У ці липневі дні п’ять років тому померла зірка естради уродженка Зінов’ївська Тамара Міансарова. Теперішні “зірки” їй і в підметки не годяться. Щоб переконатися, варто послухати, наприклд, “Очі на піску”, “Танцюючу Евридіку” у порівнянні з Герман”, “Чорного кота” Міансарова&Агузарова, Сюткін.
І при всьому цьому в 2014 році стала пуйловською продажною устілкою! А кажуть, талант не проп’єш, але тут ще гірше: пропила, просцяла, просрала. Мабуть тому понесла ту жорстоку кару, про яку тут не писалося.
Доля вибрала момент для народження Тамари Ремньової неоднозначний – 1931 рік. Це значило, що її раннє дитинство припало на трагічний голод в Україні. У Зінов’ївську та околицях він був особливо клятий, і з першими ж труднощами батько здимів на заробітки до Одеси, швидко знайшовши там нову пару. Мати, Анастасія Федорівна, з немовлям на руках з відчаю та голоду подумувала віддати дитинча в дитбудинок. Йшла, плачучи, ноги заплітались, і раптом, схаменувшись, повернула назад. Якимось дивом неповній родині вдалося вціліти.
Мати побігла у міськраду, де мало не навколішки вимолила для себе роботу в хлібному кіоску на околиці міста. Вдень позмінно з такою ж матір’ю-одиночкою торгувала, вночі сторожувала там же всередині – в Зінов’ївську ширилися продуктові грабежі. Дітей з напарницею доглядали по черзі. Так і перебилися зі шматком хліба в тяжчий час. Оглядівшись, коли скрута відступила з часом, перейшла на «Червону зірку», де працювала токарем. Потроху життя почало налагоджуватися, вона навіть вже виступала на сцені заводського клубу, оскільки мала гарний голос і деяку вокальну освіу, набуту раніше.
Неочікувано до міста приїхав Григорій Ремньов з надією повернутися до колишньої сім’ї, однак Анастасія Федорівна не простила йому зради. Вона вже з малою призвичаїлась до нового побуту, який її, незаміжню жінку, цілком влаштовував.
«Коли мені виповнилося дев’ять літ, маму запросили до Мінська працювати на радіо, а потім солісткою оперного театру. Отже, прощай Кіровоград! Ми переїхали в Білорусію. Жаль було покидати школу, друзів, увесь звичний лад тихого міста з весняним білим кипінням його акацій», – ділилась пізніше спогадами Тамара, коли подорослішала і стала ще й Григорівною.
Здавалось, всі незгоди втонули в минулому, аж тут – війна… На очах у Тамари будівлі перетворювались в руїни, зникали у небутті знайомі обличчя. Знову пошуки притулку, їжі, засобів для існування… А коли місто звільнили, маму дівчинки арештували за перебування в окупації і вислали на Урал. Одиноку дівчину-підлітка чудом знайшла і пригріла тітка з Ворошиловграду. Через три роки матір реабілітували і відновили на работі.
Мінськ відновлювався. При місцевій консерваторії відкрили школу для обдарованих дітей, куди зачислили і Тамару Ремньову. А ще матері вдалося неможливе – «вибити» окрему однокімнатну квартиру.
Дні і ночі минали для дівчини в заняттях фортепіано. Плоди студій дали себе знать. Її направили навчатися до Московської консерваторії на концертмейстерське і на вокальне відділення. Етап навчання завершився, становлення – розпочався.
Тоді ж Ремньова, одружившись, стала Тамарою Міансаровою. З цим сценічним іменем проявилася як популярна естрадна співачка. Успіхи на естраді завдяки сильному гарного тембру голосу і віртуозне володіння ним вражали. Репертуар складався з десь до 400 пісень, десять процентів з яких відповідали шедеврам світового рівня. Гонорари, навіть за радянськими марками були неабиякими. Лауреатство в багатьох пісенних конкурсах принесло матеріальний достаток і моральне задоволення. Особливо вражаюче звучать у виконанні Тамари Міансарової пісні Ігоря Поклада-Юрія Рибчинського, інших українських авторів «Очі на піску», «Ой, летіли дикі гуси», “Коханий”, «Море», «Забудь».
Молодь під танцювальні ритми «Бабушка, научи танцевать чарльстон», «Ай-люли», «Летка-енка», твістового «Черного кота» просто таки шаленіла на танцмайданчиках.
А от родинне життя не задалося. Вона кілька разів виходила заміж, мала двох дітей. Чоловіки її життя безбожно експлуатували фінансовий бік діяльності популярної виконавиці. Кого зацікавила уродженка міста, може самотужки в Інтернеті доповнити розповідь, треба сказати досить цікаву в обивательському розумінні.
А тут ще всесильна міністр культури хрущовської доби Катерина Фурцева чимось образилася і почала гнобити Міансарову. Важко сказати, що стало вирішальним мотивом неприязні та переслідувань – ідеологічні, політичні, естетичні чи особисті моменти. Кажуть, виною «Чорний кот». Мовляв, у ньому захований алегоричний похмурий і непривабливий образ соціалістичного ладу, що душить устремління простого чорного люду. У цьому руслі співачці заборонили виїздити за кордон, відшили від телебачення, провели ревізію репертуару.
Леонід Багацький