Безстрокова витривалість та кінець ілюзій про швидке завершення війни. Чому ворожа балістика лише посилила категоричне «ні» українців щодо здачі територій
Свіже опитування КМІС станом на серпень 2026 року зафіксувало остаточну смерть емоційних ілюзій та народження суворого, прагматичного упрямства українського суспільства. Попри регулярні удари балістикою та виснаження, частка громадян, готових тримати опір безстроково, зросла до 61%, а в Києві після серії атак сягнула рекордних 69%. Відкидаючи ультиматуми про здачу підконтрольного Донбасу, суспільство демонструє стриманий раціоналізм: воно не чекає на швидкий фініш, але принципово відмовляється капітулювати перед ворогом.
Соціологічні опитування під час затяжних конфліктів — це не просто сухі цифри, а скоріше реальний пульс суспільства, яке вже тривалий час живе в умовах надзвичайного виснаження та постійної небезпеки.
Свіжі дані, які оприлюднив https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1626&page=1)”>Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) за результатами всеукраїнського опитування, проведеного наприкінці липня — на початку серпня 2026 року, показують вельми показову картину. Попри важкий воєнний стан, регулярний ракетний терор та внутрішні політичні струси, українське суспільство демонструє вражаючий рівень психологічної адаптації та відмовляється від поразницьких сценаріїв.
Дослідження охопило 974 респонденти з усіх регіонів України на підконтрольній уряду території. Як зазначають соціологи, хоча умови воєнного часу додають певні систематичні відхилення до стандартної похибки, отримані результати є цілком репрезентативними і чітко відображають ключові суспільні тенденції. Головний висновок опитування можна сформулювати так: українці позбулися ілюзій щодо швидкого завершення війни, проте це не зламало їхнього наміру чинити опір далі.
Читайте також: Віра під обстрілами: як українці бережуть демократію на п’ятому році війни
Загальний контекст, у якому проводилося опитування, виявився вкрай суперечливим. З одного боку, Сили оборони України змогли суттєво сповільнити просування ворога та завдавати болючих прицільних ударів по тиловій логістиці росіян.
З іншого — цивільне населення зіштовхнулося з новою хвилею системних атак балістичними ракетами по міській інфраструктурі, а загострення міжнародних конфліктів, зокрема на Близькому Сході, суттєво ускладнило глобальну економічну ситуацію. Утім, очікування агресора на внутрішній розкол чи моральний капітуляціонізм в Україні знову не справдилися.
Коментуючи отримані дані, виконавчий директор КМІС Антон Грушецький зауважив, що результати опитування є виразним сигналом як для західних союзників, так і для ворога. За його словами, спроби кремлівської пропаганди поширювати через соцмережі та анонімні канали панічні наративи від імені «пересічних громадян» не мають нічого спільного з реальними настроями суспільства. Більшість українців — від Заходу до Сходу — чітко усвідомлюють екзистенційний характер загрози і налаштовані на довгу та послідовну боротьбу за власний суверенітет.
Читайте також: Парадокс незламності: чому українці готові терпіти темряву, але не вірять у паперовий мир
Оцінка фронту та часові рамки – тверезий погляд замість шапкозакидання
Оцінюючи оперативну ситуацію на лінії зіткнення, абсолютна більшість громадян виявляє стриманий і цілком прагматичний оптимізм. Згідно з опитуванням КМІС, 77% респондентів погоджуються з думкою, що Росія хоч і продовжує просуватися, але робить це вкрай повільно та ціною колосальних втрат, тоді як Україна зберігає всі можливості для ефективного опору.
Відверто песимістичну позицію, за якою просування ворога є вирішальним, а опір — безнадійним, поділяють лише 12% опитаних. Цікаво, що ці показники виявилися абсолютно ідентичними до аналогічного моніторингу, проведеного соціологами ще на початку року.
Водночас українці остаточно позбулися сподівань на швидку розв’язку. Тільки 21% респондентів припускають, що бойові дії можуть завершитися до кінця поточного 2026 року, і ще 15% сподіваються на мир у першій половині 2027-го. Натомість майже половина суспільства — 45% — очікує, що війна триватиме щонайменше до другої половини 2027 року або навіть довше. Ще 19% вагаються з відповіддю, що також свідчить про глибоке розуміння невизначеності й тривалості протистояння.
Паралельно з цим відбувся вагомий перелом у питанні особистої витривалості громадян. Якщо на початку року частка тих, хто декларував готовність терпіти війну «стільки, скільки буде потрібно», поступово знижувалася і навесні сягнула позначки у 48%, то впродовж літа відбувся потужний зворотний стрибок. Наразі 61% українців стверджують, що готові витримувати воєнні злидні та небезпеку безстроково. Частка тих, хто обмежує свій запас міцності «кількома місяцями», навпаки, скоротилася з 29% до 20%.
