Проголошена Дональдом Трампом політика America First, ліквідація ним USAID та війна проти Ірану призвели до повернення вже ґрунтовно призабутого феномену піратства Сомалі. Завдяки Трампу — і частково його ізраїльським союзникам — морські розбійники з Африканського рогу стали серйозною загрозою для судноплавства.
Про це пише видання The Insider.
«Хто міг би подумати, що ми можемо так вчинити? Ми просто типу як пірати», — радів Дональд Трамп, описуючи на початку травня захоплення в Ормузькій протоці іранського танкера американськими військовими.
Іранська влада після цього і ряду схожих інцидентів називала США не «типу як піратами», а справжніми морськими розбійниками, які, порушуючи всі норми і закони, захоплюють чужі судна і привласнюють собі їхні вантажі. До речі, самих іранців, які тероризують судна, що проходять поблизу їхніх територіальних вод, також звинувачують у піратстві.
При цьому і для США, і для Ірану захоплення чужих судів та експропріація їхніх вантажів — це, можна сказати, необов’язкова, додаткова опція в такій тактиці ведення війни, яку обрали обидві ці держави. Але ця війна призвела до активізації вже справжніх піратів — людей, які буквально живуть за рахунок морського пограбування. Побічним ефектом нової війни на Близькому Сході стало воскресіння піратства Сомалі, яке років двадцять тому вважалося чи не основним викликом світової безпеки і яке, здавалося, все ж змогли перемогти.
Відлуння війни
Сомалі — бідна, буквально злиденна країна, що роздирається на частини сепаратистами, джихадистами та просто бандитами без чіткої релігійної чи політичної ідентичності. Навіть зараз вона перебуває у складеному експертами ООН офіційному переліку найменш розвинених країн планети.
У 1990-ті, коли країна поринула у громадянську війну, в якій загинуло не менше півмільйона людей, справи були ще гіршими. Уряд розбігся, збройні сили просто перестали існувати. Частина солдатів та офіцерів дезертувала, інша — приєдналася до ополчень чи банд. Зник і військовий флот. Кілька його суден розпилили на металобрухт, а кораблі і катери, що залишилися, їх команди відвели в порти Ємену та Кенії.
Відсутністю в Сомалі центрального уряду та військово-морського флоту поспішили скористатися європейські та азіатські рибальські компанії. Вони відправляли свої багатотоннажні траулери до територіальних вод Сомалі, які ніким не контролюються, де займалися виловом риби без дотримання будь-яких квот. Крім того, вони почали скидати в води далекої держави, що не охороняються, відходи, часто досить токсичні, згубні для морської фауни. Не менше, ніж риби, від цього страждали і рибалки Сомалі, яких іноземці залишали без улову, прирікаючи і самих рибалок, і їх сім’ї на голод.
У грудні 1991 року у спробі відвадити чужинців від своїх берегів сомалійці захопили тихохідне вантажне судно MV Naviluck. Вони стратили трьох моряків-філіппінців і підпалили суховантажне судно, а потім відпливли до берега на своїх моторних рибальських човнах. Це був ще не піратський напад, тому що атакуючі не намагалися забрати вантаж чи вимагати викупу за звільнення судна та команди. Скоріше це була акція залякування, на яку, втім, ніхто тоді особливої уваги не звернув.
Першим же випадком саме піратського нальоту вважається захоплення сомалійцями у вересні 1994 торгового судна MV Bonsella з вантажем медичних препаратів. Вони взяли під свій контроль MV Bonsella і спробували захопити з його допомогою й інші судна поблизу. Але захоплене судно виявилося недостатньо маневреним та швидкохідним для цього. Тому через кілька днів сомалійці покинули його, забравши з собою всі гроші, цінності та частину вантажу, тобто надійшли вже абсолютно піратськи.
Після цього напади на іноземні судна з метою пограбування почали відбуватися помітно частіше. Влада (часто самопроголошена) різних частин колись єдиного Сомалі намагалася навести лад із самоврядністю іноземних суден у їхніх водах та агресивною поведінкою сомалійців-рибалок. Першим продавалися ліцензії та квоти на вилов риби, впоратися з іншими були покликані охоронні компанії, озброєні співробітники яких супроводжували іноземні судна у небезпечних водах.
