Очевидно кропивничанам будуть набагато цікавішими подробиці розвитку уранових амбіцій саме в українській інтерпретації і поближче до свого міста. Що ж, ось вам те, що вдалося дізнатися з недавнього минулого. Отже, фрагментарно про те, що відбулося ніби вчора.
Уже розвідані і попередньо оцінені спеціалістами уранові ресурси Кропивниччини перевищують 100 тисяч тонн, з яких близько половини визначаються як високорентабельні (до 80 доларів за кг урану). Прогнозні можливості тутешнього уранового району оцінюються біля 200 тисяч тонн. У ракурсі згадуються Інгульська, Смолінська та Новокостянтинівська шахти. Вони вносять левову пайку всього українського видобутку і підпадають під управлінське крило підприємства СхідГЗК із Жовтих Вод.
Саме так звучить щаслива нотка нашого сьогодення. Трохи інакше – в дисонансі – сумна. Особливо, коли йдеться про організаційні моменти, шкідливі екологічні наслідки для населення та природи і про недостатні надходження до місцевих бюджетів від видобутку такої цінної сировини. А ще треба додати, що надра потроху вичерпуються, і, отже, згадані оцінені та прогнозовані запаси неухильно «усихають». Колись, зрештою, набіжить година, що край опиниться над порожньою ямою шахти.
Про тему вичерпаності є анекдот, коли дід у газеті вичитав, ніби через сім мільярдів років настане кінець світу. Баба стривожено: «Через скільки?». Дід: «Ой, помилився! Через 70 мільярдів…». «А-а-а…», – заспокоїлась стара. Так ось, у нашому випадку не все так оптимістично.
Старожили місцевої журналістики за роки незалежності вже кілька разів разом з поважними гостями зустрічали так звану «першу вагонетку» уранової руди з Новокостянтинівської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». Перша з них взагалі була першою. Другу привітала Юлія Тимошенко у кінці серпня 2008 року за свого прем’єрства. Третю вагонетку в тому ж ранзі, новому для нього, зустрів Микола Азаров. Тодішня подія знаменувала початок дослідно-промислового видобутку урану, пояснювали фахівці. А це значить, що із 25 червня до кінця 2011 року заплановано добути 75 тисяч тонн руди, еквівалентом якої є 99 тонн повноцінного урану на суму 133 мільйони гривень. Планувалася ще й четверта «перша» вагонетка у 2015 році, коли копальня вийде на повну потужність, але відомі події 2014-го скорегували плани, мрії і надії.
А тут ще одна новина довоєнного періоду. Компанія «ТВЕЛ» (Росія) й український державний концерн «Ядерне паливо» уклали угоду про створення спільного підприємства на паритетних засадах з рівними частками вкладень у виробництво ядерного палива. Колишній президент-проффесор Віктор Янукович під час відвідин Кіровограду впевнено заявив, що збудують такий завод у межах нашої області. І знову заметушилися чиновники, а Микола Янович, по-молодечому вистрибнувши з гелікоптера, забив символічною кувалдою першу символічну палю під фундамент, як виявилося, теж символічної новобудови.
На подію прибули з Київа тодішній директор Департаменту стратегічної політики, інвестицій у промисловості України Микита Константінов та генеральний директор Державного концерну «Ядерне паливо» Тетяна Амосова. З Кіровограда – тоді ще діючий голова ОДА Сергій Ларін, з Малої Виски – щойно призначений голова РДА Віктор Рєзнік. Мелькав перспективний бізнесмен і політик Віталій Грушевський. Де вони тепер, ці люди? Хіба що Ларін інколи, зазвичай перед виборами, ще з’являється на небосхилі, звично понтуючись, але вже без колишнього шарму.
Від ДП «СхідГЗК», як господарі, з тутешніми та столичними і, уявіть, навіть закордонними ЗМІ спілкувалися на презентаційній прес-конференції генеральний директор Олександр Сорокін, його заступники й провідні спеціалісти, директор Новокостянтинівської шахти Вадим Косаренко. Як тільки зібрався «кворум», Азаров разом з вертольотом тут же відлетів, навіть не пригубивши «Хеннесі» на влаштованому фуршеті. Як потім виявилося, надовго.
