Почнемо з кінця. Для того, щоб Україна існувала після війни, потрібно досягти і утримати такі параметри:
- Армія: 550–700 тис. оборонців, витрати 9-14 млрд USD на рік (≈3 % ВВП).
- Робоча сила: покриття дефіциту 20-30 % через імміграцію та повернення українців.
- Демографія: підняти щільність населення до 100-120 ос./км² та співвідношення працюючих/пенсіонерів до 2:1.
- Інтеграція: експорт 50 % ВВП, опора на агро, ІТ, енергетику та логістику.
- ВВП-ціль: 500 млрд USD у 2035 р., 1 трлн USD у 2050 р.
А тепер давайте детальніше розберемось, як ми маємо таких показників досягнути.
1. Розмір та витрати армії після війни
Перед 2014 роком Україна жила ілюзіями. Здавалося, що 130 000 військових достатньо, але фактично боєздатними виявились лише кілька тисяч. Це був урок, який ми не маємо права забути.
Після війни Україна не може повернутися до «старої армії». Наше сусідство з агресором вимагає зовсім іншої моделі оборони.
Пропозиція щодо чисельності:
- Активна армія: 250-300 тис.
- Резерв: 200-300 тис.
- Територіальна оборона: 100-150 тис.
Разом у піковому розгортанні 550-700 тис. осіб.
Фінансування:
- Витрати на армію мають становити 2,5–3,5 % ВВП.
- Якщо ВВП = 300-400 млрд USD, то це 9–14 млрд USD на рік.
Це не фантазія, а реальність: Польща витрачає понад 4 % ВВП на оборону вже сьогодні.
2. Робоча сила: дефіцит і імміграція
Україна після війни отримає не лише зруйновані міста, а й зруйнований ринок праці. Брак інженерів, технологів, будівельників, сервісників. Бізнеси вже говорять про нестачу робочих рук у 20-80 % у ключових секторах.
Вихід – керована імміграція:
- залучення робітничої сили для будівництва, сільського господарства;
- приваблення кваліфікованих кадрів у IT, інженерію, медицину;
- програми інтеграції: мова, житло, соцзахист.
Без цього відбудова може затягнутися на десятиліття. Але неконтрольована імміграція створить соціальне напруження, тому потрібна чітка державна політика.
Доречі, Україна не має досвіду акцептування великої кількості мігрантів та менеджування ними. Зрозуміло, що ми цьому навчимося, але готуватися до толерантності мультинаціонального суспільства маємо вже зараз. Іншого шляху просто не існує. Україна не буде мононаціональною.
3. Демографія та щільність населення
Сьогодні коефіцієнт утримання старших, літніх, пенсіонерів – 28 %, а співвідношення працюючих і пенсіонерів майже 1:1. Це абсолютна катастрофа. Ніяка економіка такого не потягне. Для порівняння: у Німеччині — 3 працюючих на 1 пенсіонера.
Щоб вирівняти ситуацію, Україні потрібно:
- підняти щільність населення з 75–80 ос./км² до хоча б 100–120 ос./км²; Це означає +20 млн нових людей в Україні. А їм потрібні сенсі, гроші, повага тощо.
- стимулювати народжуваність (субсидії, садочки, декрети). Але я не вірю в цю ідею, тому, що ніхто грошима досі питання народжуваності не вирішив.
- проводити репатріаційні програми — повернення мігрантів. Цю ідею я описував багато разів у різних статтях. Також програми тимчасового або постійного громадянства за гроші. «Громадянство по підписці» – ось моя пропозиція. Як що ти відчуваєш себе українцем, не за ознакою генетичної унікальності, а за ознакою цінностей – ти українець, підписуй громадянство, плати, отримай податкові пільги тощо.
- переселення у депопульовані регіони зі стимулюванням бізнесу;
- залучення іноземних сімей у села та малі міста.
4. Пенсійна система
Зараз 10,3 млн пенсіонерів проти лише 10,7 млн платників внесків. Це означає 1 працюючий на 1 пенсіонера.
