Ми часто шукаємо ознаки майбутніх змін у Росії там, де їх найпростіше знайти — у заявах медійних опозиціонерів або у сподіваннях на раптовий бунт еліт. Проте реальність зазвичай набагато жорсткіша і не терпить ілюзій.
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі розмову з Оленою Васильєвою — російською опозиціонеркою, яка наразі проживає у Фінляндії. Вона прямо називає речі своїми іменами: від імітаційних проєктів ФСБ до неминучості розпаду імперії як єдиного шляху до миру.
У цьому інтерв’ю, яке провів Валентин Деменко, ми розбираємося, чому «хороші росіяни» так тримаються за кордони РФ, чи існують таємні переговори з Кремлем та які регіони насправді готові до виходу зі складу федерації.
Як ви оцінюєте найбільш ймовірне майбутнє рф у середньостроковій перспективі?
Наразі я бачу три основні сценарії, і кожен із них прямо залежить від успіхів України.
Перший — найбільш оптимістичний для світу, але болісний для самої імперії. Якщо ЗСУ перейдуть у контрнаступ і дійдуть до Москви, це зламає хребет путінській системі. Тоді прокинуться колонізовані народи, і почнеться швидкий розпад РФ. Звісно, силовики будуть чинити опір, що може призвести до громадянських воєн, але потяг до свободи, наприклад, на Кавказі, вже не зупинити.
Другий варіант — це «відкладена війна». Якщо агресора просто відкинуть до міжнародно визнаних кордонів 2003 року (тих самих, які колись підписували Кучма та Путін), Росія просто візьме паузу. За 10–12 років вона накопичить сили і піде знову. Те саме стосується і сценарію, де Путін атакує ЄС: якщо Європа лише оборонятиметься, ми отримаємо нескінченне коло агресії.
Третій – це Путін вводить свої війська в країни ЄС, починаючи повномасштабну війну проти Європи. Тут він приречений на поразку. Однак, сучасні лідери ЄС також планують лише відкинути ворога до його міжнародно визнаних кордонів. У цьому випадку через деякий час повториться сценарій 2.
Найкращим виходом був би «другий фронт» разом із НАТО, щоб розгромити ворога в його лігві, як у Другій світовій. Проте ми бачимо нерішучість Заходу та вплив таких фігур, як Трамп, що лише підігрує Кремлю.
Чи існують сигнали від губернаторів або великого бізнесу в рф про готовність змінити курс?
Давайте будемо реалістами: там панує тотальний страх. Весь губернаторський корпус і бізнес-еліти перебувають у повній фінансовій та фізичній залежності від верхівки. Ми постійно чуємо про «самогубства» чиновників або раптові арешти за корупцію. Система тримає кожного на короткому повідку. Чекати від них самостійного опору — це марна справа, вони вмонтовані у вертикаль і боятимуться до останнього.
Читайте також: Аїда Абдрахманова: «Боротьба за незалежність Татарстану — це виклик самій природі російської імперії»
Кому всередині російської опозиції ви реально довіряєте, а кого вважаєте проєктами фсб?
Чесно кажучи, я б не радила довіряти жодній із розкручених фігур, які зараз домінують в інфопросторі. Будь то Форум вільної Росії чи структури, які курує Михайло Ходорковський. Сюди ж я відношу ФБК, Юлію Навальну, Яшина та Кара-Мурзу. Попри їхні публічні сварки, у них є спільна риса: вони всі захищають цілісність Російської імперії.
Більшість із них до 2022 року або замовчували тему Криму, або називали війну на Донбасі «громадянською». Сьогодні вони більше переймаються тим, як зняти санкції зі своїх рахунків у Європі чи отримати «паспорт опозиціонера», ніж реальною боротьбою. Як пише видання Антивоєнний комітет у своїх заявах, війна для них почалася лише у 2022 році, ніби до цього нічого не було. Це дуже зручна позиція, яка допомагає їм виступати навіть на лівих форумах поруч із прихильниками Путіна, як це робить Юлія Навальна.
Європейський закон однозначний: запроси і отримай політичний притулок, попередньо довівши, що ти був у реальному російському протесті. І тоді сміливо відкривай рахунки, переводь на них свої гроші, сплативши податок, і довівши, що кошти законні. Але зараз ми бачимо, як маса московських лібералів, так званих “хороших росіян” дружно висувається в ПАРЄ для вирішення саме вищезазначених питань, та ще під гаслом створення “Російського Тайваню в Європі”. Або, як пропонував Ілля Яшин, створення в Криму подоби Гонконгу і для українців, і для росіян.
