Article information
- Author,Святослав Хоменко
- Role,ВВС, Варшава – Краків
- 14 хвилин(и) тому
Перший тур виборів президента Польщі має відбутися 18 травня. Станом на сьогодні ми не знаємо навіть повного списку кандидатів, які братимуть у них участь.
Попри це, соціологи вже впевнено називають двох фаворитів, які боротимуться за президентську посаду у другому турі виборів на початку червня. Більше того, ці фаворити зараз відкрито змагаються за те, кому відійдуть голоси ймовірного третього призера першого туру.
Специфіка польської ситуації полягає в тому, що цей третій кандидат, від виборців якого багато в чому залежить підсумковий результат, – це ультраправий політик, який якось заявив, що його партія виступає проти “євреїв, гомосексуалістів, абортів, податків та Євросоюзу”.
Тому вже на старті польська кампанія взяла різкий крін праворуч, а важливими чинниками для визначення переможця несподівано стають українське питання та можливий приїзд Дональда Трампа до Польщі.
“Чергові найважливіші вибори в історії Польщі”
Багато аналітиків називають нинішні перегони сиквелом парламентської кампанії 2023 року. Ті вибори закінчили восьмирічну епоху правління правопопулістської партії “Право і справедливість”, при якій у Польщі відбувся відкат у сфері демократичних стандартів, прийняли найжорсткіше в Європі законодавство з приводу абортів, а відносини Варшави з Брюсселем зіпсувалися.
Після тих виборів до влади прийшла широка коаліція ліберальних, лівих та консервативних сил, яка висунула в прем’єри Дональда Туска.
Інтрига цьогорічних виборів проста. Якщо на них переможе висуванець партії Туска “Громадянська платформа” – в руках нинішньої владної команди опиниться контроль над усією політичною системою країни.
Якщо виграє кандидат від “Права і справедливості”, яка зараз діє в опозиції, протистояння між президентським палацом і кабінетом міністрів цілком може закінчитися масштабною політичною кризою, достроковими парламентськими виборами і, не виключено, поверненням цієї політичної сили до влади.
Тому обидві великі партії розглядають нинішню кампанію як бій не на життя, а на смерть, а коментатори називають ці вибори “черговими найважливішими в історії Польщі”.
Фаворити відомі
Остаточного списку учасників президентської кампанії ще не існує: аби потрапити до бюлетеня, кандидат має до 4 квітня зібрати сто тисяч підписів виборців. Проте коло політиків, які розпочали процес збору підписів та запустили свої виборчі кампанії, вже вимальовується.
Більше того, польські соціологи сьогодні одностайні щодо того, що до другого туру виборів вийдуть висуванці “Громадянської платформи” та “Права і справедливості”.
Партія Дональда Туска висунула у президенти мера Варшави Рафала Тшасковського. Він брав участь у минулих президентських виборах: у другому турі кампанії, що проходила влітку 2020 року, у розпал пандемії коронавірусу, Тшасковський всього на два відсоткові пункти поступився чинному президентові Анджею Дуді.
Тшасковський має три вищі освіти, був стипендіатом в Оксфорді та Парижі. У політиці він вже понад півтора десятка років: обирався депутатом Європарламенту та польського Сейму, був міністром цифрового розвитку Польщі та держсекретарем польського МЗС.
Протягом останніх семи років його двічі обирали мером Варшави – обидва рази в першому турі, – і на цій посаді він набув слави політика радше лівих політичних поглядів. Приміром, брав участь у варшавських маршах ЛГБТ.
Недоброзичливці кажуть, що проблемою Тшасковського є його імідж завсідника елітарних політичних салонів, далекого від проблем та сподівань середньостатистичного поляка. Судячи з усього, Тшасковський намагається виправити цю ситуацію своїм передвиборчим туром, у рамках якого він планує побувати у 140 повітових (районних) центрах Польщі.
Проте насправді чи не головна біда Тшасковського – це падіння популярності уряду Туска, що його фіксують нині соціологами.
За понад рік роботи цей кабінет не може похвалитися значними результатами в жодній зі сфер своєї діяльності. Особливо по реноме уряду б’є відсутність результатів у так званих світоглядних питаннях – насамперед йдеться про лібералізацію законодавства про аборти.
У коаліції виправдовуються: мовляв, ухвалювати ці закони немає сенсу, бо президент Анджей Дуда все одно накладе на них вето. Але така аргументація переконує не всіх виборців, які проголосували за нинішню владу у 2023 році, і зараз про розчарування в Туску та його команді говорять дедалі більше представників їхнього “електорального ядра”: молодих жінок та середнього класу великих міст.
У цій ситуації Рафал Тшасковський опиняється у ситуації, схожій на ту, з якою стикнулася екскандидатка у президенти США від Демократичної партії Камала Гарріс. Так само, як вона протягом своєї кампанії намагалася іміджево “відклеїтися” від не особливо популярного Джо Байдена, Тшасковський намагається, з одного боку, не втрачати зв’язку з рідним політичним табором, а з іншого – дистанціюватися від уряду Туска.
У розрахунку на ефект новизни
Партія “Право та справедливість” підтримує на цих виборах формально незалежного кандидата Кароля Навроцького, який нині очолює Інститут національної пам’яті.
На противагу Тшасковському, Навроцький виріс у цілком “пролетарському” районі Гданська.
З дитинства він серйозно займався футболом та боксом, а під час навчання на історичному факультеті університету свого рідного міста навіть підробляв охоронцем у фешенебельному готелі. Опоненти час від часу дорікають Навроцькому зв’язками в навколокримінальних колах, яких він набув на цьому етапі біографії.
До висування в президенти Навроцький не займався публічною політикою і досі незатишно почувається у якості оратора на мітингах.
Вибір однією з найбільших партій Польщі на користь невідомого широкому загалу Навроцького викликає у тамтешніх аналітиків паралелі з подіями 2015 року.
Тоді “Право і справедливість” теж поставила у президентських перегонах на нерозкрученого молодого юриста родом з Кракова на ім’я Анджей Дуда, і він багато в чому завдяки ефекту новизни та втомі поляків від “старих політиків” здобув перемогу в кампанії.
Крім того, у “Праві та справедливості” усвідомлюють, що вісім років влади цієї партії не викликають у мільйонів поляків райдужних спогадів, тому кандидата на роль “Дуди 2.0” шукали поза своєю політсилою. Ця обставина дає Навроцькому можливість принаймні формально позиціонуватися у якості непартійного кандидата, здатного об’єднати суспільство.
Соцопитування показують, що за три місяці до дня виборів за Рафала Тшасковського готові проголосувати приблизно 35% виборців. Кароль Навроцький може розраховувати на 25% голосів.
Більшість опитувань дають мінімальну перевагу в другому турі Рафалу Тшасковському, але відрив між кандидатами у фіналі прогнозується настільки малий, а часу до вирішального голосування залишається так багато, що впевнено передбачити результати сьогодні не може ніхто.
Румунський сценарій і “конфедерати”
Штаби обох кандидатів замислюються, за рахунок чого саме вони могли б розширити базу власної підтримки у другому турі