“Це не перший замах на Андрія”, — згадують колеги Парубія по фракції в парламенті. Дійсно, за час активного політичного життя Парубій був і в епіцентрі подій Помаранчевої революції та Революції Гідності, і учасником парламентських бійок під час ухвалення скандальних законів у часи президентства Януковича, і спікером Верховної Ради в небезпечні часи війни з Росією.
Попри явні причини переживати за свою безпеку, Парубій обирав не ховатись за охоронцями, зазначає СУСПІЛЬНЕ. 30 серпня це призвело до трагічного наслідку: близько опівдня політика вбили у Львові вісьмома пострілами.
Більшість колег згадують Парубія саме як виваженого політика, який умів розуміти настрій людей та вдало керувати різношерстним парламентом. Суспільне поспілкувалось із колегами загиблого депутата про те, як людина, яка колись хотіла обʼєднати все праве крило українських націоналістів, стала спікером всієї Верховної Ради — а також завдяки чому Парубій відіграв одну з ключових ролей у двох українських революціях.
Читайте також: Постріл у серце Львова: Вбивство Андрія Парубія як виклик державі
Нащадок бійців УПА та політвʼязнів
Активну громадянську діяльність Андрій Парубій розпочав іще підлітком. У 1988-му, маючи 17 років, він став співзасновником організації “Спадщина”. Її метою, як ідеться в статуті, було “виховання нового покоління української молоді, вільного від корупції, рабства, та національної неповноцінності”.
У “Спадщині” проводили археологічні експедиції до місць загибелі воїнів УПА та Січових Стрільців, вивчали повстанські та козацькі пісні – згадує народний депутат від Європейської Солідарності Микола Величкович, знайомий з Парубієм із 1989 року.
За словами політика, на вибір заняття вплинула історія його сімʼї. Дід Парубія був бійцем армії Української Народної Республіки та Української галицької армії. Згодом його рідні брали участь у Другій світовій війні на боці УПА, через це батько Парубія провів дитинство в депортації в Сибіру й Казахстані. “Мені батько часто говорить: “Діду не вдалось втримати Україну, дядькам не вдалось — тому ти відповідаєш і за діда, й за батьків. Маєш втримати Україну”, — згадував Парубій.
У 1990 році Парубій організовував проукраїнські мітинги, через що потрапив під арешт. Паралельно у свої 19 він стає наймолодшим депутатом місцевої ради й це допомагає вийти на свободу. За рік разом з Олегом Тягнибоком засновує Соціал-національну партію України, яка згодом стане всеукраїнським обʼднанням “Свобода”.
Однак у подальшому шляхи обох політиків розійдуться, за словами Парубія, через “відмінності в баченні розвитку партії”. “Андрій був одним із лідерів націоналістичного, правого середовища в Україні. Він багато робив, щоб об’єднати весь правий спектр в одну політичну силу”, — згадує Величкович.
Спікер українського парламенту Андрій Парубій приймає Вифлеємський вогонь миру від членів Пласту у Верховній Раді України, Київ, 19 грудня 2018 року. Getty Images/NurPhoto/Sergii Kharchenko
Вихід на загальноукраїнський рівень
Перше десятиліття незалежності Андрій Парубій поперемінно був депутатом Львівської міської та обласної рад і продовжував займатись молодіжними організаціями. Вийти на всеукраїнську політичну арену йому вперше допомогла Помаранчева революція. Коли в листопаді 2004-го люди вийшли на масові протести через фальсифікації на президентських виборах, політик приїздить зі Львова до Києва, де стає одним із координаторів наметового містечка та комендантом Українського дому.
1 грудня 2004 року на тлі масових протестів у Верховній раді тодішній уряд Віктора Януковича могли відправити у відставку. Проте на початку засідання для цього забракло депутатів — під куполом було лише 215 парламентаріїв, а для прийняття рішення потрібно було щонайменше 226 голосів. Повністю проігнорували засідання фракції “Регіони України”, комуністи, СДПУ(о).
У цей момент Андрій Парубій став одним з ініціаторів того, щоб активісти Майдану пішли ходою до кінотеатру “Зоряний”, який тоді був штаб-квартирою Партії регіонів. Мета була одна — зібрати достатню кількість депутатів для голосування в парламенті, згадує Микола Величкович.
