Ні. Це не агонія, як через два рази на третій пишуть у обох моїх ФБ. Ні, це не останні залпи. Не прояв слабкості. Не останній удар перед розвалом Росії.
Це демонстрація сили. Русские роблять так, бо можуть. Бо їм цього року дали Оскара і Гран-прі в Каннах. Бо Толстой в рейтингах важливих книжок. Бо їхні бюджети на виробництво кіно і серіалів – от тільки не нада, це працює, коли вони перезаряджають зброю! – щонайменше не падають.
Я у відрядженні бачив, як наші співгромадяни дивляться росТБ. До речі, самі заявляйте в СБУ. Хоч хтось створить прецедент, я не потягну таке лідерство.
З вікон машин чується русский реп, не тотально, але це є. Та й кілька пушкіних винесло нині вибуховими хвилями. Отже, пушкіни єсть. Ще й Тарковського хтось у нас називає генієм. Бо він, бачте, з українським корінням. Так і Юрій Коцюбинський – син автора “Тіней забутих предків”. Коротше, це не агонія. Це ще один удар. Сильний удар.
Андрій Кокотюха, письменник; сторінка автора у Фейсбук