Був колись в селі Іскрівка (неподалік містечка Петрове на Кіровоградщині) вірний учень Іоанна Кронштадтського отець Микола. 2 жовтня 1919 року загинув ніби від рук більшовиків, каже його «легенда». У 2001-му канонізували до лику святих під іменем Миколая Іскрівського. В описі подвижництва мовчок, що насправді його знищили махновці, рейдуючи до Гуляй-Поля після кривавих боїв біля Перегонівки на заході повіту. Піп з іскрівської дзвіниці «окропив» з кулемета рейдерів. Ті садонули з гармати по святителю і душа отця Миколая злетіла на небо…
Це заспів. А пісня буде така.
Тут земля національно строката. Коли до неї у війні 1918-1920 років додався ще й соціальний чинник, виникла вибухова суміш. Єлисавет та околиці топтали юрби «визволителів», опираючись на симпатиків. У тло тих подій добре вписалися два антиподи – «батько» Нестор Махно і «генерал Яша» Слащов – улюбленці вояків. Фігура першого досить відома, а про Слащова, котрого вподобали адепти «русского міра» і «братскіх связєй», варто дещо додати.
Персона він колоритна. Якщо Нестор починав «анабазис» разом з червоними, то Яків – з білими. Потім обидва різко перевернули «компаси». Мов діти одного тата, мали вперті натури, яро опонуючи один Троцькому, інший Врангелю.
Слащов отриав славу лютого вішателя, чим відмітився не лише в Єлисаветграді. З 4 вересня 1919 року впродовж трьох днів денікінці вели кровопролитні бої з махновцями біля станції Помічна. Біляки вдало ввели у бій бронепотяги і розбитий Махно відступив на Умань. Чотирнадцятого вересня під Новоархангельськом махновців оточено переважаючими силами (20 тис. багнетів і 10 тис. шабель) і знову розбито з великими втратами. 22 вересня 4-а піхотна дивізія генерала Слащова взяла Умань. Слащов був так упевнений в подальшому успіху, що почав дочасну роздачу нагород за перемогу. Пізніше мемуарист Володимир Альмендингер писав, що Сімферопольський офіцерський полк одержав 109 георгієвских хрестів і 7 медалей, а командир полку Сергій Гвоздаков підвищений до генерал-майора.
Але 27 вересня 1919 року біля Перегонівки теперішнього Голованівського району відбулася найкривавіша і найважча для махновців битва. Їхні полки кілька разів кидалися в багнетні атаки, захоплювали Перегонівку, потім відходили під натиском білих. У Перегонівці, ставши в каре, 1-й Сімферопольський, 2-й Феодосійський і Керч-Єнікальський офіцерські полки чинили запеклий опір піхотним полкам 2-го корпусу махновців. Результат битви вирішила махновська кіннота, що, обійшовши білі порядки, вдарила з тилу і офіцерське каре розпалося. Вершники 10-тисячною лавиною, посиленою тачанками з кулеметами, форсували Ятрань і погнали білих від Перегонівки. У полі під Краснопіллям 51-й Литовський офіцерський полк був ущент порубаний, а 1-й і 2-й Лабинські пластунські полки здалися у полон. Махновці гнали білих понад 25 верст до річки Синюхи, покриваючи поля посіченими офіцерами, а залишки полків потопили в річці. Втекти вдалося лише частині білої кінноти. Слащов втратив 6 тисяч убитими, 5 тисяч денікінців взято в полон.
Той же Альмендингер згадував: «Роты шли, обреченные на гибель. Знали, что пощады не будет. Двигались без дорог по крупной пахоте. Солнце начало припекать. По пятам двигалась пехота махновцев, но цепи наши расстрелу не подвергала, так как у них кончились патроны… Конница противника все время набрасывалась на нас на обоих флангах… Падали раненые и, чтобы не попасть в руки врага, сами себя достреливали… Оставшиеся около 60 человек под командой командира второго батальона капитана Гаттенберга повернули цепью на Чуровку и стремились добраться до леса, что восточнее этой деревни. Не суждено было им уйти. Конные атаки они отбили, но артиллерия махновцев, выезжая поорудийно, перекатами расстреливала цепь картечью. Патроны кончились. Оставшихся в живых конница перерубила. Капитан Гаттенберг застрелился…».
