Юлія Тимошенко зовсім зіпсувалася, несіть нову! Півроку тому Тимошенко подала проти мене позов за викриття її змови з Медведчуком, пише екс-нардеп Сергій Лещенко.
Напевно, Тимошенко розраховувала, що позов швидко розглянуть в Печерському суді та присудять їй перемогу. Але її бажання судитися на Печерську зіграло злий жарт – суддя перевірила мою реєстрацію та відправила справу в Подільський суд. З огляду на завантаженість суддів, там провели поки одне засідання. А я тим часом продовжую розповідати про змову Тимошенко і Медведчука.
Тимошенко, не задоволена результатом, вирішила… взагалі заборонити мені згадувати її прізвище поряд з прізвищем Медведчука. Так, вам не почулося! Вона звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, де вимагала суд заборонити мені вчиняти дії по поширенню у будь-який спосіб інформації щодо підтримки Юлією Тимошенко Віктора Медведчука. І це – до розгляду по-суті, тобто як засіб забезпечення позову! Подільський суд як суд першої інстанції у задоволені цієї юридично безглуздої вимоги законно відмовив.
За логікою Тимошенко, тоді можна одразу через суд заборони мені говорити чи думати! Я дізнався про це вже по факту розгляду клопотання, коли мені розповів мій адвокат Роман Васильняк. Але найцікавіше інше! Тимошенко оскаржила цю відмову і справа потрапила до судді Вікторії Соколової. Це – суддя Київського апеляційного суду, до колегії якої потрапляють справи Медведчука. І найцікавіше, що Вікторія Соколова – колишня дружина ще одного “судді Медведчука” Олексія Соколова, до якого потрапляють усі справи Медведчука однією інстанцією нижче, тобто в одіозному Печерському суді Києва. Вітаю Тимошенко і Медведчука, їхній союз виходить на новий рівень! Не дають мені забути про цей “політичний роман”. Безкінечно можна дивитися на три речі: як горить вогонь, тече вода і розпадається «п’ята колона» в Україні в особі Віктора Медведчука. Я з 2014 року послідовно відстоюю власну світоглядну позицію: зло №1 для України – це путінський Кремль, зло №2 – це олігархи, які володіють колосальними фінансово-економічними та інформаційними ресурсами і мають визначальний вплив на українську політику, пише у своєму матеріалі журналіст Роман Колюхов.
Відтак прокремлівський олігарх Віктор Медведчук – це подвійне зло. І цьому злу надавав по зубам Володимир Зеленський, з якого ще зовсім нещодавно насміхалися, називаючи «клоуном». Тож пригадується стара добра приказка: добре сміється той, хто сміється останній. Тож оцініть рівень гумору українського Президента, нешановані панове олігархи. До слова, Віктор Медведчук – не останній олігарх, якому невдовзі доведеться відповідати за скоєне по відношенню до України зло і, можливо, повертати українському народові награбоване за тридцять років незалежності.
Якщо з «помаранчевими» не вдалося домовитися, то із «зеленими» – тим більше. Ціну послаблення санкцій Медведчуку виставили зависоку. Чинна влада, нібито, запропонувала йому здати базу Міграційної служби РФ щодо українців, які отримали російське громадянство в обмін на послаблення санкцій. Чи піде він на цей крок – невідомо, але повернутися в політику він дуже хоче, для нього це питання життя і смерті.
А похід в політику Оксани Марченко виглядає швидше іраціональним кроком і свідчить про паніку в рядах «медведчуківців», яка лише ускладнює їхню ситуацію і перетворює сім’ю Медведчуків у посміховисько. Як влучно сказав журналіст Сергій Лещенко: «Промови Оксани Марченко мені нагадують Люсю Янукович з її наколотими апельсинами». По різному можна ставитися до Лещенка, як до журналіста, але з цим його висновком справді важко сперечатися.
Не важко передбачити, що Віктора Медведчука чекає повне фіаско в Україні. Можливо, сяде на чемодани і переїде в Кремль. Він колись говорив, що після Помаранчевої революції йому пропонували політичну кар’єру у Росії.
Враховуючи його вік (діду майже 70), хай би не тягнув і не думав довго, а вже збирав би валізи, Україна без нього не пропаде і не згине.