Кого конкретно з них курує ФСБ, сказати складно. Однак, ми бачимо виступи Юлії Навальної на лівих форумах, конференціях прихильників Путіна. Ми чули її заяви про те, що вони будуть вести непримиренну боротьбу з деколонізаторами. Її прихильники, за образом і подобою російських загарбників, у всіх країнах ЄС намагаються ставити пам’ятники Олексію Навальному.
Хоча, в умовах війни, якщо вже так хочеться поставити пам’ятник російському політику, то ім’я Бориса Нємцова було б більш вагомим. Оскільки з відомих політиків тільки він разом з Антивоєнним рухом РАД з 2014 року став на захист України.
Але і тут, з 2015 року і Яшин, і Кара-Мурза, підсунули світовій громадськості псевдодоповідь про війну в Україні, написану російськими спецслужбами. А реальні матеріали останнього проекту, в якому останні 6 місяців життя аж до вбивства, збирав Нємцов, так і не опубліковані. Причини вбивства Нємцова спотворені.
Фонд імені Нємцова, який вони курують, нагороджував з перших днів тих, хто підтримував “ДНР-ЛНР”.
.jpg)
Як в таких умовах довіряти цим розкрученим персонам?
Зараз при висуванні кандидатів у ПАРЄ, всі їхні ЗМІ замовчують висування списку від антивоєнного руху Росії і колонізованих народів – 31 прізвище жодного разу і ніде не озвучено. А це люди, які перебували в реальному російському протесті, втекли від реальних переслідувань, і отримали офіційний статус – політичний біженець.
Нікого з них ця московська ліберальна тусовка взагалі не бажає помічати.
Чи існують приховані переговори між опозицією та чиновниками рф про «м’який перехід» влади?
Прямих доказів ніхто не надасть, але за непрямими ознаками — так, це цілком імовірно. На мою думку, у таких процесах можуть бути задіяні Марк Фейгін, Геннадій Гудков та Ілля Яшин. Для України такі «договорняки» є надзвичайно небезпечними. Росія — це смертельний ворог, і будь-яка спроба «перефарбувати» режим зверху без тотальної люстрації ні до чого не призведе.
Цей «ліберальний десант» у Європі лише відволікає увагу світу від реальної загрози. Вони обіцяють «прекрасну Росію майбутнього», але це неможливо, поки силові структури ФСБ пронизують усі шари суспільства. Жоден із «хороших росіян» навіть не заїкається про повне очищення влади від силовиків.
Наскільки російська опозиційна середа готова визнати військову поразку, відповідальність за агресію та необхідність міжнародного трибуналу без спроб торгу?
Медійні персони — категорично не готові. Вони досі просувають наратив, що це «війна одного Путіна», а пересічні росіяни та вони самі ні в чому не винні. Вони навіть співчувають своїм солдатам. Натомість реальна опозиція, якій зараз у Європі часто затикають роти, визнає: це наша спільна провина. Ми не дотиснули, не зупинили, не докричалися до світу.
Я переконана, що над Росією має відбутися Міжнародний Трибунал. Свої матеріали щодо російської агресії я відправила в Гаагу ще у 2018 році, але жодне ліберальне ЗМІ про це не згадало. Відповідальність мають нести всі винні, без жодних винятків.
Які регіони рф найбільш негативно налаштовані до кремля?
В умовах війни я б не хотіла публічно обговорювати всі «дірки» в системі управління, щоб не допомагати ворогу їх залатати. Але можу сказати, що найбільш протестними є північні регіони — Мурманська та Ленінградська області. Саме звідти виходили люди, які ще з 2014 року підтримували Україну в лавах антивоєнного руху РАД.
На жаль, сьогодні європейцям підсовують «бутафорський цирк із ведмедями» у вигляді нових емігрантів, які часто діють за погодженням із Кремлем. Такі постаті як Юлія Латиніна чи Володимир Осечкін часто грають ролі, вигідні системі, а для країн Балтії навіть Невзоров залишається лише «перефарбованим» ворогом.
—
Розмовляв Валентин Деменко для «Аргумент»