не погодяться на умови московського ультиматуму.
- По-перше, це рішення має приймати НАТО як організація, всі столиці, а не один Вашингтон.
- По-друге, є члени НАТО, які вирвалися із зони кремлівського геополітичного впливу, повертатися в “ту гавань” не збираються. Існує східний кордон альянсу, крапка. Вони без ілюзій розуміють, що таке Росія і чим вільним народам загрожує російський імперіалізм.
Крім того, вони найбільш вразливі, особливо якщо Кремль реальними військовими діями надумає підкорити Україну.
Простіше кажучи, поступка російським вимогам означає залишити Східну Європу відкритою для російських атак.
Однак Вашингтон ризикує тим, що його міжнародний авторитет буде смертельно вражений не тільки в Європі, а й у всьому світі, насамперед у Південно-Східній Азії. Падіння України — це автоматичне падіння Тайваню та забуття США як лідера вільного світу. До того ж внутрішньополітична криза у Сполучених Штатах створить передумови для занурення країни у власні проблеми. Росія чудово грає на расових, національних, ідеологічних та інших конфліктах за своїми кордонами.
Крім того, Росії немає сенсу одночасно відкладати військову операцію та висувати ультиматуми, які будуть апріорі відкинуті. Тим більше, що її збройні сили вже розгорнуті вдовж кордонів України.
Навіщо Москві, якщо вона має намір повністю окупувати Україну, давати Заходу час на підготовку до контратаки? Білокам’яна розуміє, що її дії розглядатимуть як загрозу, бо саме так вони й мали бути розцінені. Вона розуміє, що буде відповідь, але також розуміє, що не може бути впевнена, якою буде ця відповідь. Авжеж повітряні та морські сили та протитанкові засоби значно ускладнять вторгнення.
Мета та Захід
Для РФ вторгнення в Україну утруднене за найсприятливіших умов. Україна має велику площу, яку складно контролювати. Це не Грузія та не Модова. Крім військових операцій, потрібно створювати комендатури, проводити поліцейські та контрпартизанські операції. Щоби там не уявляли в Кремлі, але опір буде колосальним.
Російська армія не проводила бронетанкових операцій з часів Другої світової війни, тому війська недосвідчені. До Києва союзники масово постачають антитанкове озброєння та боєприпаси. Тому, чекаючи, Росія лише збільшила ризик власного провалу.
Можливо, Москва хотіла висунути нездійсненну пропозицію у пропагандистських цілях. Але після вторгнення світова громадська думка буде проти російської агресії. Незалежно від дипломатичних зусиль.
До того ж Лаврову не вдалося довести, що санкції проти РФ — безглузді, «бо Росії на Донбасі немає». А тут йдеться про відверту інтервенцію.
Можливо й таке: Росія не має наміру вторгатися в Україну, про що неодноразово заявляв заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков.
З іншого боку, бачимо, що росіяни проявляють геополітичну активність у Білорусі, на Кавказі й у Азії. Логіка нагадує, що Москва прагне відновити Російську імперію, а без України імперія неможлива.
Москва зробила все можливе, щоби створити атмосферу кризи. І як вийти із цієї ситуації, Путін не знає. «Переграти Захід» йому не вдалося, а панка напруженості піднята настільки високо, що просто так відвести війська вже неможливо.
Навіть якщо він і не хоче повномасштабної війни, звично роблячи ставку на спецоперації, глобальне військове зіткнення вже здається неминучим. Міжнародна конфронтація закрутилася за незалежними від політиків військовими законами.
І в цьому плані екстремальні вимоги — це лише піар-хід, який обігрується двояко.
Для Заходу йдеться про ультиматум, на який він відповіда своїм: росіяни, виводьте війська з Грузії, України та Молдови.
А для росіян все те, що відбувається, укладається у формулу «великої держави»: ми сильні, і ми не повинні підлаштовуватися під інший світ. Нехай вони підлаштовуються.
Якось так.
Автор: Всеволод Гордієнко