Цей похід допоміг: невдовзі зібрали 229 голосів “за” (анонімним голосуванням на тлі виходу кількох депутатів із фракції Партії регіонів) і Кабмін Януковича відправили у відставку. “Це потім привело до перемоги [Віктора Ющенка] у третьому турі голосування на президентських виборах. Вона сталась завдяки цьому”, — впевнений Величкович.
Читайте також: Після вбивства Фаріон – вбивство Парубія. Це точно Держава українців?!
Націоналіст в опозиції
Після Помаранчевої революції Парубій долучається до партії Віктора Ющенка “Наша Україна”, а на позачергових парламентських виборах 2007 року потрапляє в парламент від обʼєднаного блоку партій Ющенка та Луценка “Наша Україна – Народна самооборона”.
Найяскравішим моментом його каденції в парламенті шостого скликання стає голосування за “Харківські угоди”. Тоді депутат проніс до Ради димову шашку, запаливши яку, намагався зірвати засідання. Як згадував сам нардеп, він робив “усе можливе, щоб не допустити ратифікації угоди”. Проте депутати проголосували “за”, а на Парубія відкрили кримінальну справу. Також він був у епіцентрі масової бійки в парламенті під час приймання скандального мовного “закону Ківалова — Колесніченка” у 2012 році.
Попри кримінальну справу, того ж року Парубій знов потрапляє до парламенту від партії Юлії Тимошенко “Батьківщина”.
Сутичка між народними депутатами у Верховній раді під час розгляду законопроєкту “Про внесення змін до Закону України “Про дошкільну освіту”, 20 листопада 2012 року. Законопроєкт передбачав навчання дітей “окремими групами іншою мовою”, зокрема, російською. УНІАН/Андрій Скакодуб
З людьми з фанерними щитами
У листопаді 2013 року Янукович відмовляється підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Парубій стає одним із перших, хто виходить на Майдан. А після побиття студентів у ніч на 30 листопада він запустив створення Самооборони Майдану — загонів, які обороняли мітингарів та слідкували за дотриманням порядку всередині наметового містечка.
Під час перших сутичок у грудні 2013 року Парубій неодноразово використовував свій статус народного депутата, щоб стримувати штурми “Беркуту”. Актор Євген Нищук, який під час обох революцій спілкувався з мітингувальниками з трибуни, згадує в розмові з Суспільним, що Парубій міг якісно керувати діями мітингарів і, аналізуючи ситуацію, робити необхідні для протесту кроки.
Нищук розповідає, як Парубій діяв наприкінці грудня 2013-го й на початку січня 2014-го, коли протести не давали помітних результатів. “Очікування дуже втомлювало й була напруга через це на самому Майдані. Потрібна була певна дія, [Парубій] казав про це. Вона мала б і зберігати спокій, і дати владі розуміння, що ми сповнені рішучості”, — розповідає Нищук.
Попри активну залученість, до групи керівників Майдану Парубій не входив. Він не представляв мітингувальників на переговорах із владою, як Олег Тягнибока, Віталій Количко та Арсеній Яценюк — навпаки, був своєрідним представником людей, які стояли на головній площі країни. Із часом очолювана ним Самооборона Майдану сягнула 12 тисяч людей. “Позиція Андрія — не ховаючись, іти вперед, у рядах перших і зупиняти штурм, – згадує Величкович, який тоді був заступником Парубія в Самообороні Майдану. – У нього був великий досвід роботи з різними колективами, з різними групами людей. Він знав, як працювати в такий критичний момент.”
Опозиційний народний депутат Андрій Парубій (праворуч) намагається переконати протестувальників відпустити поліцейських, який вони захопили в урядовому кварталі, Київ, 21 лютого 2014 року. Поліцейських зрештою відпустили. AP/Sergei Chuzavkov
Дії на початку війни
Після масових розстрілів на Майдані та втечі Януковича Російська Федерація окуповує Крим. Далі вона сприяє сепаратистам на Донбасі. Тимчасовим виконувачем обовʼязків президента України тоді стає Олександр Турчинов — він призначає Парубія секретарем РНБО. На цій посаді Парубій бере участь у формуванні добровольчих батальйонів.
У березні 2014-го Рада голосує за відновлення Національної гвардії України. За словами колег-однопартійців, Парубій був одним з ідеологів цього рішення. Спочатку він активно закликав громадян долучатись до лав гвардії, а 6 травня 2014 року підписав наказ про те, що добровольці Самооборони Майдану діятимуть у спецбатальйоні Нацгвардії при МВС і ЗСУ.