Особливо промовистою є динаміка в столиці. Попри виснажливі та регулярні атаки балістикою на Київ, готовність мешканців міста терпіти стільки, скільки знадобиться для перемоги, зросла з 61% у квітні до 69% у серпні. Це свідчить про те, що повітряний терор ворога викликає у містян не бажання капітулювати, а радше додаткову спортивну злість та консолідацію навколо ідеї опору.
Читайте також: Митрополит Української греко-католицької церкви Борис Ґудзяк: “Україна має лик Христа сьогодні, бо віддає життя, щоб було життя”
Червоні лінії та мирні сценарії й де межа можливих компромісів
Соціологи КМІС також детально дослідили ставлення громадян до двох потенційних сценаріїв припинення активної фази бойових дій. Перший із них передбачає виведення українських військ з усіх нині контрольованих територій Донбасу (включаючи такі ключові міста, як Слов’янськ та Краматорськ) і передачу їх під контроль РФ в обмін на жорсткі гарантії безпеки від США та Європи.
Цей варіант сприймається суспільством вкрай негативно: 60% опитаних вважають його абсолютно неприйнятним. Лише 33% готові розглядати таку умову, причому більшість із них зазначають, що це буде надзвичайно важкий вимушений крок.
Порівняно з весняними показниками, неприйняття ідеї територіальних поступок на Донбасі лише посилилося. Виразне зростання категоричного «ні» зафіксоване в Києві (де відсоток противників поступок зріс із 62% до 69%), Центральних, Північних та Східних областях.
У віковому розрізі молодь традиційно виявляє дещо більшу гнучкість, аніж старше покоління, проте й серед респондентів віком 18–29 років готовність до поступок за цим сценарієм знизилася з 54% у квітні до 42% у серпні, а більшість відкинула таку вимогу.
Зовсім інша картина спостерігається щодо другого сценарію — так званого «заморожування» лінії фронту. Він передбачає зупинку вогню на нинішніх позиціях без офіційного міжнародного визнання окупованих земель російськими, але за умови надання Україні масованої військової та фінансової допомоги (ППО, ракети, бронетехніка, авіація). На такий компроміс готові погодитися 59% українців (хоча й переважно із застереженням, що це складна умова), тоді як категорично проти виступають 31% респондентів.
Найбільшу підтримку сценарій «заморожування в обмін на зброю та гроші» знаходить у столиці — тут його схвалюють 73% опитаних при лише 18% категоричних противників. В інших регіонах рівень підтримки цього варіанта коливається у межах 53–59%. Подібний розподіл думок чітко вказує на поточні пріоритети українського суспільства: збереження суверенітету, озброєння держави та мінімізація людських втрат сприймаються вагомiшими чинниками, ніж негайне відвоювання територій будь-якою ціною без належних безпекових гарантій.
Читайте також: Офіцер батальйону “Свобода” 4-ї бригади НГУ: “Війна працює, яка “бритва Оккама”, – відсікає усе зайве”
Суспільство без ілюзій
Оприлюднені результати дослідження дають чітке розуміння того, у якому психологічному стані Україна входить у черговий важкий етап війни. Суспільство остаточно перейшло від марафонського очікування «швидкого фінішу» до довгострокової позиційної стійкості. Спроби Росії виснажити цивільне населення ракетними ударами чи залякати тривалою війною дають зворотний ефект — витривалість громадян лише зростає, а віра в можливість ефективного опору залишається непохитною.
Водночас для міжнародних партнерів України ці цифри є прямою відповіддю на закиди про «втому від війни». Якщо самі українці, перебуваючи під постійними обстрілами, висловлюють готовність тримати удар стільки, скільки буде необхідно, то Захід має всі підстави посилювати оборонну та фінансову підтримку. Відмова від капітуляції є свідомим вибором більшості громадян, і саме цей фактор залишається головним запобіжником проти реалізації найгірших геополітичних сценаріїв.
Зрілість суспільства проявляється і в гнучкості щодо майбутніх переговорних процесів. Відкидаючи односторонні ультиматуми ворога про здачу українських міст, громадяни водночас прагматично оцінюють можливість тимчасової фіксації фронту за умови реального зміцнення армії новітнім озброєнням. Це свідчить про те, що українська нація залишається раціональною, об’єднаною та готовою відстоювати своє право на існування незалежно від того, наскільки довгим виявиться шлях до остаточного миру.
—