Період перед нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року належить до найбільш міфологізованих радянською пропагандою та історіографією. Це повною мірою стосується так званого «Повідомлення ТАРС», яке передали по радіо 13 червня і того ж таки дня, а фактично вечора направили через німецького посла в Москві фон Шуленбурга до Берліна, а через радянського посла в Лондоні Івана Майського особисто Вінстону Черчиллю.
З Берліна не було жодної реакції, а британський прем’єр надіслав до Москви термінову телеграму своїй доньці, щоб вона терміново виїхала до Тегерана, оскільки війна буквально на порозі.Усе це змусило Сталіна наступного дня, 14 червня, опублікувати в головних радянських газетах «Правда» і «Известия» сумнозвісне «Повідомлення ТАРС».
Цікавий момент. Хоча воно і йменується «Повідомлення», але в самому тексті йдеться точніше й предметніше. «ТАСС заявляє, що: 1) Німеччина не висувала СРСР жодних претензій і не пропонує жодної нової, більш тісної угоди, через що й перемовини щодо цього не могли мати місця; … 4) літні збори запасних Червоної Армії, що проводяться зараз, і майбутні маневри мають на меті не що інше, як навчання запасних і перевірку роботи залізничного апарату, що здійснюються, як відомо, щороку, через що зображати ці заходи Червоної Армії як ворожі щодо Німеччини щонайменше безглуздо».
Інакше кажучи, Сталін, а, за свідченням низки джерел, саме він був натхненником й автором повідомлення-заяви, про що також свідчить і стиль тексту, хотів попередити Берлін, що, по-перше, він знає про концентрацію німецьких військ на кордонах СРСР, і нагадати Гітлеру про його обіцянку 20 червня розпочати відведення їх від кордонів.
По-друге, вже неможливо було приховати концентрацію і подальше перекидання радянських військ до західних військових округів та вихід їх безпосередньо на кордон. У Берліні чудово знали, що в Одеському і частково в Київському військових округах прикордонників почали замінювати військові підрозділи.
Міжнародна обстановка була у травні-червні 1941 року вкрай непевною. Початкові військові успіхи Німеччини й Італії змінилися проблемами й невдачами. Британські війська 30 травня скинули пронімецький уряд Рашида ель Гайлані в Іраку, британські війська розгромили італійців у Північній Африці і зайняли столицю Абіссінії, нині Ефіопія, Аддіс-Абебу. 27 травня було потоплено флагман німецького флоту лінкор «Бісмарк» і британський флот почав панувати, принаймні в Атлантичному океані. Рейдерські дії надводного флоту Kriegsmarine припинилися.
І нарешті стало очевидним, що Британія оговталася від поразки літа 1940 року і за підтримки США нарощує свій військовий потенціал.
Зі свого боку, Москва почала налагоджувати політичні контакти з Лондоном і Вашингтоном.
Сталін демонстративно 1 червня прийняв для розмови британського й американського послів, про що повідомлялося в пресі. Радянське посольство в Берліні дістало розпорядження вивозити дітей радянських громадян, які працювали в Німеччині. Водночас представництво ТАСС демонстративно звернулося із запитом до швейцарської місії про можливість свого перебазування з Берліна до Берна, Цюріха чи Женеви.
Після зустрічі зі Сталіним британського посла у Москві Стаффорда Кріппса викликали до Лондона. За його пропозицією заступник міністра закордонних справ Олександр Кадоган передав радянському послу Майському 13 червня карту з розташуванням німецьких військ на радянському кордоні. За винятком однієї дивізії, яка прибула вже після початку агресії, вона точно відповідала реальному розташуванню військ. Карту терміново передали до Москви, але реальних дипломатичних дій не було, що зовнішньо закріпило «Повідомлення».
Як випливає із розсекречених СБУ архівів, секретареві ЦК КП (б) У Микиті Хрущову у травні-червні 1941 року регулярно доповідали про концентрацію німецьких військ на кордоні. Звісно, все це надходило до Москви і жодною таємницев для Сталіна не було.
Відповідно, й для німецької розвідки не було таємницею постійне збільшення радянських військ на кордоні. Як тепер з’ясовується, в Берліні не повною мірою мали інформацію про реальні масштаби такого перекидання, про справжню кількість танків, літаків, артилерії і навіть автомобілів у смузі чотирьох західних округів, уже готових до перетворення на фронти. Таке розпорядження надійде 18 червня.
Обидві сторони вичікували і за змоги зберігали димову завісу таємниці й дезінформації.
Для Лондона наближення війни Німеччини з СРСР таємницею не було. Уже наприкінці травня британська розвідка здобула, так би мовити, з перших рук абсолютно точні відомості, що Гітлер нападе на СРСР між 20 і 23 червня.
Водночас Черчилль мав відомості, що радянські війська на кордоні концентруються не так для оборони, як для нападу. Про те, що знала британська розвідка, повних відомостей немає, оскільки досі багато засекречено.
Перед Лондоном і Вашингтоном була непроста дилема. В обох столицях чудово усвідомлювали, що двоє диктаторів готуються до нападу один на одного, і кого в цій сутичці слід підтримувати, залишалося дуже великим запитанням.
Сталін розумів, що факт перекидання військ не залишається таємницею і потребує чіткого пояснення.
Обдурити німецького противника не видавалось можливим. Легковірних у Берліні не було. Отже, першим адресатом «Повідомлення» був Черчилль. Другим – Рузвельт. При цьому другий ще більше, ніж перший.
У березні 1941 року конгрес ухвалив закон про ленд-ліз і потік озброєнь та іншої допомоги хлинув на британські острови. Дуже важливо було переконати американського президента, що СРСР не хоче воювати, а війська на кордоні – це всього лише військові ігри. Саме цьому був присвячений пункт 4 повідомлення-заяви. Заради нього, що «… майбутні маневри мають на меті не що інше, як навчання запасних і перевірку роботи залізничного апарату, що здійснюються, як відомо, щороку …» й було вигадано увесь цей піарівсько-дипломатичний хід.
Заразом змусити Берлін хоч якось відреагувати на радянські дії і прямий заклик. Раптом вдасться, і тоді з’являється можливість втягнути Німеччину в перемовини і цим самим виграти час для завершення перекидання радянських військ. Ймовірно, до початку липня.
З Берліна жодної реакції не було, а перехоплена телеграма Черчилля про від’їзд його доньки наочно свідчила, що в Лондоні все знають і все зрозуміли. У цьому сенсі сталінський задум не спрацював.
Є відомості, що вже з 15 червня перекидання радянських військ прискорилося максимально можливим темпом. Йшося вже не про липень, а останні числа червня.
Дату 18 червня перетворення округів на фронти обрали не випадково. До того ж 20 червня надійшло розпорядження Генерального штабу про створення Південного фронту на базі Одеського військового округу. Часу на підготовку ставало дедалі менше.
Якщо Сталін і хотів якось «промацати» німецьку позицію, то це було далеко не головною метою «Повідомлення ТАРС». Йому вкрай потрібно пропагандистським і дипломатичним шляхом прикрити завершальний етап підготовки до нападу на Німеччину.
У запалі цієї підготовки він пропустив зустрічний попереджальний удар свого партнера, з яким ще зовсім недавно мав намір ділити світ.