Сам же Слащов згадував бої з Махном у піднесених тонах: «Оставался один типичный бандит – Махно, но не мирившийся ни с какой властью и воевавший со всеми по очереди. Единственно, в чем ему надо было отдать справедливость – это в умении быстро формировать и держать в руках свои части, введя даже довольно суровую дисциплину. Поэтому столкновения с ним носили всегда серьезный характер, а его подвижность, энергия и умение вести операции давали ему целый ряд побед над встречавшимися армиями… Махно являлся очень серьезным противником и заслуживал особенного внимания со стороны белых».
Денікін же не надто високо цінував Слащова: «Это был ещё совсем молодой генерал, человек позы, не глубокий, с большим честолюбием и густым налётом авантюризма».
Тікаючи з України, Слащов прибув до нашого міста. Цьому передувала телеграма: «17 ноября выезжаю из Знаменки в Елисаветград сам так как в городе и его окрестностях есть какое-то неполное понимание единой России. Кто понял прошу прибыть ко мне». Він мав на увазі селянські повстання у повіті із-за дій слащовських каральних загонів. Містян теж «заспокоювали» вельми просто –повішенням на кавалерійському плацу 12 осіб з українськими прізвищами (Стратієнко, Гончар, Замуленко, Тригуб, два Федорченка, Маштак, Кириченко, Дмитренко та інші). Мабуть, за прізвищами легше було виявляти ворогів.
З книга «Годы борьбы»: «12 трупов, висевшие на площади в продолжении целого дня, страшно возмутили рабочую массу. Рабочие протестовали очень настойчиво и под их влиянием Совет профсоюзов послал к Слащеву делегацию в Знаменку. В состав делегации вошли: Н.А.Якубовский, Е.К.Вакуленко, Джиган, Касперкевич, Эльский, Ситников, Ясинский и Гольский. К делегации Совета профсоюзов присоединились представители от городского самоуправления: Волотковский Б.П. – исполнявший обязанности гор. головы и член управы Погореловский И.С. От еврейской общины поехали М.Г.Додин и Б.3.Резников. От биржевого комитета И.В.Брон и от комитета помощи Добрармии Д.С.Горшков.
20-го ноября в 8 часов делегация отправилась в Знаменку. Мелиссарато – начальник Елисаветградского уезда провел их в вагон Слащева. Генералу была представлена докладная записка, в которой в очень осторожных выражениях писалось о том, что пора уж дать возможность городу жить в спокойных условиях. Кое-что делегаты добавили и от себя. Так меньшевик Якубовский «просил не смешивать» социалистов-меньшевиков и эсеров с большевиками, которые одни лишь есть враги Добрармии. Волотковский заикнулся было, что частые, мол, расстрелы, а особенно публичные казни через повешение, вредно отражаются на детей.
Слащев поговорил с делегацией, что называется, «по душам», пообещал все, что у него просили, и делегаты отбыли из Знаменки. Но все продолжалось в городе по старому: контрразведка расстреливала десятками «при попытках к бегству», евреев били и грабили, помещики кутили и безобразничали, а рабочих арестовывали, очень часто не осведомляясь об их партийной принадлежности. Правда, президиум союза «Металлист» в списке своих членов, представленных в контрразведку предусмотрительно поставил около фамилий большевиков и «подозрительных» кресты красным карандашом»
Додамо, що возив Слащов фронтами свій зоопарк в окремому вагоні (знати б, чи мав там страусів?). У білому гусарському ментику з чужого плеча, яких уже ніхто не носив, і білим папугою на плечі, виглядів блазнем.
Леонід Багацький