Паралельно з цим Парубій намагався домовитись із сеператистами в Луганську, куди вилетів із тодішнім головою СБУ Валентином Наливайченком. Домовитись не вийшло, а вже у серпні 2014-го Парубій іде з посади секретаря РНБО через переговори із сеператистами, які тоді велись. Згодом вони стануть першими Мінськими домовленостями. “Я був і лишаюсь неприхильником Мінської угоди ще з часу, коли мирні ініціативи почали готуватися. Вважаю, що низка положень можуть принести країні шкоду”, — казав він пізніше.
Через місяць Парубій знову змінює партію. Він долучається до нової політсили тодішнього премʼєр-міністра Арсенія Яценюка “Народний фронт” — і з нею втретє проходить до парламенту. Там Парубій стає першим заступником голови Ради.
В цей період, у грудні 2014, на Парубія скоюють замах. Йому під ноги кидають гранату. Проте вона закочується під автівку й бордюр, де й вибухає. Парубій залишається неушкодженним, але поранення отримує працівник міліції. Пізніше МВС звітувало, що замовником замаху був Сергій Шуляк — працівник Управління державної охорони часів Януковича.
Після Революції Гідності Шуляк перебрався до Росії, де займався організацією диверсійно-терористичних груп на сході України та мобілізацією найманців. Його оголосили в міжнародний розшук, але він досі на волі. Після замаху на Парубія затримали двох виконавців.
Парубій відмовився від державної охорони, мотивуючи це тим, що охоронці скоріше захистять від хуліганів, ніж від професійно організованого замаху. І, на додачу, можуть постраждати й самі.
На чолі парламенту
Навесні 2016-го уряд Арсенія Яценюка йде у відставку. Новим премʼєром призначають тодішнього спікера парламенту Володимира Гройсмана, а на його місце обирають Андрія Парубія. Саме з діяльністю на цій посаді співрозмовники Суспільного асоціюють найбільші досягнення загиблого політика. Ексміністр культури Євген Нищук згадує, що за каденції Парубія Рада прийняла закони, які створили Український культурний фонд, надавали квоти для україномовного контенту та скасовували “закон Ківалова — Колесніченка”.
“Тоді не було єдиної думки [в парламенті], все піддавалося політичним іграм. Тому без волі [Парубія] нічого би не вийшло”, — згадує Нищук.
Тоді прийняли й інші знакові закони — щодо томосу для української церкви чи Дня добровольця.
Українські законодавці слухають спікера парламенту Андрія Парубія (у центрі) під час засідання Верховної ради у Києві, 26 листопада 2018 року. Тодішній президент України Петро Порошенко подав законопроєкт про запровадження воєнного стану в країні після захоплення Росією трьох кораблів та їхніх екіпажів. Верховна рада мала проголосувати за нього. AP/Efrem Lukatsky
За президентства Зеленського
Саме Парубій як спікер парламенту головував під час інавгураційної промови Володимира Зеленського. Тоді новообраний президент заявив, що розпускає парламент. Невдовзі Парубій уже вчетверте у своїй карʼєрі змінює партію. Після роботи з Ющенком, Тимошенко та Яценюком він доєднується до партії Петра Порошенка і йде другим номером після самого очільника “Європейської Солідарності”.
В цьому скликанні парламенту Парубій був членом оборонного комітету, проте публічною активністю не відзначався. За 6 років у парламенті цього скликання він лише 17 разів брав слово — востаннє майже два роки тому, в листопаді 2023-го.
Той виступ Парубія стосувався заяви парламенту з нагоди 10-ї річниці початку Євромайдану. Також Парубій під час своєї четвертої каденції в Раді не зробив жодного депутатського запиту. Натомість він розробляв законопроєкти, останній з яких був зареєстрований у червні 2025-го.
Чимало з його законодавчих ініціатив були спрямовані на оборону, зокрема, на збільшення видатків на військову техніку чи розширення прав військовослужбовців. Також, судячи з тем законопроєктів, Парубія турбували питання євроінтеграції, історичної памʼяті УПА, Другої світової, а також антикорупційні механізми.
—
Андрій Стасюк, опубліковано у виданні СУСПІЛЬНЕ