Питання щодо експорту зайвого (підкреслюю) озброєння виникло, здається, наприкінці 2023-го року, у 2024 воно було на повістці, у 2025 назріло і перезріло, у 2026 перебродило і вибухнуло.
Спочатку небажання Офіса Президента відкривати експорт пояснювалось тим, що “народ не зрозуміє”. Потім стало зрозуміло – і зараз це стало достатньо прозоро – що проблема не в народі, який далеко не такий тупий, як його виставляють, а безпосередньо у голові голови держави.
Президент України, здається, щиро вважає, що у на дворі десь 60-ті роки минулого століття, що у нас є залізна завіса і досі не винайшли ані інтернет, ані флешки, ані капіталізм. А все це неправда. Гроші – це рідина. Влада і вплив – повітря. Не продамо дрон ми – продадуть інші. Німці, американці, та хто завгодно. У них немає війни, у них краще наукові школи, у них розвинені інституції і інженери (поки що) не мають проблем з бронюванням і не ходять на штурми. Вони відстають від нас зараз, бо для нас технології і застосування – це питання виживання, а не бізнесу. Але вони наздоганяють.
Врешті решт, умовній арабській країні не потрібен найтехнологічніший дрон, який має працювати під щільним РЕБом і не менш щільною ППО. Їй потрібен дрон, який можна купити. А якщо є попит, пропозиція виникне. Це 100%. Це аксіома.
Всім, і президенту зокрема, варто визнати, що ми не так давно розпочинали з банального китайського мавіка, який за замовчуванням винайшли не ми. І так, ми пішли далеко, але не в тиші і не наодинці. Ми співпрацюємо за світом. Ми викладаємо тонни відео. Світ бачить що ми робимо і повторює за нами. І світу більше, ніж нас. Хочемо ми цього чи ні.
Тому пройобаний станом на зараз експорт і погрози президента когось там посадити за побудовані за кордоном заводи – це вже навіть не смішно. Це тупо. Ми прямо зараз провтикуємо можливість завʼязати на нас цілі регіони на роки і десятиліття. Більше того, ми фактично відштовхуємо і виштовхуємо тих, хто рухає нашу оборонку вперед. І все це заради ілюзії, що контроль можливий.
Це неправда. Правда в тому, що ми втрачаємо історичний шанс. І ніякі погрози не допоможуть. Історія погроз не любить.
Юрій Гудименко