Посилання на газету в кінці тексту ( Частина перша. Далі буде )
У газеті «Народне слово» вийшла перша частина інтерв’ю (барабанний дріб!) — зі мною! Так-так, з тією самою людиною, яка починала життя при розвиненому соціалізмі, прямувала семимильними кроками до комунізму, трішки заблукала у перебудові, але з віком (підозріло близько до 80!) — нарешті знайшла себе.
Авторка — Єлена Баранова, розкрутила мене на відвертість так, що я досі не вирішив: дякувати їй чи тимчасово виключити з кола друзів до перших відгуків.
Перший відгук, до речі, вже був. Телефонний.
— Ти що, на вибори зібрався?
Хотів відповісти з емоцією, але стримався. Які вибори в 80?! Тут би аптеку вибрати, де корвалол дешевше!
Нагадаю, це вже не перший раз мене так “неправильно розуміють”. Пам’ятаю, 15 років тому, наступного дня після відкриття галереї, де була представлена колекція картин Михайла Кокіна, вартістю в сотні тисяч доларів один «мистецтвознавець» зателефонувавши запитав:
— Де ти взяв такий класний сир? Я послав його …, але не за сиром !(Зробив фуршет… дурень. Бо картини мабуть ніхто так і не побачив).
Так що, друзі, заспокойте своїх політконсультантів: свій головний вибір я зробив ще 15 років тому — на користь культури, мистецтва , історії міста , дитячої творчості …
А тепер про саме інтерв’ю. Воно — відверте. Як модно зараз говорити — без купюр.
Чому я погодився на таку розмову? Бо знаю: дурні газет не читають, а розумні — знайдуть у тексті щось для себе.
Не прошу лайків (хоча якщо вже руки сверблять — ставте, не стримуйтеся). Мені важливіше інше — дзвінки, думки, жарти, коментарі. Особливо від тих, хто дочитав до кінця. Знаю таких мало, але мені головне , щоб теща прочитала . Щоб знала , яка світла людина з нею поруч !