Буде лонгрід. Тому, хто не готовий, можете не починати читати.
У перші години після інформації з Вашингтону на мене обрушилася хвиля дзвінків і повідомлень від військових, друзів, журналістів, родичів. У більшості з них був відвертий шок і розпач. Всім радив спочатку видохнути і заспокоїтися, бо вплинути на те, за чим спостерігав увесь світ, ніхто з нас не може.
Після того, як минуло дві доби і був час побачити більше статей і коментарів, реакцію експертів, політиків щодо того, що відбулось, дозволю собі спочатку зробити загальний висновок. Потім зробити аналіз того, що трапилося. І вже наприкінці висловити певні припущення, що варто робити далі і яким чином розвиватимуться події.
Почнемо з очевидного. Якщо виключити, що завдання Президента України Володимира Зеленського полягало у тому, щоби розсваритися привселюдно з нинішнім керманичем Білого дому, хоча, слід зазначити, дехто і таке не виключає, то можна сказати, що ми маємо справу з дипломатичним провалом. І лише з часом можна буде зрозуміти, чи не призвело це взагалі до дипломатичної катастрофи, з дуже поганими наслідками для України і українського народу.
Те, що в особі Президента США Дональда Трампа Україна має зовсім не друга і не союзника, мало бути очевидним ще під час його першого президентства. Хоча пам’ятаємо його полум’яних українських прихильників, які були щиро переконані, що після не дуже послідовної, млявої позиції Джо Байдена повернення на посаду керманича США Дональда Трампа є кращим варіантом для України. Де вони зараз, де їх палкі спічі? Але це лише сумна іронія.
На жаль, це реальність, з якою нам доведеться жити і яку враховувати. Якщо людина, попри завірюху і лютий мороз, вирішить, що вона не чекатиме сприятливіших умов і хоче пройтися по вулиці у шортах, футболці і сандалях, то цілком ймовірно, що все завершиться запаленням легенів, і добре якщо не матиме летальних наслідків. Можливо хтось, побачивши, його у такому вигляді під час хуртовини, казатиме, який красунчик, який молодець, не прогинається під реальністю. Хоча все ж таки більшість мовчки вирішить, що ця людина просто не сповна розуму.
От тільки буде значно гірше, і більшість вже не стримуватиме своїх емоцій, якщо ця людина вирішить, що попри все вона у такому вигляді піде на подвір’я не сама, а ще з малими дітьми, які повністю залежать від неї.
Повернемося до Трампа. Враховуючи його не дуже добре ставлення до Україні і вкрай складні особисті стосунки між президента двох держав (які, варто наголосити, були зіпсовані зовсім не з вини української сторони), а також бажаючи зберегти підтримку нового керівництва США, команда Зеленського намагалася знайти “ключик до його серця” через пропозицію “ресурсної угоди”. І тут була допущена перша дипломатична помилка. Була запропонована лише ідея, без деталізації суті пропозиції. Що створило певний інформаційний вакуум, який, припускають, що навіть не без порад росіян, недоброзичливці України в оточенні президента США, почали наповнювати не дуже добрим змістом, починаючи від заяв про у рази завищений обсяг допомоги Україні, що вона має бути оформлена як державний борг, потім, що ця угода має бути платою за його погашення і все це демонстративно представлено у відверто неоколоніальному стилі.
Тут вже включилися у справу українські дипломати і ті члени команди Президента Трампа, які ставляться до України цілком позитивно. В результаті був підготовлений фактично новий проект цієї угоди, яка була лише рамковою і цілком прийнятною для України. В ній вже були відсутні будь-які згадки про державний борг України перед США за попередню надану безповоротну фінансову і військову допомогу, самі надра залишалися у власності України, планувалось створення інвестиційного Фонду, в який Україна вноситиме 50% майбутніх надходжень від своїх природно-ресурсних активів. Також передбачалось, що США робитимуть внески до Фонду у вигляді коштів, фінансових інструментів та інших активів, критично важливих для відбудови України. При цьому акумульовані Фондом кошти будуть інвестуватися виключно в проєкти відбудови України, а свої частки у ньому ані Україна, ані США не передаватимуть третім особам. І наостанок, у проекті угоди були враховані зобов’язання України у межах євроінтеграційного процесу.
