Прибирання – це процес безперервний. Ми ж не робимо це вдома лише напередодні Великодня або Дня громади або для фото чи піару, правда? Ми не їздимо десь за тридев’ять земель, аби подивитися і перейняти досвід, як усе має бути, а приїхати додому – і зробити все по-своєму? Ми не купуємо для себе хороший пилосос, аби поставити його в далекий кут і продовжувати далі мести віничком? Ми, як господарі свого дому, не дозволяємо йому загрузати у смітті?
Якось так склалося, що протягом останніх 15 років Новоукраїнка повільно вкривається все товщим шаром бруду і пилу та обростає чагарниками і бур’янами. Техніка, яка є у громаді, або зламалася невдовзі після придбання, або не використовується. Натомість завжди є на підхваті безсмертні і безцінні працівники ЖКП, які в мороз розкидають пісок по дорогах, аби не було ожеледиці, а потім – вручну збирають його з вулиць міста, але не зі всіх і не завжди. Бо, мабуть, підрахунки, скільки тонн піска і солі було придбано і використано – є, а скільки – зметено, ніхто не має. Незібраний пісок залишається на дорогах, піднімається пилом і туманом від кожного проїжджаючого авто, його вдихають перехожі, що несе пряму загрозу їхньому здоров’ю. Невже не існує інших способів боротьби з ожеледицею? Безперечно, існують.
Кожен мешканець Новоукраїнської громади, який працює, сплачує податки до місцевого бюджету. Відповідно – має право на чисте місто, без пилу і бруду. Тож скільки ще ми маємо сплатити, аби вистачило на закупівлю необхідної для прибирання техніки? Не замислювалися?
Щоб попередити питання про те, чому ця проблема виноситься на загал, а не обговорюється в сесійній залі, даю відповідь відразу – питання виносяться і в сесійній залі. Але для того, аби певні рішення було прийнято, необхідна певна кількість голосів – 50 % із числа депуатів + 1 голос. Якщо здійснити нескладні обчислення, то виходить 13 депутатів (усього нас 26) + ще один голос = 14 голосів. Нас, депутатів, яких не влаштовує чистота у громаді (читайте – бруд), значно менше. Чому інших влаштовує? Це питання не до нас.
Іноді не треба їхати до Стокгольму, Женеви чи Брюсселя, щоб зрозуміти, як потрібно піклуватися про громаду, яка обрала тебе керівником. Варто подивитися навкруги. І під ноги. А потім – почути тих депутатів, які постійно говорять про покращення благоустрою громади, зробити нарешті висновки і почати діяти. Не на словах.
Але то вже щось із області фантастики…
Юрій Стратонов