Але вийшло зовсім не так, як планувалося. У березні 2005 року охоронці Сомалі тайського траулера Sirichai Nava 12 збунтувалися через те, що їм не виплачували зарплату. Вони захопили екіпаж у заручники та вимагали від власників $800 тисяч за звільнення судна та людей. Через кілька днів після захоплення траулера охоронці-пірати були схоплені британськими та американськими військовими під час операції зі звільнення судна.
Це була одна із перших спроб захоплення судна сомалійцями не для пограбування, а з метою отримання викупу. Вона з тріском провалилася. Але вже наступна, зроблена лише за кілька тижнів, показала, що у піратства є майбутнє.
Ідеальний шторм
10 квітня 2005 року біля берегів Сомалі озброєні люди захопили гонконгський танкер MV Feisty Gas із вантажем зрідженого газу з Об’єднаних Арабських Еміратів. Вони вимагали від власників судна півмільйона доларів в обмін на недоторканність вантажу та екіпажу. У ході переговорів судновласникам вдалося збити ціну до $315 тисяч, які були доставлені до Сомалі готівкою. Епоха розгулу піратства Сомалі почалася.
Важливо відзначити, що історія з MV Feisty Gas, яка продемонструвала спроможність морського розбою як затребуваного у ХХІ столітті ремесла, — це лише одна із складових частин ідеального шторму. Піратство Сомалі перетворилося на феномен, що серйозно впливає на міжнародне судноплавство, а вслід за цим і на всю архітектуру світової безпеки.
Ще одним, не менш важливим складником цього метафоричного шторму був шторм буквальний — жахливе цунамі в Індійському океані. У 2004 році воно зруйнувало цілі міста в Південно-Східній Азії і навіть докотилося до берегів Сомалі, потопивши чимало рибальських човнів та розірвавши безліч мереж місцевих рибалок.
Крім того, штормові хвилі розбили бочки та контейнери з токсичними відходами, які роками скидалися у море біля берегів Сомалі. Це спровокувало екологічну катастрофу, через яку навіть ті рибалки, кому пощастило зберегти свої човни та снасті, змушені були відмовитися від промислу через масове море риби та відмови людей купувати отруєні морепродукти.
У злиденній, розореній нескінченною війною країні рибалки не мали законної альтернативи своєму ремеслу. Крім того, багато хто з них встиг повоювати і отримав реальний бойовий досвід. А разом із нею часто й зброя, яка стала в нагоді для вкрай ризикованої, але потенційно дуже вигідної справи — піратства.
2005 року пірати Сомалі захопили більше десятка судів, 2008 року — вже 42. Далеко не всі спроби захоплення були успішними. Наприклад, у 2011 році у вод Сомалі було зафіксовано 237 спроб захоплення суден, з яких лише 28 увінчалися для піратів успіхом.
При цьому сомалійці з 2010-х дивилися як на невдах на своїх земляків, які відпустили танкер MV Feisty Gas всього за $315 тисяч. За наступні роки піратські ціни зросли в кілька разів. У Книзі рекордів Гіннеса є навіть окрема стаття, присвячена році, коли морські розбійники отримали найбільші виплати від власників захоплених суден. Рекордним став 2010-й, коли судновласники заплатили загарбникам $238 млн, або в середньому 5,4 млн. за судно. У статті окремо зазначається, що більша частина цих грошей оговталася в Сомалі.
Непрямі ж втрати світової економіки від дій флібустьєрів Сомалі, пов’язані зі зміною маршрутів судів, зростанням вартості страховок, наймом озброєної охорони і багатьом іншим у період 2005-2012 років оцінюються в десятки мільярдів доларів.
