Вдумливе спостереження за українською економікою і системою управління нею викликає різні емоції та почуття. Одні факти, дії та рішення викликають посмішку, інші гнів, треті здивування, четверті – роздратування. Є такі, що формулюють питання: «Чому так? Навіщо? Як таке можливе? Хтось оцінив наслідки такого рішення?»
Так народилася ідея включити номінацію «загадка року» до списку для підбиття підсумків року. Через питання-загадки досить просто донести навіть найскладніші економічні висновки та оцінки. Часто правильно поставлене питання підштовхує до висновку, який інакше не зробиш без професійних знань. Оскільки економічна політика України рясніє парадоксами, протиріччями, провалами, що погано приховуються, і шитими білими нитками схематозами, то питань по 2025 року назбиралося досить багато.
Багато дій Уряду були для галочки, формальності, виконання далеко не пріоритетної, навіть безглуздої рекомендації Євросоюзу. Звідси загадка «Як затвердження урядом операційного плану реалізації Стратегії запровадження ґендерної рівності у сфері освіти до 2030 року 🙂 вплинуло на обороноздатність та конкурентоспроможність України?» Війна триває чотири роки, кровопролитна, напружена, а уряд знаходить час і ресурси для питання з суто європейської лівизни. Адже ресурси, які були витрачені на підготовку та прийняття такого документа, могли б піти на добрі справи для ЗСУ.
Особливою темою для українського уряду є макроекономічні прогнози. Очевидно, що країна воює. Стара структура капіталу та зайнятості зруйнована. Інфляція стабільно руйнує купівельну спроможність національної валюти. Регуляторні інструменти руйнують єдині правила ринкової конкуренції. Україна чотири роки перебуває у режимі реципієнта щедрої зовнішньої допомоги. Навіть річні прогнози – це угадайка із серії «взяти цифри зі стелі». Ось загадка щодо цього: «15 грудня 2023р. прогноз розвитку економіки України від Уряду на 2024р. був 4,6%, на 2025р. – 6,8% ВВП. 28 червня 2025 року прогноз розвитку економіки України на 2025р. становив 2,7%, на 2026р. – 7,5% ВВП. Кому потрібні такі прогнози із серії «пальце в небо»?
Влада України постійно ставить собі у заслуги збереження макроекономічної та макрофінансової стабільності. При цьому вони замовчують про дефіцит бюджету, рівень інфляції, ручний режим встановлення курсу гривні при величезних перекосах у торговому та платіжному балансах. Кабінет Міністрів та Нацбанк організували схему із залучення грошей на потреби держави через державні облігації під 15 – 18% річних. Це величезні відсотки. Доходи не оподатковуються. Коли на фінансовому ринку є інструменти з такою прибутковістю, банки крізь пальці дивляться на кредитування бізнес-планів. Фінансування Держави перетворилося на чудовий бізнес-проект для обраних. Звідси питання:
– «Доля 0,6% вкладників – фізичних осіб в Україні у 2025р. перевищила 50% від загального обсягу вкладів. Як ці люди впливають на курсову та боргову політику українського Уряду?»
– «Чому чистий прибуток банків зростає, а кредити для бізнесу та населення у гривнях дорожчають до ~17% та ~36% відповідно?
– Якщо фінансовий сектор України майже на 80% відповідає вимогам ЄС, то чому для українців такі дорогі, недоступні кредити, а частка кредитування залишається мізерною?
Ще одна чутлива тема української економічної політики – промислова політика. По ній у Кабінеті Міністрів, Верховній Раді та Офісі президента домінує марксистсько-кейнсіанський ф’южн або, якщо по-простому, соціалізм та номенклатурно-комерційний схематоз. VIP-розпорядники чужого вважають себе розумнішими, прозорливішими за закони ринку. Вони самі вирішують, які сектори та підприємства вважаються пріоритетними, які пільги, у якому обсязі та формі давати, на який час, які компенсаційні механізми задіяти. Про принцип рівності умов господарювання вони схоже не чули, або вважають його атавізмом, що віджив. Наслідки позамежного податкового та регуляторного навантаження на чесний, легальний бізнес вони теж скидають із рахунків. Натомість у звітах про освоєння ресурсів багато перемог та досягнень. За одне й послуги для комерційних лідерів зробили. Звідси питання: «Чому кількість промислових парків в Україні зросла до 112, а темпи економічного зростання за останні два роки суттєво знизилися?» Якщо особливі економічні зони, парки – це явище, що стимулює економічну діяльність, то чому воно дає зворотний ефект в Україні?
У списку запитань ви знайдете багато цікавого. Особливо хочеться звернути увагу на виконання одного завдання президента. Держпідприємство «Лісі України» завершило програми президента «Зелена країна». Подолаючи неймовірні труднощі, «вибиваючи» бюджетні ресурси, забезпечуючи роботою тисячі осіб, це державне підприємство висадило один мільярд дерев. Ні війна, ні бюджетна діра, ні дефіцит зброї – ніщо не змусило українських лісників згорнути зі шляху щодо виконання президентської програми. Питання: «Повітря і діловий клімат в Україні стало чистішим?» Чому чотири роки повномасштабної війни Верховна Рада та Кабінет Міністрів взагалі виділяли гроші на таку програму? Ау, депутати, міністри та контрольні органи! З таким підходом я не здивуюсь, що у бюджетах наступних років буде виділено гроші на перевірку виконання державної програми з посадки одного мільярда дерев. А що, зате показники зайнятості будуть покращені, а дані щодо якості повітря можна дати усереднені, а спроби взяти для цього переважно в Буковелі.
Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи; сторінка автора у Фейсбук
Переклад: «Аргумент»