Рік двадцять п’ятий став черговим тріумфом парламентського довголіття дев’ятого скликання, яке через відсутність виборів змушене було продовжувати свій законодавчий марафон у дедалі меншому складі.
Верховна Рада встановила новий історичний антирекорд, скоротившись до трьохсот дев’яноста п’яти обранців, що нагадує природний процес вимивання кадрів під тиском кримінальних проваджень, втеч за кордон та трагічних подій. Про це та інше йдеться в аналітичному звіті Руху ЧЕСНО
Поки мажоритарники зникали з політичної мапи без можливості заміни через воєнний стан, монобільшість Слуги народу балансувала на межі розпаду, утримуючи ледь помітну перевагу в двісті двадцять дев’ять голосів.
Особливим шоком для політикуму стала серпнева загибель Андрія Парубія у Львові, що разом із виходом інших знакових фігур зробило парламентську залу порожньою не лише символічно, а й цілком фізично.
Читайте також: Вбивство Парубія: СБУ розшукала пістолет кілера
Дипломатія СІЗО та закордонні відрядження без вороття
Дисципліна в парламенті зразка 2025 року набула рис абсурдистської комедії, де тринадцять депутатів примудрилися не з’явитися на робочому місці жодного разу за рік.
Поки одні обранці, як Дубінський та Шевченко, освоювали навички законотворчості безпосередньо з камер слідчих ізоляторів, інші перетворили закордонні відрядження на безстрокову еміграцію. Андрій Одарченко, Артем Дмитрук та Олександр Куницький стали символами нового типу депутатства — дистанційного перебування у розшуку, яке, втім, не завадило деяким із них тривалий час зберігати посади в комітетах.
Спроби колег очистити керівні органи від фігурантів справ про держзраду чи корупцію щоразу наштовхувалися на дивовижну відсутність політичної волі, коли для звільнення Дубінського чи Куницького в залі раптово бракувало всього кількох голосів.
Читайте також: Матір депутата зі “Слуги народу” Андрія Клочка за час його роботи в Раді купила дві квартири, будинок і “теслу” (ВІДЕО)
Схоже, що робота в комітеті для українського депутата — це не обов’язок, а такий собі довічний титул, який не можуть відібрати ні підозра в хабарництві, ні перебування за межами країни, ні навіть відверта робота на ворога. Головне — вчасно подати законопроєкт про віру в Бога на банкнотах, як це робить лідер ініціативності Мазурашу, і успіх гарантований.
Фабрика підозр: депутатські будні під наглядом НАБУ
Двадцять п’ятий рік виявився надзвичайно врожайним для правоохоронних органів, які роздавали підозри народним обранцям із щедрістю, якій заздрили навіть ініціатори соціальних виплат. Тільки за цей період семеро чинних депутатів офіційно поповнили лави фігурантів кримінальних справ.
Особливо відзначилися представники Слуги народу: Ірина Кормишкіна та Юлія Діденко зацікавили детективів своїми деклараціями, причому перша вирішила, що мандат заважає її юридичному захисту, і добровільно його склала.
Читайте також: Відмивання коштів, незаконне збагачення, “відкати”, корупція – є й така “діяльність” депутатів Верховної Ради
Олексій Кузнєцов додав до партійної копілки підозру у хабарництві, а позафракційний Віктор Бондар та представник Батьківщини Костянтин Бондарєв розширили географію звинувачень до махінацій на закупівлях Укрзалізниці та незаконного переправлення водіїв через кордон.
Фінальним акордом року став грудневий вихід НАБУ і САП з повідомленням про викриття цілої групи депутатів, які, за даними слідства, перетворили кнопку для голосування на інструмент монетизації. Двадцять дев’ятого грудня п’ятеро обранців, які за збігом обставин знову виявилися слугами народу, отримали підозри за систематичне отримання грошей за «правильне» волевиявлення.
