Представники пануючої російської нації зазвичай нав’язували українцям своє, імперське бачення нашого минулого, що все краще має російське походження. Хоча у свій час безпрецедентні досягнення театру корифеїв змушені були визнати навіть авторитетні російські мистецтвознавці, а про Марка Кропивницького петербурзька преса писала як про найкращого режисера в Російській імперії. Прикметно, що в лютому 1903 року суворінська газета «Новое время», яку навряд чи можна запідозрити в симпатіях до української культури (радше – навпаки), писала: «Успіх малоросійського театру перевершив успіх великоросійського. В розумінні художнього реалізму в постановці малороси на багато років випередили Московський художній театр».
Однак у радянську добу про мистецькі здобутки й прийоми Марка Кропивницького і його уславлений театр корифеїв офіційно воліли не говорити, оскільки це руйнувало концепцію, що все найкраще має російське походження. Саме тому незаперечним авторитетом у цій царині раз і назавжди призначили Костянтина Станіславського і його Московський Художній театр.
Важливо пам’ятати, що до початку 1880-х років українського професійного театру як окремої інституції не існувало, хоча національні вистави на професійній сцені виставлялися ще з кінця 18 ст. Грали їх зазвичай російські трупи, у складі яких було чимало українців. Робилося це, як правило, з огляду на те, що переважна більшість глядачів були українцями, які з більшою охотою відвідували вистави рідною мовою, що вельми позитивно позначалося на наповненні театральної каси.
Чи не перша серйозна спроба створити національний театр була в 1876 р. Пов’язана вона з іменем Марка Кропивницького, який працював тоді режисером і провідним актором у трупі Д. Ізотова в Катеринославі (тепер – Дніпро). Національне театральне мистецтво досягло в ту добу такого рівня, що драматург разом із керівником згаданого колективу зважився на створення національного професійного театру (так би мовити, явочним порядком). Задля цього до гурту запросили здебільшого акторів, які володіли українською мовою, а репертуар значною мірою наповнили українськими п’єсами. «Зорганізували ми дотепну укр[аїнську] трупу, котра, звичайно, мусила грати і російські твори», – згадував митець в «Автобіографії…». Однак цей вельми сміливий задум не вдалося здійснити, оскільки уже в травні Олександр II підписав сумнозвісний Емський указ, за яким заборонялося виставляти на професійній сцені українські п’єси.
Другою такою спробою можна вважати кінець 1881 – початок 1882 років, коли М.Кропивницький на основі російської трупи Григорія Ашкаренка нарешті створив у Кременчуці першу українську професійну трупу (офіційно вона вважалася російсько-малоросійською). Однак, зважаючи на не надто високий мистецький рівень акторського складу, драматург через деякий час змушений був її розпустити.
Лише в жовтні того ж 1882 року Кропивницькому вдалося заснувати у Єлисаветграді своє знамените Товариство акторів (ТА), яке навіки стало славою і гордістю українського народу. Пізніше цю трупу стали шанобливо називати театром корифеїв.
Мабуть, є всі підстави вважати, що саме з цього часу бере свій початок український професійний театр на теренах Наддніпрянщини як самостійна інституція. А до цього були лише спроби заснувати такий театр.
Анатолій Новіков