Кав’ярня «Перлина степу» в Кіровограді заслужила більше сотні меморіальних дошок. Втім, судіть самі.
Вона відкрилася на початку брежнєвської епохи, коли об’єднаний обком партії очолив Микола Кириченко – людина досить оригінальна. Згадалися його набіги на бакалійну торгівлю з хронічною нестачею там пакувальних засобів. Він висипав куплене кіло цукру-піску або манної крупи у капелюх і йшов на ранкову планірку до будинку з десятьма колонами. Проблема на якийсь тиждень зникала, щоб потім випірнути знову. Це при Кириченку появилися в обласному центрі магазини «Дари природи», «Українська ковбаса», бістро «Варенична» і почали поїти в «Дзеркальному» молочними коктейлями.
Раніше у тім підвалі, як стверджує старожил Ігор Грабко, містився, ну, дуже таємничий Морський Клуб. Який мав функціонал? Невже Кіровоград, як і Москва, став тоді «портом п’яти морів»?
Відразу ж тут і пригадалося! ВМФ СРСР мав на заводі Радіовиробів представником капітана 3-го рангу Шустова. Цей посол флоту тричі на день (годинник можна звіряти) із діловим виглядом появлявся на вулиці Шевченка. Підходячи до мети вояжу, озираючись, маскувався – ховав форменого кашкета у пухлий портфель і пірнав у погрібець. Це при тому, що інші знаки офіцерської звитяги лишалися на грудях і плечах клієнта таверни. При виході ритуал з кашкетом минав у зворотному руслі.
Якось, уже віддалившись, капітан не виявив ні кашкета, ні портфеля. Прожогом кинувся у «Перлину». Вийшов сам не свій, хміль як норд-остом здуло! Замаячила Колима, якщо не щось гірше. А тут ще й шнурок черевика розв’язався! Впорався, підняв очі – і, о, диво! – стоїть любимий потертий шкіряник на приступці біля дверей чужого будинку! Шустов пригадав, що клятий шнурок сьогодні тут уже підвів його. Щасливий, притискаючи скарб обома руками до грудей, моряк поїхав на роботу. Суперсекретні плани штурму Гібралтару і бази Гуантаномо на Кубі не потрапили в лапи ворогів!
То чи не прослідковується сакрально-містичний зв’язок між старим Морським клубом, «Перлиною степу» і морським вовком Шуустовим?
Панно в новому осередку культурного відпочинку виконав тодішній Головний художник міста Володимир Волохов. Діжу-трибуну з натуральних клепок і обручів змайстрували умільці із пивзаводу. Лантух шоколадних цукерок «Червоний мак», «Білочка», «Кара-Кум», «Ведмедик» і навіть «Пташине молоко» підкинула на відкриття кондитерська фабрика. На полицях пишалися кращі українські й кримські вина – та ж сама «Перлина степу», «Троянда Закарпаття», «Альмінське», «Мускат», «Алеатіко», марочні «Мадери», «Кагори» і «Портвейни». Грузія, Молдавія… Багатий вигляд мала Болгарія, досить пристойний Румунія. Затесався навіть якийсь алжирський бренд. А вінчав бомбезний вернісаж «король вин, вино королів» – угорський «Токай»!
Пів Кіровограда випасали тут своїх творчих «амурів» і «пегасів».
Вірші в різний час у «Перлині» читали чотири Валерії – Юр’єв, Гончаренко, Сорокін і Сиднін, три Володимири – Базилевський, Могилюк і Вакулич, три Леоніди – Народовий, Коцар і Савицький, два Петра – Селецький і Довбненко, два Віктори – Ганоцький і Шило, два Бориса – Чамлай і Курганський, Анатолій Куманський, Олександр Косенко, Ігор Тарасенко, Антоніна Корінь, Світлана Барабаш, Сергій Колесников, Роман Любарський, Дмитро Танський. Прошу вибачення, якщо забув або переплутав когось з тутешніх Овідіїв і Петрарок з Байронами.
Вперше привів мене сюди журналіст «Молодого комунару», тепер харківський письменник Михайло Біденко. А далі я вже сам перезнайомився з літераторами-прозаїками Броніславом Куманським, Григорієм Гусейновим, Олексієм Корепановим, Олегом Бондарем-Китичем, Юрієм Дмитренком-Думичем, Володимиром Кобзарем, Світланою Орел, Василем Бондарем, Леонідом Куценком, Володимиром Панченком, Валерієм М’ятовичем, Валерієм Павленком, з вкрай непрогнозовано імпульсивною Валентиною Левочко, для котрої «Бухема» стала майже домівкою. Тут треба додати, що точка змінила первісну назву: стала «Кава-Соки», а потім «Богема». Завсідники вмить переінакшили – «Кавасакі» і «Бухема». Частіше мовили просто «Яма». Як у Купріна.
А що вже журналістів і тих, хто такими себе вважав, то тьма тьмуща! Немає таких, хто хоча б раз не заскочив сюди «на вогник». Микола Семенюк, Микола Успаленко, Володимир Бабич, Наталка Нужна, Сергій Запорожан, Генадій Рибченков, Галина Вдовиченко, Олег Шверненко, Любов Попович, Вячеслав Піньковський, Тетяна Петер, Юрій Лісниченко, Оксана Верстюк, Сергій Полулях, Ігор Крушеницький, Тетяна Корінь, Олена Кобець, Віктор Крупський, Інна Тільнова, Юрій Ілючек, Василь Переверзєв, Людмила Макей, Володимир Кондрашов, Наталка Кравченко, Анатолій Безтака, Віктор Іщенко, Анатолій Авдєєв, Сергій Бондарєв…
Кожен представник периферійної преси, відвідавши метрополію, мав за обов’язок відсидіти частину відрядження в «Перлині степу».
Нещодавно обізвався переможець і призер багатьох міжнародних фотоконкурсів Володимир Секерко, котрий проживає нині у Вісмарі (Німеччина), згадавши посиденьки з фотокором «Молодого Комунару» Василем Грибом в «Перлині степу» за філіжанкою кави, чи за склянкою «Сонцедару». Це був проміжний період між «Токаєм» і «Золотою осінню», в просторіччі «зося». Заклад ще не скотився до брутальної горілки, але «Артеміда», фірма Народної депутатки Ганни Антоньєвої уже стукала у двері.
Найчастіше в цих стінах надовго зависав метр Василь Ксенофонтович Ковпак. А фотохудожник від Бога Сашко Мірошниченко то і ночував тут!
Мелькали інші фотокори: погордливий Ігор Демчук, завжди дружелюбний Володя Решетников, пронирливий Сашко Коломинов, слизькуватий Олег Шрамко, вовчкуватий Іван Корзун, ну і, звичайно ж, геній чорно-білої світлини Олександр Шулежко. А вуличним фотографам Колі Хоренженку, Міші Сторожевському, Васі Валькевичу сам Бог велів мати «Перлину степу» за свій Генеральний штаб.
Окремою кастою, що цнотливо обминала знакову кафешку, були колишні фотографи, які вибилися в телеоператори. Вони, заносячи софіти і задниці владі, мали непогану прикормку на фуршетах, супутних різним презентаціям, симпозіумам, конференціям тощо.
Краєзнавці Сергій Шевченко, Юрій Матівос, Володимир Босько, Олександр Чуднов забігали сюди приміряти й перетерти свої, частіше на рівні альтернативної історії, ідеї. Але траплялося й так, що деякі з них набували чіткого наукового змісту та значення.
Леонід Багацький