Мене спитали в коментах: “Ну ви ж розумієте, що ніякі Мінські угоди не могли зупинити путіна, він все одно готував вторгнення”.
Ні, ви взагалі не розумієте, що відбувалося і як Порох фантастично намахав путіна. І майже ніхто не розуміє, всі живуть у світі рожевих поні, де питання “А чому тоді Порошенко не закінчив війну?” призводить не до виклика санітарів, а до лайків і оплесків публіки.
Отже прочитайте це уважно і іншим передайте.
Путіну не треба було “готуватися” до вторгнення, у путіна десятиліттями була двомільйонна армія і забиті за десятиріччя Холодної війні склади зброї і бк, якими він був готовий одночасно воювати з НАТО і Китаєм. А у України в лютому 2014 було 5 (п’ять) тисяч боєздатних бійців, і навіть влітку 2014 коли вже пішли добробати і мобілізація – 20-40 тисяч не більше.
Путіну достатньо було дати наказ і десь за тиждень в усіх містах до Львова були б розставлені окупаційні адміністрації. БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ БОЇВ, бо всі 20 тис ЗСУ просто заблокували б на Донбасі в перший день (як і відбулося в Іловайську)
Але такий варіант путіна не влаштовував! Це означало би розрив і конфронтацію з Заходом. А вся – ВСЯ – путінська еліта була повністю інкорпорована в Захід. Всі їхні капітали, величезні готельні комплекси на найпрестіжніших курортах – вони не відпочивали в них, вони НИМИ ВОЛОДІЛИ! Діти в стенфордах и оксфордах. Весь Лондон на корінні був скуплений російським олігархатом (це була велика дурь британців, вони потім це зрозуміли, там майже тільки Букінгем ще не був продан абрамовичам і потаніним)
І самого путіна зустрічали як рівного в Мюнхені і Давосі, він був членом навіть не “Двадцятки”, а “Великої Вісімки”! Яку тільки заради путіна перейменували з Великої Сімки. Він був володарем Світу!
І заради України втрачати все це і опинитися саддамом хусейном, або кимом ином він не збирався. Тому не міг, не наважувався відкрито кинути війська і за тиждень БЕЗ БОЇВ забрати роззброєну Україну.
Саме на цьму геніально грав Порошенко – реально історична постать в Історії України. Він абсолютно нахабно з 20 тищами хлопців в кросах без броників і в залізних радянських касках – звільнив дві третини Донбасу прямо під носом у Орди, яка Україну могла розчавити одним рухом свого хвоста, і яка вся вишикулася вздовж кордону, – щоб налякати Пороха і наші славетні ЗСУ, а вони НЕ лякалися. Точніше, звісно, розуміли, що ходють по краю, але вперто били гадів.
І у серпні 2014, коли від омріяної “Новоросії” ще за пару тижнів вже б зовсім нічого не залишилося, у путіна здали нерви, і він таки віддав (!) наказ на відкрите вторгнення регулярних сил – саме тоді вперше воно і відбулося. І що одразу сталося? Іловайськ. (Звісно ж тут знов був “винен Порошенко”) Саме як я вище і казав – наші слабенькі сили моментально опинилися в котлі і все, що могли робити, це намагатися домовитися з рашистами, щоб ті їх випустили і не перестріляли. Рашисти, звісно, обманули.
І ось в цій ситуації наприкінці літа 2014, коли орда вже відкрито увійшла в Україну і всі дороги вглиб України для неї були просто свободні, – ось тут проявився дипломатичний талант Порошенка, він врятував Україну від неминучого знищення. Порох зміг вмовити Захід висунути путіну жорсткий ультіматум – або той САМ зупиняється (бо зупинити його нам просто не було чим), або він втратить все – опиниться в ізоляції і забуде назавжди про Давос, Оксфорд і Монако.
І путін відповз. Але чому, чому він погодився зупинитися? Невже здався? Ні, це смішно. Путін був впевнений, що Україна і так не встоїть, що прийде зима – а донецьке вугілля опачки – нема, що єкономіка впаде, почнуться бунти зубожилих українчиків проти ненависного Порошенка, який, звісно, в усьому буде винен, і все одне путінський план розвалу спрацює, і він забере Україну, але (!) як “рятивник і миротворець” – як він це робив і в Грузії, і скрізь.
І звісно ж, Захід все буде розуміти, але – ну що зробиш, “так вийшло”, “тільки б не було війни”. І Захід би знов проковтнув, і путіну і далі аплодував би Давос і Мюнхен.
Але і цей план путіна Порошенко обломав. Він ще чотири роки нудними і абсолютно пустими перемовинами забивав путіну баки, а тим самим на повну відновлював економіку (а як путіна бісила організація поставок вугілля з ОРДЛО – як Зеленський досі носиться з їхніми фсбшними звинуваченнями про “зраду і торгівлю на крові” – не змерзла Україна, пережила зиму!) Порох запустив в рост економіку, З НУЛЯ відбудовував Нову Армію України – яка зараз рятує тупорилі сраки виборців зеленого кремлівського буратіни. І найголовніше Порох з Турчиновим за чотири роки з нуля відновили повний комплекс ракетних технологій і наприкінці 2018 були готові розпочати створення стратегічного неядерного ракетного щита України (те саме, що знищив Зеленський в перший же день у квітні 2019) який би накривав росію до Москви і Астрахані.
І саме тоді, у 2018, путін раптом зрозумів, що програв війну. Що Порох його переграв. Що він БІЛЬШЕ НЕ МОЖЕ захопити Україну ніяк – ні “гибридно” ні відкрито. Що це катастрофа.
І у путіна залишався останній шанс. Скинути непробивного Порошенка, масовоною гебельсівською пропагандою через підконтрольних Зеленських-Коломойських примусити мільйони українчиків ненавидити Пороха. Просунути їхніми руками свого троянського буратіну, повністю захопити своєю агентурою – хламідіями, татаровими, єрмаками, бакановими, будановими і ордой Слуг – всю владу в Україні. І навіть тоді знадобилося ще ТРИ РОКИ масштабного руйнування зсередини оборони і економіки, яку відбудував Порошенко за свою каденцію.
І тільки тоді у путіна з’явилася можливість знов розмінованими новенькими трасами увійти в Україну.
Тут, правда, знов вийшов облом, але за дві-три доби орда маршем захопила весь південь і дійшла до Києва. І зараз вся ця агентура на чолі з Зе продовжує контролювати все. І щодня руйнувати оборону – звільнення Залужного, санкції на ПП, зрив мобілізації, відсутність фортифікацій, російський ядерний реактор за мільярди доларів, тотальне розкрадання та все інше. Ось і вся істория.
І що відбувається зараз – після всіх цих подій? У мільйонів виборців троянський зелений буратіно – вбивця української держави – все одно залишається “другим після Залужного політиком, якому довіряє нарід”.
ДБЛ БЛД