У Києві дуже «занепокоєні» мовним питанням. Майже так, як Європа занепокоєна українсько-російською війною. «Рятуючи» ситуацію з мовою загальноукраїнські медіа переходять на російську де лише можна і не можна. Українська мова в Україні — екзотика. Але у будь-якій дискусії з цього приводу нас намагаються переконати, що це у даний історичний момент вкрай важливо, і що у будь-яку мить можна буде змінити ситуацію. Це настільки ж непереконливо, як обіцянки алкоголіка від завтра не вживати алкоголю.

Захист українського мовного простору — стратегічно важлива річ і нерозуміння цього у мене викликає не подив, а обурення. Бо у першу чергу таким ставленням до державної мови ми ставимо під удар прогресивних східняків, які намагаються усіма силами змінити свій край, для яких це питання стоїть гостріше і принциповіше, аніж для нас.

Я багато їжджу на Схід. Я — не теоретик. І на Сході я з жодною людиною не розмовляла російською. Із жодною! І ніхто, ще раз — ніхто — жодного разу не сказав мені нічого образливого, не попросив перейти на російську, не зауважив, що не розуміє мене. Більшість людей відповідають українською, або суржиком, або одразу кажуть: «извините, мне проще на русском». І ми завжди знаходимо спільну мову, навіть коли деякі принципові позиції розбігаються.

Вся Слобожанська Луганщина — тотально україномовна. У селах Донеччини, де я спілкувалася з людьми, розмовляють українською.

Люди з цих сіл згодом населяють містечка і міста на Сході. Для кого українські медіа перейшли на російську? Для путтіна і компанії? Для так званих «ДЛНР»? Для тих, хто чекає окупації? Стереотипи, якими мислять медіаменеджери, — це позавчорашній день. Навіть у радянські часи української мови у інфопросторі України було більше, інтелектуальної складової теж було більше.

Прогресивна частина Сходу, котра свідомо перейшла на українську, втративши домівку у Луганську і Донецьку, волає: скажіть там, у Києві, щоб нас підтримували! Схід любить тих, кого боїться, у кого є чітка позиція. А гойдалки «Єдина країна-Єдіная страна» — це чергова технологія роздирання країни. Російськомовні на Сході переважно чиновники, керівники старої закалки, які впевнені, що начальники повинні бути російськомовними, бо у совку завжди керувати українцями ставили росіян, поглиблюючи комплекс неповноцінності.

Ніхто і ніколи в Україні не забороняв російську чи будь-яку іншу мову. Але так,як ігнорується зараз українська, і так, як агресивно зараз русифікується Україна, — це катастрофа.

Зникають вивіски і реклама українською, україномовних пісень в ефірах досі обмаль, зникають україномовні теле- і радіоведучі, журналісти, експерти. Мовне медіаполе незахищене. На Сході катастрофічно не вистачає україномовних класів, тому дітей віддають у російськомовні. А тим часом — зауважте! — на окупованих територіях продовжують у школах вивчати українську.

Якщо у вас є інша інформація чи аргументи, а не соплі-сльози-істерики-зради — напишіть у коментах. Може, ви мені поясните, чому я і ще мільйони українців, повинні почувати себе українською діаспорою в Україні?

Вдячна усім моїм знайомим і друзям, які принципово перейшли на українську мову, це велика підтримка для нас усіх і вияв державницької позиції.

Я люблю людей не за мову, але хто не розуміє, наскільки це болюче питання у сфері державотворення, той навряд чи захищатиме Україну якимось іншим способом.

П.с. Жодного спеціального інфоприводу для цього поста немає. Але кілька фраз, які я сьогодні почула, примусили мене ще раз нагадати про мовну проблему. І я згодна, що небажання знати мову країни, в якій ти народився і живеш — це не ознака крутості і лінивість та інфантильність розуму.

П.п.с. Важливо мову зробити популярною і модною. Через масову культуру, через ЗМІ, через курси української мови на теле і раідоканалах, у пресі; через підтримку україномовної книги; через повагу до державної мови серед найвищих ешелонів влади, через недопущення до керівництва країною і державними органами усіх рівнів людей, які не здатні вільно спілкуватися українською мовою (державною, хто про це ще не чув) і не знають української історії. Сьогоднішній день творить наше покоління. І ми відповідальні за те, що відбувається у нашій країні.

П.п.п.с. Будьте щасливими! І україномовними!

Анжеліка Рудницька