Виникало питання, а навіщо вона тоді у такому вигляді Трампу? Відповідь криється у тому, що Трамп дуже часто щось проголошує і діє у парадигмі “анти-Байден”. Поганий Байден просто дарував гроші американських платників Україні, а натомість він навпаки створює механізми, яким чином ці кошти можна буде повернути США. Навіть, якщо, по-факту, ніяких справді значних коштів, завдячуючи цій угоді, закумульовано не буде.
Її підписання було б певним пасом на користь Трампа. Що у свою чергу сприяло би покращенню його ставлення до України і команди Зеленського. Це також давало певні аргументи тим в американському істеблішменту, хто позитивно ставиться до питання допомоги Україні.
(Тут доречно зробити вставку і дещо розвінчати міф про неймовірні великі поклади корисних природних ресурсів, які знаходяться в українських надрах. Дехто оперує цифрами у трильйони, навіть у десятки трильйонів доларів. Які, згідно Конституції України, належать усьому українському народу. Тому їхня передача клятим “американцям”, “олігархам” тощо геть неприпустима.
Вкотре хочу наголосити, те, що знаходиться у надрах, нічого не вартує. Лише, коли витратять чималі кошти на геологічні дослідження, потім на розбудову необхідної інфраструктури для видобування, транспортування і реалізацію цих природних ресурсів, можна буде казати про ту їхню цінність, яка справді належить українському народу. І ця цінність буде різницею між доходом від їхнього продажу і витратами та середньогалузевою нормою прибутки тих компаній, які цим наважаться займатися. Лише оця різниця і є тим, що згідно європейської, у тому числі української, правової моделі, належить українському різницю. В економічній та юридичній науці вона має назву “природна рента”, яка у вигляді рентних платежів надходить до державного бюджету.
Для наочності наведу суми коштів, які згідно держбюджетів останніх років мали у вигляді рентних платежів надходити у державну казну.
Як бачите, якщо навіть від діючих родовищ до цього інвестиційного Фонду Україна мала б почати переказувати 50 відсотків рентних платежів, то це були б просто “сльози”.
Також слід згадати так звані “рідкоземельні” природні ресурси, які мовляв можуть бути дуже цінними. Насправді, вони не настільки рідкоземельні. Їх по світу достатньо багато, особливо у порівнянні з річними потребами в них. Вся проблема, що вони є певними вкраплинами до інших менш цінних природних ресурсів у надрах. Тому їх ще називають розпиленими. І витрати на їхнє відокремлення — процес надзвичайно трудомісткий і вкрай витратний. До того ж, передбачає у межах технологічного процесу використання шкідливих хімічних речовин. Що може вкрай негативно впливати на навколишнє середовище. Це робить їхнє видобування не дуже вдячною справою. Тому особливих прибутків від видобування “рідкоземельних” ресурсів немає. І Україна їх теж не отримає, якщо дозволить якимось компаніям цим займатися. Головна зараз проблема у тому, що їхнім видобуванням займається дуже мала кількість держав, у першу чергу Китай. І він зараз почав шантажувати своїм монопольним становищем щодо цих рідкоземельних природних ресурсів розвинені країни).
Повертаємось до Угоди про корисні природні ресурси і бажанням підписати її.
Трамп взагалі не бачив сенсу з цього приводу зустрічатися із Зеленським. І пропонував, щоби її разом з міністром МЗС Андрієм Сибігою підписав спеціальний посланник президента США з питань війни в Україні Кіт Келлог, який мав відповідні повноваження. Але як стверджують американські видання, на підписанні цієї угоди у Білому домі у присутності президентів США і України наполягав Андрій Єрмак. Саме це обумовило звернення президента Зеленського до президента Франції Макрона з проханням допомогти з організацією цієї зустрічі у Вашингтоні. І той, попри далеко не найкращі свої стосунки з ним, домігся цього від Трампа.
