Сьогодні, 27 серпня, минає 169 років від дня народження Івана Франка. Для більшості українців він – “Каменяр”, титан праці, автор “Захара Беркута” та “Украденого щастя”. Та за цим хрестоматійним образом ховається надзвичайно багатогранна, жива і часом несподівана особистість.
Відкиньмо на мить поважний тон і погляньмо на Франка, якого ви, можливо, не знали.
Франко – модник і рибалка
Уявіть собі не вічно зажуреного генія у вишиванці, а справжнього модника. Іван Якович любив гарний та елегантний одяг. У його гардеробі були стильні костюми, а вишиванки, які він дійсно дуже любив і часто носив, були для нього не лише елементом національного одягу, а й виявом стилю. Він ретельно дбав про свій зовнішній вигляд, розуміючи, що це також частина його публічного образу.
А ще однією великою пристрастю Франка була риболовля. Це було для нього не просто хобі, а справжня медитація, спосіб втекти від напруженої інтелектуальної праці та політичних баталій. Він міг годинами просиджувати з вудкою на березі річки, насолоджуючись тишею та спокоєм. Ця любов до природи знайшла яскраве відображення в його натуралістичних описах у багатьох творах.
Читайте також: Іван Франко проти москалефілів
“Людина-університет” і політик
Ми знаємо, що Франко був генієм. Але масштаби його інтелекту справді вражають. Він вільно володів 14 мовами та перекладав українською із 48, що дозволяло йому читати класику світової літератури в оригіналі та збагачувати українську культуру.
Його ерудиція була настільки глибокою, що сучасники називали його “людиною-університетом” або “академією в одній особі”. Він був не лише письменником, а й доктором філософії (захистив дисертацію у Віденському університеті), істориком, економістом, фольклористом та етнографом.
Також Іван Франко – перший український політик у сучасному розумінні. Він став співзасновником першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і був її першим головою.
Читайте також: Звинувачена у шпигунстві, арештована, зґвалтована, розстріляна. Вероніка Черняхівська: зрубана гілка славетного роду
Людина з плоті і крові: кохання і страждання
За образом “Каменяра”, що “лупає сю скалу”, ховалася людина з надзвичайно чутливою і вразливою душею. Його особисте життя було складним і драматичним. Нещасливе кохання до Ольги Рошкевич, непрості стосунки з дружиною Ольгою Хоружинською, фатальне захоплення Целіною Журовською – всі ці переживання знайшли вихід у його геніальній ліриці, зокрема у збірці “Зів’яле листя”.
Він пережив три арешти, після другого ледь не помер з голоду. В останні роки життя мав паралізовану праву руку, через що довелося писати лівою або диктувати твори. Та попри всі випробування, він невтомно працював заради ідеї, в яку вірив.
Читайте також: Про легендарного козацького кошового отамана й гетьмана Івана Підкову. Ім’я, прикрите металевою підковою
10 маловідомих фактів про Івана Франка
- Колосальна працездатність. За 40 років творчого життя кожних два дні з’являвся новий твір письменника (вірш, новела, монографія тощо). Щороку він видавав 5-6 книжок і став першим професійним українським письменником, який заробляв виключно написаним.
- Феноменальні здібності. Ще в гімназії міг майже дослівно переказати лекції вчителів. Зібрав бібліотеку з понад 500 томів. На нецікавих уроках читав Шекспіра в німецькому перекладі та перекладав твори Гомера і Софокла.
- Пережив голод. Після другого арешту в 1880 році ледь не помер з голоду. За тиждень написав повість «На дні», а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Його врятував готельний служитель.
- Поліглот і перекладач. Знав 14 мов. Писав твори не лише українською, а й польською та німецькою. Перекладав українською із 48 мов світу, зокрема й східних.
- Засновник політичної партії. У 1890 році став співзасновником першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії – і був її першим головою до 1898 року.
- Глибоко віруюча людина. Попри радянський ярлик атеїста, Франко виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо та товаришував з митрополитом Андрієм Шептицьким. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі вважається одним із найточніших.
- Непереборна сила духу. Останні 7 років життя мав паралізовану праву руку, через що був змушений писати лівою або диктувати свої твори помічникам.
- Смерть у самотності та бідності. Помер 28 травня 1916 року, коли рідних не було поруч. Через бідність його ховали в чужій сорочці та в “позиченій” ямі на шість домовин. Лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.
- Номінант на Нобелівську премію. У 1916 році його висунули на здобуття Нобелівської премії з літератури. Однак премію вручають прижиттєво, а Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.
- Батько “пластуна”. Син Івана Франка, Петро, став одним із засновників української скаутської організації «Пласт», а згодом – сотником Легіону Українських січових стрільців.
—
За матеріалами УІНП