Стратегія планування війни у Путіна скоротилась до шести місяців. Влітку – вся надія на те, що літній наступ обвалить фронт України, взимку – на те, що удари по енергетиці обвалять український тил. І так вже не перший рік. Що буде, якщо план провалиться – Путіну думати не хочеться, бо гарних сценаріїв для Росії там немає.
Згоджуватися на паузу у війні – означає стикнутися з колосальними ризиками всередині країни, коли сфашизованому населенню треба буде пояснити чому СВО «нє дастігла цєлєй». Звісно, тут можна було увімкнути пропаганду і оголосити «перемогу», але є ще економіка, яку обдурити важче, і яка на шкірі росіян доводитиме, що ринки втрачені, борги величезні, а ціни високі.
Дилему Путіна, як не дивно, добре розуміє і по-своєму намагається використати Трамп, який у разі миру пропонує Путіну свій особистий «план Маршалла» – спільні економічні проєкти, які принесуть йому прибуток та заліплять дірки в російському бюджеті.
Але це означає, що Путіну зараз доводиться вибирати, або бути васалом Китаю сьогодні, коли війна залежить від того, скільки Китай купить нафти та передасть технологій подвійного призначення, або – бути васалом США завтра, коли Трамп візьме під контроль розробку російських ресурсів.
Будучи латентним недонацистом Путін, певно, вибрав би все-таки США, а не Китай. Але ніхто не знає скільки той Трамп буде при владі, бо в США, на відміну, від Китаю, трапляються вибори, які можуть поміняти президента, а відповідно і всі домовленості разом з ним.
Тому Путін вже не вперше просто вибере не вибирати.
А відповідно і черговий раунд перемовин в Маямі поки нічим не завершиться. Хоча Україна і має вперто проводити подібні зустрічі з американцями, аби показати готовність до миру, зберегти постачання зброї та задовольнити его Трампа, який як вередлива дитина колекціонує по всьому світу порожні фантики компліментів.
Сергій Таран
Джерело: https://censor.net/ua/b3596005