І зараз йде за нібито засновані московитськими царями українські міста. Офіційні дати заснування багатьох українських міст, на жаль, тому є підтвердженням. Вони, ці дати, сьогодні використовуються як аргумент у територіальних претензіях.
Історія — це не просто підручник. Це юридичний і моральний фундамент права на землю.На жаль, за більш ніж 30 років незалежності України дати заснування українських міст так і не були змінені на фактичні дати заснування.Царські колонізатори, захопивши територію південної і східної України, українців, які там проживали, за людей не вважали. Донецьк, наприклад, щороку урочисто відзначає дату, коли з дозволу російського царя на донецьку землю з німецької брички ступила взута в англійський чобіт нога британця Юза. Ось коли він вийшов з брички і, розслабившись, окропив благородно донецьку землю — ось з того моменту і вважається, що на територію міста Донецька прийшли перші люди. Тубільці, які жили там раніше, права на входження в історію не мали. Вони зобов’язані були працювати, або забиратися на Кубань воювати з горцями. Права на свою історію і взагалі на свою державу українці не мали. Упродовж десятиліть, а подекуди століть, у південних і східних регіонах України датою заснування міст вважався момент видання царського указу або приїзду імперського чиновника.
А що було до того? До Одеси існували порти й поселення на місці Хаджибея. До Дніпра — козацькі та запорозькі зимівники. До Херсона й Миколаєва — козацькі укріплення та слободи. До Маріуполя — адміністративний центр Кальміуської паланки Кальміус, ще раніше — козацький форпост Домаха. До Судака — середньовічна фортеця з тисячолітньою історією. Але в імперській моделі історії рахунок починався з моменту включення території до складу імперії.Ніби до цього — не було людей, не було життя, не було історії. Так формувалася колоніальна оптика: місцеве населення — «піддані», але не творці історії; земля — «освоєна», але не заселена.
Саме тому й досі точаться суперечки навколо дат заснування Одеси, Дніпра, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва, Севастополя, Судака, Донецька, Маріуполя, Краматорська та багатьох інших міст. Якщо місто «починається» з указу чужої держави — то й історичне право на нього легко оголосити «своїм».
Все починається з історії. З того, як ми називаємо події. З того, з якої дати ведемо відлік. З того, кого визнаємо творцем, а кого — лише «населенням».Втрачені сторінки нашої історії потребують уважного й відповідального відновлення — без імперських нашарувань і штампів.
Анатолій Герасимчук.
Про це — книги «Від Русі до України. Відновлення історії»,«Чий Крим. Війни в степах України».