Очевидно, що відчайдушні безробітні рибалки самі не могли створити так багато проблем для всього світу. Після перших успішних захоплень судів до них приєдналися професійні військові та моряки. До промислу підключилися польові командири та племінні шейхи, які забезпечували флібустьєрів зброєю, боєприпасами, супутниковими телефонами, потужними двигунами для їхніх човнів та інформацією про проходження суден поблизу берегів Сомалі, яку отримували від корумпованих місцевих чиновників та чиновників із сусідніх держав.
А за польовими командирами та шейхами стояли «акціонери» та «інвестори» — багаті емігранти Сомалі, які проживають у Кенії, країнах Перської Затоки чи Європи, готові вкладати гроші в підготовку та озброєння банд в обмін на майбутні прибутки від захоплення танкерів і суховантажів.
Така кількість охочих поживитись за рахунок розбою залишала безпосереднім загарбникам відносно невеликий відсоток грошей. Так, до 90% від $1,6 млн, отриманих як викуп за звільнення американського журналіста Майкла Скотта Мура, дісталися чиновникам, шейхам, польовим командирам та іноземним «акціонерам».
Майкл Скотт Мур в оточенні своїх загарбників
Make The Piracy Great Again
Приборкати піратів виявилося нелегким завданням. У них не було якоїсь однієї бази (умовної Тортуги Сомалі), знищення якої поклало б кінець розбою. Пірати розкидали по десятках невеликих прибережних сіл і плавучих баз — великих суден-маток, з яких спускалися на воду моторні човни з групами захоплення, як тільки на горизонті з’являвся потенційний видобуток. А вона з’являлася щодня, адже через територіальні води Сомалі пролягає один із найголовніших морських маршрутів планети, який через Суецький канал та Червоне море з’єднує Європу з портами Азії, Австралії та Східної Африки.
Пірати змінили правила мореплавства. Судна почали проходити води поблизу Африканського рогу на значно більших, ніж раніше, швидкостях. У житлових приміщеннях команд з’явилися кімнати-цитаделі, з міцними стінами та захищеними від злому дверима, де моряки мали ховатися від загарбників.
ООН розробила правила юридичного переслідування морських розбійників, які дали змогу виносити судові вироки обвинуваченим у піратстві в судах Сейшел, Маврикія та Кенії. Останній пункт був дуже важливим. До цього піратів Сомалі, захоплених військовими або самими екіпажами судів, найчастіше просто відпускали через відсутність розуміння того, хто і за якими законами повинен судити громадян країни, в якій і загальнонаціонального кримінального кодексу не було.
ООН розробила правила переслідування морських розбійників, які дозволили судити звинувачених у піратстві. Фото: Puolustusvoimat / Combat Camera
Крім того, для боротьби з піратством, починаючи з 2008 року, свої флоти до берегів Сомалі відправляли Євросоюз і НАТО. Була навіть сформована багатонаціональна Змішана оперативна група 151, кораблі та авіація якої цілодобово патрулювали акваторію поблизу берега Сомалі.
Сухопутний американський контингент у Сомалі, що налічував близько 700 осіб, був зайнятий не лише боями з джихадистами, а й навчанням місцевих сил безпеки, які, зокрема, протистояли піратам. До того ж, американська гуманітарна допомога Сомалі, на яку щороку виділялися сотні мільйонів доларів, утримувала багатьох потенційних піратів на суші, забезпечуючи їм мінімально необхідний раціон без необхідності ризикувати життям у спробі захопити іноземне судно.
Все це разом завдало настільки сильного удару по піратству, що вже у 2022 році Міжнародна морська організація оголосила про швидке скасування статусу вод поблизу Сомалі як зони підвищеного ризику. Можна сказати, що цим оголошенням фіксувалася перемога над піратством Сомалі.
Проте вже тоді за бажання можна було побачити перші ознаки того, що ця перемога може виявитися не такою вже переконливою. Ще 2021 року Дональд Трамп, під час першого свого терміну на посаді президента США, вивів усіх американських військових із Сомалі в рамках оголошеної ним політики America First, спрямованої на скорочення американської присутності за кордоном. Піратство від цього не підбулося прямо наступного дня, але виведення військ додало і без того неспокійній країні турбулентності, яка підживлює кримінальне середовище.