Журналісти цікавились побудовою поблизу Смоліного заявленого заводу з виробництва елементів ядерної зарядки реакторів російської конструкції ВВЕР-1000, таких самих, які експлуатувалися і на Чорнобильській АЕС. Український ДК «Ядерне паливо» і російський монополіст в цій галузі компанія «ТВЕЛ» держкорпорації «Росатом» підписали угоду про створення на території України спільного підприємства. Усі учасники зустрічі з цікавістю розглядали суперскладну модель пристрою ВВЕР-1000 в натуральну величину (метрів 6 у довжину і 0,5 діаметром) з усіма розрізами і перерізами, креслення, буклети. Журналістів обдаровували шикарними бюварами, блокнотами, авторучками, флешками, фірмовими кашкетами. Але…
Постачальники газу завжди вбачали у ядерниках небажаних конкурентів: ще тоді група Фірташа-Льовочкіна-Бойка робила все можливе, аби не ділити енергетичний пиріг з групою братів Клюєвих та іншими «метінвестами». Іншими словами, російські гіганти «Газпром» і «Росатом» також втягнулися в підкилимну колотнечу. А, згадуючи російську хронічну хворобу ув’язувати економіку з політикою, вже тоді стало ясно, енергетична незалежність України висить на волосині.
Зорієнтована на газовий бізнес обласна верхівка відразу взялася до роботи «тихою сапою». Заявила, ніби шахтний підйомник у Новокостянтинівці можна змонтувати не раніше, ніж через шість років. І, до того ж, не за мить вирішується транспортна проблема доставки сировини від нової шахти до проектованого комбінату. Місцеві теоретики визначили, що для транспортування її важкою технікою (з вантажем – 30 тонн) необхідна і траса відповідних параметрів, яка протрималася хоча б півстоліття – на час експлуатації родовища.
А ще необхідно побудувати або залізницю, або канатну дорогу. Нею доставляти на робочі місця Новокостянтинівської шахти працівників зі Смоліного, оскільки побудова житлового містечка поряд з шахтою не передбачається.
Тим часом «атомники» теж не дрімали, увівши в експлуатацію у Смоліно та на Інгульській шахті пересувні рудосортувальні комплекси «Алтаіт» з подальшої переробки шахтних відвалів. Проектна потужність установки – переробка 100 тисяч тонн породи на рік.
Це власна розробка фахівців Східного гірничозбагачувального комбінату, що розташований у Жовтих Водах, на яку комбінат витратив 25 мільйонів гривень.
Датчики фіксують шматки з найменшими ознаками урану, а пневматична гармата відокремлює частки їх від породи. Відсортовану руду везуть на СхідГЗК для подальшої переробки, а рештки змішують з піском та гранулятором (для затвердіння) і заповнюють цією сумішшю виробки, що утворилися під землею. Або, з деякою засторогою, використовують у якості будматеріалу.
У Петрівському районі є об’єкт «Балка «Щербаківська» Площа сховища складає 614,9 гектара, де ще на кінець 2010 року зберігалося 37,4 мільйона тонн відходів уранового виробництва. Можливо, що й ці залишки з часом можна буде використати для подальшої переробки на паливо енергетики майбутнього.
В останні роки президентства Петра Порошенка розроблено Програму освоєння Апрельського родовища. Ще у 2017 році Кабмін затвердив порядок пошуку інвестицій для цього родовища. Але у 2018-му початок будівництва Апрельської копальні перенесено з другого кварталу 2020 року на третій, а потім і на четвертий квартал. А він уже ось постукав у двері…
На урановому тлі Кропивниччини якось призабутий ще один важливий елемент, без якого атомна енергетика і виробництво ядерних боєприпасів не обходяться. То – вуглець у різновиді графіту. Крім олівців і фарб, гальванічних елементів, деталей електродвигунів, генераторів й іншої електротехніки, машинних мастил цей вогнетривкий матеріал, як і інші сповільнювачі теплових нейтронів (важка вода, наприклад), вкрай необхідний в реакціях ядерного синтезу у великих масах. Тож німці в період окупації накидали оком та досліджували околиці сільця Завалля над Бугом, де у 20-і роки минулого століття відкрита графітова копальня з високоякісним товаром. Німецький фізик Нобелівський лауреат Гейзенберг, до речі, й загинув на робочому місці, користуючись у дослідах забрудненим домішками графітом. Нею, копалнею, у роки «холодної війни» цікавилося ще й ЦРУ, про що детальніше згадаємо далі. Вона сьогодні перетворилася на величезний державного значення кар’єр. При ньому є графітовий комбінат із змонтованою у середині 2000-их років новою технологічною лінією, який в 2018-му ще давав продукцію. Що коїться в галузі зараз, може хто й розкаже, але не я.
Леонід Багацький