Щоб система не збанкрутувала:
- поступове підвищення пенсійного віку;
- стимулювання зайнятості серед 60+ (часткова зайнятість, самозайнятість);
- активна імміграція працездатних;
- підвищення продуктивності праці.
Ціль: вийти хоча б на 2 працюючих на 1 пенсіонера до 2035 року.
5. Вбудова України у світове господарство
Україна має стати експортно-орієнтованою державою з часткою експорту у 50 % ВВП.
Наші ключові активи:
- агросектор – стати «годувальницею світу»;
- ІТ та технології – сервісна економіка нового покоління;
- логістика – головний транзит Європи. Правда без упорядкування відносин із Росією та Білоруссю питання транзиту лише теоритичне. Хіба що газ та нафта, але це також не панацея.
- зелена енергетика – експортер електрики та інновацій. Тут я і раніше і зараз наголошую на особливості України: Чорнобильська зона та її перспективи, розгалуженість мереж, каскади гідроенергетики. До зеленої потрібно віднести і ядерну енергетику.
- відбудова – створення «економіки реконструкції» з міжнародними інвестиціями.
6. Який має бути ВВП
Щоб утримувати армію, пенсії та соцсистему на рівні Польщі/Румунії, Україні потрібен:
- ВВП щонайменше 500 млрд USD до 2035 року;
- ВВП 800–1000 млрд USD до 2050 року.
Це означає щорічне зростання не менше 5–6 % протягом двох десятиліть.
Це реально. Такі приклади є. Але! І цього не вистачає, щоб скоротити розрив на шляху до інтегрованої сингулярності, величезної точки невизначеності, яку ми досягнемо приблизно к 2050 року.
Заключні висновки
1. Армія: 550-700 тис. оборонців, витрати 9-14 млрд USD на рік (≈3 % ВВП).
2. Робоча сила: покриття дефіциту 20-30 % через імміграцію та повернення українців.
3. Демографія: підняти щільність населення до 100-120 ос./км² та співвідношення працюючих/пенсіонерів до 2:1.
4. Інтеграція: експорт 50 % ВВП, опора на агро, ІТ, енергетику та логістику.
5. ВВП-ціль: 500 млрд USD у 2035 р., 1 трлн USD у 2050 р.
Україна має шанс вийти з війни не лише переможницею, а й новою регіональною економічною силою, якщо поєднає сильну армію, контрольовану імміграцію та швидке економічне зростання.
На цьому шляху ми наче попадаємо у внутрішні репарації: праця поколінь не заради себе і свого щасливого життя, а заради шансу нащадків на майбутнє;
На цьому шляху ми лише надолужуємо, наздоганяємо. Це прикро, але я поки математично не можу розрахувати інше;
На цьому шляху ми маємо тотально змінитись вже зараз. А ми – люди, не любимо змін. Ми любимо прилаштуватись, мімікрувати, знайти хоча б години для щастя та роки для заможного життя, а не покласти все життя заради невпевненого майбутнього.
Так і сама інтегрована сингулярність – чорний лебідь (Насім Ніколас Талеб — лівансько-американський есеїст, фінансист і математик. Він описав її у книзі «The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable» (2007).
Підсумовуючи я хочу сказати, що вся Україна, все суспільство має швидко пройти шлях самозцілення, просвітлення, тотальних змін та ментального зростання.
Ми маємо сфокусуватися на головному та не відхилятися у боки дисбалансуючих компромісів, маємо працювати та вимагати один від одного чесної праці, нульвої толерантності до корупції, невігластва, жлобства, крадіжок.
Перший крок – робити вибір головою, а не емоціями. Вибір освіти, роботи, інвестицій, депутатів, запитань та відповідей.
Автор: Виталій Опанасюк, доцент кафедри економіки, президент ГО БФ Ротарі клуб Київ-Софія, підприємець; сторінка автора у Фейсбук
Фото: УНІАН