У 2023 році Джо Байден, який змінив Трампа на посаді президента США, перекинув частину військово-морських сил від берегів Сомалі ближче до Ємену. Звідти повстанці-хусіти почали обстрілювати союзний американцям Ізраїль балістичними ракетами.
Одним із перших рішень Трампа після повернення до Білого дому у 2025 році стала ліквідація Агентства з міжнародного розвитку USAID, відповідального за розподіл допомоги іншим країнам, та перегляд усієї гуманітарної політики США загалом. Через це американська допомога сомалійцям скоротилася в кілька разів — із $476 млн у 2024 році до $70 млн у 2025 році та всього до $3 млн у перші три місяці 2026 року. Це призвело до ще більшого зубожіння і без того кричущого бідного населення країни.
У 2025 році на звалище було відправлено й багаторічні зусилля щодо інтеграції різних частин Сомалі до єдиної держави. Спочатку Трамп заявив про те, що його адміністрація роздумує про визнання незалежності однією з частин Сомаліленду. А лише за кілька місяців про таке визнання заявив ізраїльський уряд. Звичайно, це не підштовхнуло людей безпосередньо до морського розбою, але додало невизначеності і потенційно може налаштувати багатьох жителів поголовно мусульманського Сомаліленду проти влади своєї (квазі) держави.
Важливо й те, що сусідній невизнаний Пунтленд має давній конфлікт із Сомалілендом щодо приналежності кількох прикордонних районів. У минулому сторони іноді навіть воювали за ці спірні території.
При цьому, як мінімум, частина військових витрат Пунтленда покривалася доходами від санкціонованого самопроголошеною владою піратства. Визнання незалежності Сомаліленду Ізраїлем може дати цьому конфлікту — а разом із ним та морському розбою — нове життя.
Тим більше, що вікно можливостей для нового розквіту піратства зараз відкрито буквально навстіж. Початок війни США проти Ірану сконцентрував фокус уваги американських, а за ними і європейських силовиків на ситуації в Перській затоці. Туди відправлені кораблі, які раніше охороняли торгові шляхи від піратів, за цим регіоном — часто на шкоду іншим — стежить розвідка.
Відволікання американців на Близький Схід стало останнім важливим елементом у процесі піратського ренесансу. Звичайно, до пікових значень 2010–2011 років, коли захоплені судна обчислювалися десятками, а суми викупу часто перевищували $5 млн за борт, ще далеко, але факт відновлення піратської активності біля Сомалі можна визнати очевидним.
Наразі пірати утримують три судна з екіпажами: танкери Honour 25 та Eureka, а також вантажне судно Sward. Завантажені танкери за часів рекордно високих цін на паливо, спровокованих війною в Ірані, — найбажаніша мета для захоплення. І чим більше зростають нафтові ціни, тим більші викупи за ці танкери вимагають.
Показовою є історія з Eureka, який ходив під прапором Того. Спочатку пірати вимагали за звільнення танкера і екіпажу $3 млн. Потім, роздратовані мляво переговорами, вони підняли суму до $10 млн. Висока ціна на нафту, яка злетіла через війну в Перській затоці, лише підігріла їхні апетити.
Гірка іронія полягає в тому, що американській адміністрації, що діє, дуже важко буде видати кінець цієї іранської авантюри за перемогу. Очевидно, що на розгром режиму аятол чекати не доводиться, що Тегеран збереже і власні збройні сили, і розгалужену мережу своїх проксі в регіоні. Яким би не був результат цієї війни, він точно буде далеким від беззастережної поразки Ірану.
Швидше за все, війна закінчиться зобов’язаннями Ірану відкрити для судноплавства заблоковану зараз Ормузьку протоку та обіцянками не створювати власну атомну бомбу. Але до війни Ормузька протока ніхто не блокував, та й про бомбу Тегеран роками клянеться, що вона йому не цікава. Тобто фіналом війни має стати повернення довоєнного статус-кво. Виходить, що заради цього США витратили мільярди доларів, загинули тисячі людей, а ґрунтовно забуті пірати Сомалі отримали шанс знову підняти голову.
Переклад: «Аргумент»