Як на росії пишеться “історія”? Будь ласка. 26 березня 1851 року у Костромі було відкрито пам`ятник місцевому селянину Івану Сусаніну, який буцімто врятував царя, завівши ворогів, які його шукали, у болото. Цей міф широко відомий. Про “подвиг” костромського мужика складали оповідання, на його честь називали криголами та вулиці, про нього писали картини і навіть відомий композитор М. І. Глінка написав знамениту оперу “Життя за царя”.
Насправді ж давно доведено, що ніяких поляків, що буцімто полювали на царя Михайла Федоровича у Костромі зроду-віку не було. Про Самого Сусаніна не відомо нічого. А загинув він (якщо справді загинув) від рук розбійників, які у Смутний час у величезній кількості швендяли Московією.
“Підметушився” зять Сусаніна – Богдан Собінін, який вигадав історію з “подвигом” і написав царю чолобитну, мовляв, цар-батюшка, ми, вірні раби твої тебе врятували. Царю було вигідно показати, що прості мужики-кріпаки за нього життя віддають. Тож він велів видати Собініну обєлу грамоту. Це така “бомага”, яка звільняла від кріпацтва, надавала земельні угіддя та звільняла від податків.
Так започаткувався міф про Сусаніна, який особливо розвинув імператор Микола І з тією ж метою – показати народну підтримку. Культ Сусаніна, як це не дивно, розвивала і радянська пропаганда, особливо за часів Сталіна. І мета, як це не дивно, та сама. Тільки оперу перейменували – у 1939 році вона давалася у Большом театрі як “Іван Сусанін”.
В СРСР навіть свій “Сусанін” був – Матвій Кузьмін. Про нього навіть у шкільних підручниках писали. Правда, на відміну від реального Сусаніна, в історії про Кузьміна було хоча б 10% правди.
Зараз у церкві Воскресіння Христового в селі Сусаніно Костромської області навіть Музей подвигу Сусаніна фунциклює і там зібрано “подвиги” 58 “послідовників Сусаніна. До слова саме цю церкву зображено на знаменитій картині Саврасова “Граки прилетіли”.
А от про реальний подвиг українського козака Микити Галагана, який 16 травня 1648 року під час Корсунської битви за завданням Богдана Хмельницького завів польський загін у засідку, у радянських підручниках не писали і про нього навіть зараз мало хто з українців знає.
У історичних міфах немає нічого поганого, вони є часткою історії людства й прикрашають її: Епос про Гільгамеша, “Еліада”, “Пісня про Нібелунгів”, скандинавські саги, давноруські билини. Але якщо уся історія – суцільний міф; коли замість правди народу впарюють побрехеньки про Олександра Невського і Олександра Матросова; Івана Сусаніна та Івана Грозного; Жукова, Петра І та сотнях інших фальшивих героїв, на яких тримається уся “історія” – це вже справа інша…
Павло Бондаренко