Тут ми зіштовхуємося з тим, що і обумовило і гарантувало дипломатичний провал. Річ у тім, що, як стверджують американські і українські ЗМІ, Володимир Зеленський попри повністю погоджений проект Угоди хотів домогтися внесення в неї безпекових зобов’язань з боку США. Проти чого був категорично проти Трамп. Більш того, ще до відльоту Зеленського до США представники адміністрації Трампа чітко заявили, що проект Угоди остаточно узгоджений і жодних додаткових правок туди не вноситимуть. Тобто, Володимир Зеленський їхав до США з тим, чого гарантовано не міг би отримати. Виникає резонне питання, а навіщо було їхати? Якщо без безпекових гарантій Зеленський не хотів підписання Угоди, тоді навіщо наполягав на своїй зустрічі з Трампом? Він справді розраховував, що зможе змінити позицію Трампа, який і так не дуже добре до нього ставиться?
Вже не кажучи, що потрібно усвідомлювати, що ніхто Україні безпекових гарантій дати не може. У кращому випадку ми матимемо лише угоду про перемир’я. Нам доведеться, можливо наступні декілька десятиліть, жити у стосунках з нашим північним сусідом в умовах “ні війни, ні мира”. Єдине, що може створити певні передумови для мирного чи умовно мирного життя — це внутрішня суспільна консолідація у питаннях пріоритетності розвитку ЗСУ і ВПК, формування справді союзницьких стосунків з якомога більшою кількістю європейських країн, з потенційною можливістю створення європейського безпекового блоку, важливим членом якого зможе бути Україна. Бо загроза не тільки для України, а і всієї Європи, російського імперського реваншизму і збройної агресії звідти нікуди не зникне протягом щонайменше наступних 50 років навіть у разі розпаду РФ. Лише усвідомлення жорсткої і неминучої об’єднаної військової відповіді європейських країн, аж до готовності використання ядерної зброї, може зупиняти бажання російських можновладців “повторити”.
І тут починається купа питань не так до пана Зеленського, як до українських дипломатів. Бо все, що далі відбувалося, це їхня провина.
Українські дипломати служать не особисто президенту Зеленському, а українському народу. Чому ніхто з них, у першу чергу пан Сибіга, не переконав пана Зеленського, що поїздка до Трампа з бажанням, яке не має шансів на реалізацію, безглузда, більш того, відверто шкідлива для стосунків між українською владою і американською адміністрацією.
Хто і як з українських дипломатів готував президента Зеленського до всього, що може відбуватися під час перебування у Білому домі? До переговорів потрібно готуватися. Це аксіома, яку, безперечно, знають дипломати. Експромти завершуються провалами. Якщо було бажання досягнути успіху або щонайменше не допустити прямого публічного конфлікту, потрібно було визначати, як має реагувати на всі можливі питання, а також підкреслене зверхнє ставлення Трампа і Венса до себе, президент України.
Якщо не хотіли зайвого провокування Трампа, чому Зеленський не одягнув офіційний костюм, хоча про це його заздалегідь просили? Так, під час Другої світової війни були випадки, коли Вінстон Черчилль бував у Білому дому в уніформі. Але при цьому, виступаючи у Конгресі США, він виступав у смокінгу.
Дотримуватися певного дипломатичного етикету — це не чиясь примха. Це питання демонстрації поваги до тих, з ким маєш справи. Вже не кажучи, якщо про це заздалегідь ввічливо просять.
Чому дипломати не наполягли, щоби пан Зеленський користався послугами перекладача під час будь-яких офіційних заходів? Попри те, що його англійська значно покращилася, і це йому можна поставити у заслугу, він у спілкуванні, до того ж офіційному, не може опинятися на рівних з носіями іноземної мови. Кожна людина подекуди використовує сленгові вислови, які лише носії мови або ті, хто нею блискуче володіють, можуть зрозуміти. До речі, мені навели деякі сленгові вислови Венса під час цієї скандальної пресконференції у Білому домі, які Зеленський навряд чи міг зрозуміти.
