Військова еволюція: у 2003-му Кучма розгортав літак через Тузлу, у 2026-му у нас 250 приватних виробників бойових роботів, а дрони Мідлстрайк випалюють логістику окупантів за європейські гранти. Майбутнє вже тут, просто воно керується з джойстика
Український світоглядний та військово-технічний авангард отримав новий маркер — вийшла друком книга «Війна майбутнього». Це вже третя фундаментальна праця академіка Володимира Горбуліна та керівника ЦДАКР Валентина Бадрака, створена в тилу великої європейської трагедії. У розмові з дипломатом Ігорем Долновим автори розбирають, як український полігон ламає старий світоустрій, чому Захід злякався власної сили у 2023 році та що насправді лежить на гребені технологічної хвилі.
Хронологія передчуття: від Тузли до ядерного стримування
Сучасна російсько-українська війна — це не локальний спалах зразка 2022 року, а фінальний акорд руйнування системи безпеки, сформованої після Другої світової війни. Процес відкритого реваншизму Кремля автори пропонують відраховувати не з відомої Мюнхенської промови Путіна 2007 року, а значно раніше — з осені 2003 року, коли РФ спробувала анексувати острів Тузла.
«Саме в той день президент Кучма направлявся з візитом до Бразилії, де ми мали серйозні плани щодо спільного космодрому… Кучма кілька разів намагався вийти на зв’язок із Путіним, але марно. Тоді було прийнято рішення розвернути літак, Леонід Данилович прилетів у Керч, надав чіткі команди — і лише після цього “мирний напад” припинився», — згадує Володимир Горбулін.
Подальша пасивність світу та атрофія інституцій ООН призвели до глобального тектонічного зламу. Сьогодні, за оцінками авторів, на світовій арені діє тріада лідерів — Дональд Трамп, Сі Цзіньпін та Володимир Путін, причому кроки Вашингтона (кризи навколо Гренландії, Канади та Венесуели) дедалі сильніше розмивають класичні канони дипломатії, ставлячи НАТО на межу розпаду та провокуючи ризики гібридних ударів РФ по Балтії чи Польщі.
Читайте також: Коридор можливостей: українські мідлстрайки загрожують сухопутному коридору до Криму
Асиметрія та концепція «Мідлстрайк»
Головний військовий висновок чотирьох років повномасштабного протистояння: самотужки, у класичній війні на виснаження, Україна не може перемогти другу ядерну державу світу. Вихід лежить виключно у площині асиметричних дій та перехоплення технологічної ініціативи.
На зміну важкій бронетехніці, яку через тотальне прозоре поле бою відвели далеко від лінії зіткнення, прийшла ера роботизованих систем. Валентин Бадрак наводить суху, але вражаючу статистику:
- Наземні роботизовані комплекси (НРК)
Росія оперує лише 20 типами НРК. В Україні кількість приватних виробників перевищила 250. Якщо минулого року держава законтрактувала 15 тисяч таких платформ, то за першу половину поточного року — вже 25 тисяч. - Доктрина Middle Strike
Ключову роль у деокупації територій відіграватимуть безпілотники середнього радіусу дії (мідлстрайк). Їхнє завдання — не удари по тиловій нафтопереробці за 1700 км, а випалювання логістичних центрів, штабів та пунктів управління у ближньому тилу ворога одразу за лінією фронту. Цей напрямок уже системно фінансується європейськими донорами (зокрема, Норвегія виділила на це $7 мільярдів).
Ракетний клуб та спільний ядерний проєкт Європи
Попри успіхи безпілотних систем, дрони з бойовою частиною в 50 кг не здатні зупинити воєнну машину РФ. Оборонну промисловість ворога може знищити лише зброя №1 — балістичні та крилаті ракети з бойовою частиною 350–450 кг.
Читайте також: ЗСУ створили зону абсолютної смерті: перевага України у сфері безпілотників може зірвати наступ рашистів у 2026 році
Сьогодні в Україні, окрім важкої та вразливої державної програми, діють вісім приватних розробників балістичних ракет. Головне завдання — інтегруватися у франко-німецькі проєкти балістичних ракет дальністю 2000 км та наздогнати Туреччину, яка вже продемонструвала свою міжконтинентальну балістику.
Але найбільш революційна теза Володимира Горбуліна стосується переформатування європейського ядерного щита в умовах самоізоляції США:
«Найпростіший шлях, який може пройти Європа разом з Україною — це створення спільних розробок ядерної зброї. Творча, інженерна можливість України могла б сильно допомогти Франції та Німеччині у створенні суто європейського ядерного арсеналу. Про це необхідно думати вже зараз».
Субрегіональні альянси замість паралізованого НАТО
Оскільки класичне членство в НАТО для України заблоковане через відсутність консенсусу, єдиним реальним інструментом безпеки стає створення субрегіональних військових союзів. Прообразом цього є Спільні експедиційні сили під проводом Великої Британії (JEF).
Ідеальним геополітичним рішенням автори бачать трикутник Лондон — Варшава — Київ. Ця «стягуюча лінія» від Британських островів через Францію, Німеччину та Польщу до України здатна зафіксувати новий безпековий контур Європи, де українська армія, інтегрована в європейський оборонний комплекс, гратиме роль головного сухопутного щита.
Читайте також: Ціна «м’яса»: як «пояс фортець» Донбасу спалює трильйони рублів та останню надію Кремля й чому його не можна віддавати без бою
Що на гребені хвилі?
Світ увійшов у період, який Володимир Горбулін описує як «траєкторію військово-технологічних інновацій». Штучний інтелект уже інтегрований у більшість сучасних засобів ураження. Проте технологічні перегони ще не досягли свого піку. На гребені цієї хвилі пануватиме не просто ШІ, а автономна зброя на нових фізичних принципах, яка повністю змінить характер збройної боротьби.
Головний оптимізм книги «Війна майбутнього» полягає в тому, що після найважчої зими сценарії розвитку подій почали змінюватися на користь України. Країна поступово перехоплює ініціативу, але перемога вимагатиме від політичного керівництва відмови від внутрішніх бульбашок, усунення кумівства в кадрових призначеннях ОПК та максимальної підтримки приватного оборонного сектору. Тільки так можна розірвати 400-річне замкнене коло протистояння з імперією.
Читайте також: Скандинавський тил для українських крил: Норвегія запускає виробництво дронів mid-strike
—
Джерело: УКРІНФОРМ