Паралельно з цим список потенційних державних зрадників поповнив Федір Христенко з колишньої ОПЗЖ, а Євгеній Шевченко, вже перебуваючи за ґратами, примудрився отримати новий пакет звинувачень, що включає шахрайство та відмивання коштів. На цьому фоні вироки Анатолію Гуньку до семи років та Андрію Одарченку до восьми років ув’язнення виглядають як перші ознаки того, що парламентський імунітет нарешті перестав бути оберегом від реальних строків.
Олімпійські ігри прогульників та віртуальна присутність
Окремої уваги заслуговує елітарний клуб стовідсоткових прогульників. Окрім в’язнів СІЗО та втікачів, до цього списку впевнено увійшли багаторічні ветерани парламентського дезертирства — Ігор Палиця та Анжеліка Лабунська. Цього року до них приєднався і Олег Тарасов, який вирішив, що стовідсоткова відсутність — це найкращий спосіб служіння народу.
Не менш вражаючими є успіхи Вадима Столара з показником дев’яносто п’ять відсотків прогулів та лідера Євросолідарності Петра Порошенка, який пропустив три чверті голосувань. Кіра Рудик, Степан Івахів та Леся Василенко також продемонстрували, що фізична присутність у залі засідань — це лише опція, якою можна знехтувати заради більш важливих справ.
Читайте також: Як спайка “слуг народу” з зрадниками з ОПЗЖ будує нові стовпи корупції в Україні
Системна бездіяльність стала нормою не лише для окремих депутатів, а й для цілих комітетів. Парламент так і не спромігся виключити зі своїх лав Куницького чи Дубінського, незважаючи на їхні прогули та кримінальні шлейфи.
Депутати-утікачі продовжують формально числитися членами правоохоронних та фінансових комітетів, створюючи сюрреалістичну картину, де закони для воюючої країни пишуть люди, які перебувають у розшуку або під вартою. Це безсилля Верховної Ради очистити власні лави стало чітким сигналом: у 2025 році кругова порука та небажання створювати небезпечні прецеденти для колег виявилися сильнішими за суспільний запит на справедливість.
Читайте також: Народний депутат Юрченко вийшов із СІЗО під три мільйони застави
Антикорупційний харакірі та урядова рокіровка
Найбільш драматичним моментом року стала липнева спроба парламентської більшості здійснити ритуальне самогубство намагаючись допомогти Банковій позбавити незалежності НАБУ та САП.
Підпорядкування антикорупційних органів генпрокурору було проголосовано з блискавичною швидкістю, проте хвиля народного гніву та жорстка реакція міжнародних партнерів змусили депутатів так само швидко відіграти все назад. Рекордні триста тридцять один голос за скасування власного ж рішення продемонстрували дивовижну гнучкість депутатських хребтів у критичні моменти.
Паралельно з цим Рада розважилася грою в перестановку крісел під назвою перезавантаження уряду, де Юлія Свириденко змінила Дениса Шмигаля, а сам колишній прем’єр вирушив керувати міністерством оборони, доводячи, що в українській владі кадри не змінюються, а лише мігрують у межах одного кабінету.
Читайте також: Депутат Кузьміних, підозрюваний у хабарництві, лобіює закон, що зачистить аптечний ринок — в інтересах пов’язаних структур
Законодавчий вал та боротьба за суб’єктність
Незважаючи на статус напівпорожньої зали, Рада видала понад п’ятсот законів, серед яких історична угода зі США про копалини та відновлення прямих трансляцій засідань, що нарешті вивело депутатів з інформаційної тіні.
Спроби нардепів нагадати міністрам про їхню підзвітність через штрафи за неявку на звіти були зупинені президентським вето, що вчергове підкреслило домінуючу роль Банкової у державному управлінні.
Читайте також: Корупційна мережа “слуг народу”: “Льоша — це той, хто виділяє бабки”
Під кінець року парламент занурився у вир правкового спаму до бюджету-2026, де з трьох тисяч ідей підтримку знайшли лічені одиниці. 2025 рік зафіксував Верховну Раду як орган, що функціонує в режимі виживання, де корупційні підозри стали професійною нормою, а здатність зібрати триста голосів для продовження воєнного стану залишається єдиним беззаперечним доказом життєздатності цієї інституції.
—
За матеріалами аналітичного звіту Руху ЧЕСНО