Взагалі, є ще одне можливо неделікатне питання.
Всі звертають увагу, як оточення Трампа йому постійно лестить, як погоджуються з усім, що він говорить. І це погана ситуація, для США і особисто для Трампа. Бо відсутність опонентів у власному оточенні, несприйняття чужої думки деформує реальність, провокує помилки. Але це, у першу чергу, проблеми США і американців.
Мене цікавить Україна. Хтось знає хоч когось в оточені президента Зеленського, хто в очі може йому сказати, що він помиляється і робить помилку? Чи в цьому ми ще в гіршому стані ніж американці? Бо саме відсутність тих, хто може, звісно не на публіці, перейти на крик, і якщо потрібно матюки, у спілкуванні із Зеленським, з поясненням, які він дурниці робить, призводить до його постійного знаходження у “теплій ванні”, де з ним з усім погоджуються і розповідають, що він видатний діяч сучасності. Тільки розплачуватися за цю інфантильність державних службовців доводиться усім нам.
Що далі?
Як обіцяв, на останок деякі міркування, що з цим робити.
По-перше, не може не радувати, що лідери європейських країн точно розуміють, що зараз йдеться не тільки про загрози для України, а і для всієї Європи. І що відновлення стосунків між адміністрацією Трампа і українськими керманичами є важливим для європейської безпеки. Тому вже пройшли повідомлення про спілкування Трампа з президентом Франції Макроном, прем’єр-міністром Великої Британії Стармером, головою Ради міністрів Італії Мелоні. З останньою Трамп спілкувався, як повідомляють західні ЗМІ, взагалі біля години.
По-друге, Україні потрібно якомога швидше узгодити з лідерами європейських країн офіційного посередника, який зможе від імені Європи і України вести перемовини з Трампом і Путіним. До речі, здається, що Джорджа Мелоні була б найкращою кандидатурою для цієї місії, враховуючи її гарні стосунки щонайменше з Трампом.
По-третє, нам потрібно визнати, і особисто пану Зеленському, що нічого кращого окрім перемир’я ми зараз отримати не зможемо. Ніякого мирного договору і гарантій безпеки з Росією не буде протягом багатьох десятиліть. Головною відмінністю з Мінськими угодами може бути лише те, що на території України будуть розміщені певні військові формування європейських країн, у тому числі Туреччини. Хоча, повторюся, це не буде гарантією безпеки для України. Бо, враховуючи протяжність лінії зіткнення, забезпечити контроль за нею з боку навіть декількох десятків тисяч іноземних військових буде неможливо. Вже не кажучи про їхню готовність використати зброю в разі військової агресії.
По-четверте, раніше вважав укладання угоди про перемир’я навесні цього року і проведення президентських виборів восени реалістичним сценарієм. На жаль, зараз це виглядає вже малоймовірним.
Російські можновладці, враховуючи зростання конфліктності стосунків між адміністрацією Трампа і лідерами європейських країн, а також ймовірну повну зупинку військової допомоги України з боку США, а можливо і блокування продажу її для передачі Україні, бажатимуть продовжувати бойові дії. Вони розраховуватимуть, що зможуть отримати більшу перевагу на лінії фронту чи навіть нанести повну військову поразку Україні.
Але для цього Путін повинен буде піти на відкриту мобілізацію, що не дуже популярно серед росіян. Крім того, слід враховувати, що кардинально змінилась система ведення бойових дій. Вона значною мірою перейшла у стадію війни дронів. Що вкрай ускладнюватиме реалізацію якихось стратегічних проривів ліній фронту. Тому, попри все, впевнений, що досягти реалізації своїх планів в Україні російські можновладці не зможуть.
І наостанок, у будь-якому випадку, розраховувати Україна і український народ можуть і повинні лише на самих себе.
Борис Кушнірук
Джерело: https://censor.net/ua/b3538825