Опитування показують, що економіка разом з війною є головним питанням на політичному порядку денному українців
Люди сприймають економічні питання і як системну проблему на рівні країни і як особисту проблему.
Причина зрозуміла — глибоке економічне відставання України від інших європейських країн. За рівнем ВВП на душу населення Україна посідає останнє місце в Європі: $3,659 проти $15,595 у Польщі. У 1990 поляки та українці стартували з приблизно однакового рівня ВВП на душу населення.
Запит на економічне зростання однаково сильний в різних регіонах країни, не залежить від політичних чи ідеологічних уподобань. Успішний економічний розвиток міг би об’єднати країну. Натомість, економічний провал довжиною в три десятиліття став потужним фактором її роз’єднання. Чому так сталося, попри запит суспільства? Що треба зробити, щоб нарешті зрушити вперед? Давайте чесно про це поговоримо.
Головною суто матеріальною проблемою економічного зростання в Україні є хронічна нестача інвестицій. Зношеність основних засобів виробництва в Україні перевищує 60% — промисловість та інші галузі потребують масштабних вкладень капіталу в нові виробництва та модернізацію старих. Для зростання ВВП темпами у 5−7% на рік (достатніми, щоб за певний час наздогнати Польщу та інші європейські країни) частка інвестицій у ВВП має сягнути близько 25%, тоді як зараз вона становить 15,6%.
Втім, ця матеріальна проблема — лише наслідок більш глибоких політичних факторів, які, в реальності, і заважають Україні розвиватися.
1. Україна весь час «провисала» на геополітичному стику між Заходом та Євразією-Росією — політичне майбутнє нашої країни постійно було невизначеним. В Європі чи в Євразії вона опиниться? Чи зможе уникнути дестабілізуючого впливу росіян в їхній боротьбі із західним світом? (Як показав 2014 рік, не змогла.) Довгостроковий інвестор в Україну мусив задати собі ці питання. Вічна геополітична невизначеність відлякнула від України багато західних компаній, які інвестували у Східну Європу.
2. Політична система в Україні побудована навколо корупції та постійного перерозподілу майна та грошових потоків. Найбільші політичні сили та їхні олігархічні спонсори протягом всього періоду незалежності були вбудовані в цю систему. Вона працює через «відключення» базових функцій держави — захисту прав власності, забезпечення порядку та рівних правил гри для всіх. Олігархічні політичні еліти заробляють на можливості вибірково контролювати ці функції шляхом захоплення контролю над державою на цілком демократичних виборах, де виборцями маніпулюють за рахунок контрольованих все тими ж олігархічними групами каналів. Без виконання державою своїх базових функцій ринкова економіка не може працювати повноцінно — не може швидко зростати та приваблювати інвестиції.
3. Економічні реформи в Україні були зупинені на півдорозі, і лише з великою боротьбою їх вдається поступово робити після 2014 року: від приватизації та ринку закупівель до митниці, податкової та ринку землі. Без завершення економічних реформ ринкова економіка України залишається неефективною та непривабливою для інвестицій. За Індексом економічної свободи Україна займає 134 місце у світі, остання з європейських країн.
Три проблеми посилюють одна одну. «Провисання» між Заходом та РФ відлякнуло західних інвесторів та створило в Україні олігархічну політичну систему. Олігархи заробляють на незавершеності економічних реформ та високих можливостях для корупції — державних підприємствах, можливостях для монополізму, можливостях відкупитися від будь-чого в судах та захопити чуже майно. Водночас, все це несумісне з західною системою правил та з інтеграцією на Захід. В результаті в Україні створена політична система самознищення країни, в якій короткостроково зацікавлені усі старі системні політичні та олігархічні еліти (хоча довгостроково вони самознищаться разом із країною).
Взаємопов’язаність проблем веде до неможливості вирішити їх окремо одна від одної. Україна стійко вирішила йти на Захід — це підтримують дві третини громадян і, ніби, більшість політиків. Водночас, через кланові інтереси, ті ж політики торпедують реформи, що є частиною інтеграції на Захід. Намагання провадити зміни окремо по одних напрямках, не провадячи змін по інших, веде до провалу змін як таких.
Економічна стратегія — чи, радше, доктрина, — яка реально здатна змінити Україну, полягає в одночасному швидкому русі по трьох векторах:
1. Інтеграція України в західні політичні та безпекові структури, насамперед, до ЄС та НАТО.
2. Очищення політичної системи від корупції та створення чесної системи правосуддя, яка захищає рівні правила гри для всіх в країні.
3. Проведення економічних реформ, які зменшують можливості для корупції та завершують побудову необхідних для ефективного функціонування ринкової економіки інституцій.
Лише одночасні позитивні зрушення в усіх трьох напрямках здатні, посилюючи один одного, спричинити кардинальні зміни як всередині економіки України, так і в її сприйнятті з боку інвесторів. Нова економічно успішна Україна буде західною країною, з чесним правосуддям, нормальними сучасними політиками, що реально представляють інтереси громадян, та ефективною ринковою економікою.
Або, можливо, в якийсь момент України просто не буде — в конкуренції між державами економічні аутсайдери програють. Вибір за нами.
