У Новоукраїнці, схоже, з’явився новий міський атракціон — ’’Злови воду’’. Правила прості: відкриваєш кран і чекаєш. Іноді щастить, іноді — ні. А якщо живеш на проблемній ділянці мережі або на верхніх поверхах багатоповерхівок, то можеш чекати роками. Особливо влітку, коли за вікном спека, а вода з крана вирішила взяти відпустку без попередження.
Про проблему водопостачання на Соборній місцева газета ’’Новоукраїнські новини’’ пише вже не вперше. Люди звертаються, обурюються, пишуть у соцмережах, телефонують, запитують у влади: коли нарешті буде вода?
І щоразу починається новий сезон серіалу: перевіряють мережі, дивляться колодязі, заглядають у підвали, шукають пориви, відкривають засувки, з’ясовують, що десь труба стара, десь має замалий діаметр, десь вода погано доходить через великий водорозбір, а десь, можливо, проблема у внутрішньобудинкових мережах. А ще виявляється, що колись була водонапірна башта біля ПТУ, яка допомагала тримати тиск, але давно вийшла з ладу. І, звичайно, є прекрасне формулювання: ’’шукаємо технічне рішення’’. Словосполучення дуже оптимістичне. Особливо для людини, яка енний день не знає де набрати води. Бо мешканцю, чесно кажучи, не дуже важливо, де саме в трубі засувка, який там діаметр і які нарости утворилися всередині старої труби. Йому треба просто відкрити кран і помити руки, приготувати їжу, попрати, прийняти душ, напоїти дитину. А коли на дворі спека — хоча б набрати кілька відер, щоб не почуватися учасником експедиції з виживання.
Мешканцю будинку №135 чи №137 на Соборній, який у спеку набирає воду вночі у відра, каструлі та баклажки, не дуже допомагає інформація про те, що фахівці поки що ’’шукають технічне рішення’’. Технічне рішення — це добре. А вода сьогодні — ще краще. Тим більше, що мова йде не про проблему, яка виникла минулого тижня. Вона триває роками, а отже, рано чи пізно виникає цілком логічне питання: скільки ще триватиме етап пошуку рішення? Можливо, ще один рік. Можливо, ще кілька літніх сезонів. А може, поки мешканці самі не вирішать проблему за власний кошт. Бо їм уже фактично пропонують один із варіантів — бурити власні свердловини.
Звучить красиво. Майже як ’’кожен сам коваль свого щастя’’. Тільки є нюанс: свердловина — задоволення недешеве, і для багатьох сімей сьогодні це зовсім не той проєкт, який можна спокійно додати до сімейного бюджету між оплатою комуналки та продуктами.
Виходить цікава схема: якщо в тебе немає води — вирішуй проблему сам. Немає грошей на свердловину — ну, тоді чекай, поки знайдуть причину. А поки причина шукається, воду можна носити відрами. Особливо романтично це виглядає у двадцять першому столітті, коли ми звикли вважати водопровід у будинку не предметом розкоші, а звичайною частиною цивілізованого життя.
Ще цікавіше виглядає ситуація з підвозом води. Олена Комісаренко – редакторка місцевої газети, порушила це питання, адже якщо будинки тривалий час залишаються без водопостачання, люди повинні мати хоча б тимчасовий спосіб отримати воду. У КП ’’Водокомунгосп’’ пояснили, що спеціальної бочки немає, але є водовозка. І тут хочеться запитати: а що заважає організувати її роботу саме там, де люди хронічно залишаються без води, особливо в період спеки? Бо коли проблема триває роками, чекати, поки десь під землею остаточно знайдеться правильна труба, — це, м’яко кажучи, не дуже комфортна стратегія для людей, які живуть над цією трубою.
Ситуація вже доходить до народної творчості. Мешканці жартують, що скоро доведеться прати білизну та купатися під охолоджувальними арками, які встановили в центрі міста. Жарт, звичайно. Але, як це часто буває, у кожному жарті є частина правди. Особливо коли поруч можна побачити ще одну цікаву картину. Футбольне поле на стадіоні регулярно поливається. І, знаєте, я навіть не проти. Футболістам теж потрібне нормальне поле, а трава без води довго не живе. Просто виникає дуже незручне для комунального господарства питання: якщо вода в громаді є настільки цінним ресурсом, що її вистачає на регулярний полив футбольного поля, то чому її роками не вистачає деяким мешканцям, щоб просто відкрити кран у власному будинку? Може, вода теж має свою логістику? Житлові будинки— окремий маршрут, стадіон — окремий, а Соборна — ’’технічне рішення в процесі пошуку’’.
Можна, звичайно, продовжувати шукати засувки, обстежувати колодязі, розкривати мережі, рахувати діаметри труб і розглядати проєкти збільшення пропускної здатності водогону під залізницею. Усе це потрібно робити. Але паралельно потрібно нарешті вирішувати й інше, значно простіше питання: що робити людям, поки це все робиться? Бо якщо влада знає, що конкретні будинки регулярно залишаються без води, особливо в спеку, то підвезення води мало б бути не проявом надзвичайної турботи, за який мешканцям ще треба дякувати, а нормально організованим тимчасовим рішенням.
І взагалі, мабуть, настав час перестати сприймати відсутність води як сезонне явище, приблизно як спеку чи дощ. Вода не повинна приходити за розкладом удачі.
Тому давайте цього разу спробуємо не просто обуритися у Facebook і розійтися. Напишіть у коментарях, на яких вулицях Новоукраїнки у вас є проблеми з водою, як давно вони тривають і як часто вода зникає або з’являється лише на кілька годин. Можливо, коли всі ці історії зібрати разом, ми нарешті побачимо справжню карту водопостачання нашої громади. І, можливо, тоді з’ясується, що проблема давно вже не в одній Соборній, не в одній засувці і не в одному недостатньому діаметрі труби. А проблема в тому, що люди роками чекають не просто воду — вони чекають рішення.
І дуже хотілося б, щоб наступним повідомленням про воду в Новоукраїнці було не ’’ми знову шукаємо причину’’, а просте людське: ’’Проблему вирішено. Вода є’’.
Бо, погодьтеся, для міста це звучить значно краще, ніж будь-яке ’’технічне рішення перебуває на стадії пошуку’’.
P.S А тепер згадаємо, що якісне водопостачання мешканцям громади було обіцяне ще у передвиборчій програмі міського голови. Серед конкретних завдань було зазначено: віднайдення нових джерел водопостачання із залученням коштів міжнародних донорів, відновлення водогону на території мікрорайону СТОВ ’’Нова Україна’’, поетапна заміна мереж централізованого водогону, будівництво локальних водогонів у сільських населених пунктах та віддалених районах міста, а також встановлення систем доочистки води. Тобто на папері все виглядало переконливо – якісній воді бути. От тільки минули роки, а мешканці окремих вулиць досі чекають не нових джерел водопостачання, а найпростішого — щоб вода стабільно з’являлася з їхнього крана. Може, вже й справді настав час міняти не водопровідні труби, а щось інше? Або, якщо точніше, когось іншого? Бо труби, звісно, важливі, але коли роками не працює сама система управління містом, то скільки не міняй труби — вода від цього якіснішою не стане.