Сьогодні – 5 грудня 2025 року маємо сумну й водночас промовисту дату, а саме – рівно сто сім років тому частина горян на Західній Україні проголосила створення своєї окремішньої Лемко-Русинської Республіки. (На цій карті з мережі ви бачите, що новоутворена в той час лемківська республіка (жовтий колір) за площею приблизно дорівнювала території сучасної Львівської області).
Це трапилося після того, як Австро-Угорська імперія на наших землях розпалася і українці в Галичині в листопаді 1918 року встановили свою Західно-Українську Народну Республіку.
Але..! У ті дні наші лемки – як один із субетносів Західної України – не захотів тоді (після розпаду імперії Габсбургів) приєднуватися до новоутвореної ЗУНР, а одразу захотів окремої лемківської держави.
Для цього лемки скликали з’їзд у Флоринці, на який з’їхалося близько 500 делегатів від 130 лемківських містечок, селищ і сіл і всі вони утворили вищий виконавчий орган своєї держави – Начальний Совєт Лемковщины під головуванням отця Михайла Юрчакевича. Тоді ж лемки утворили Національну Раду під керівництвом адвоката Ярослава Качмарика, якого поза очі називали чинним лемківським Президентом.
Отож, 5 грудня 1918 року депутати-лемки офіційно заявили, що:
по-перше, вони не хочуть приєднуватися до Західно-Української Народної Республіки;
по-друге, вони не хочуть входити до складу нововідновленої Польщі;
по-третє, лемківські делегати хочуть, щоби їх лемківська республіка приєдналася до росії.
Власне, отой створений лемками Начальний Совєт Лемковщины й мав управляти всією Лемківщиною як невід’ємною частиною російської радянської держави. І, саме того дня – п’ятого грудня, проросійсько орієнтовані греко-католицькі священики схвалили створення у себе на Лемківщині місцеві уряди “російської державної адміністрації”.
У всій цій антиукраїнській катавасії цікавим є ось що: спершу польська влада ставилася до новоствореної лемківської держави доволі пасивно і не вживала жодних репресивних заходів, щоби все це припинити ще у зародку. Хоча, звісно, про все знала і чудово бачила, до чого то все веде. Отож, чому ІІ-а Річ Посполита тоді не зареагувала..? Відповідаю: та тому, що польська адміністрація по повітах, а особливо у Варшаві розраховувала на виразно антиукраїнську позицію тогочасних лемків (недаремно ж вони навідріз відмовилися приєднуватися до ЗУНР).
Але, коли західні лемки вже взагалі пустилися берега і взяли курс на приєднання до Чехословаччини, то тоді білий орел й почав махати крилами: вже у березні 1920 року польські війська без будь-якого збройного спротиву на місцях, зайняли усю територію лемківської республіки, а її лідерів заарештували, а після слідчих дій доправили до суду. Однак, усіх цих невдах-державників польський суд тоді виправдав, бо жоден з тих лемків не був громадянином Польщі.
Отакі-от, маловідомі широкому загалу казуси діялися на Західній Україні, коли на її території відходила у небуття одна із найбільших і наймогутніших імперій тогочасної Європи: Австро-Угорська…