Механізм соціального захисту населення

 

 

Мабуть, найскладнішою проблемою при реалізації соціальної політики є оптимізація співвідношення мас­штабів соціальної державної допомоги населенню і розмі­рів (рівня) доходів, які воно отримує. У ринковій економіці не варто перебільшувати роль державних соціальних програм (суспільних фондів спо­живання). Так, в ринковій економіці розвинутих країн застосовуються категорії – Програми соціального страхування, Social security programs (досл. – „соціальної безпеки”) – вони спрямовані на відшкодування доходів при виході на пенсію та за умов тимчасового безробіття, що фінансуються за рахунок податків на заробітну плату та є заробленим правом громадян, а не державною благодійністю [3, С.74]; та Welfare programs або Програми державної соціальної допомоги [3, С.82], які не є заробленим правом громадян і є, фактично, державною благодійністю. Визначальну роль у системі соціального захисту населення розвинутих країн відіграють перші.

Розширення суспільних фондів споживання знижує стимулюючу роль доходів, оскільки з кола засобів життєзабезпечення, які можна було б придбати за гроші, випадають важливі соціальні блага і послуги. Державна система соціального захисту повинна відігравати підпорядковану роль і мати адресний характер, тобто стосува­тися переважно особливо неімущих верств, непрацездатної частини населення.

Проблема оптимального поєднання державної со­ціальної політики і ринкових стимулів до праці та вироб­ничої діяльності є ключовою для всіх економічних концепцій добробуту [1, С.291]. Державний патерналізм, або показове прагнення усебічного захисту населення, який хо­вається за мімікрією рівності та справедливості, насправді не­гативно впливає на розвиток економічних відносин, призводить до падіння економічної активності. У кінце­вому підсумку (і це загальновідомий факт) розміри соціального захисту малоімущих верств населення визначаються ефективністю господарської діяльності пра­цюючих, дієвістю матеріальних стимулів до праці та економічної діяльності.

Соціальна політика в умовах здійснення антикризових заходів спрямовується на недопущення по­дальшого зубожіння населення, забезпечення фі­зіологічного мінімуму споживання для найменш захищених груп, збереження соціальної рівнова­ги в суспільстві.

Основні завдання та пріоритети в соціальній полі­тиці:

1. Проведення економічних реформ, які були б тісно пов’язані з твердими соціальними гарантіями для робітників, селян, інтелігенції, підприємців.
2. Докорінна реструктуризація всієї системи со­ціальної інфраструктури суспільства та недопущен­ня руйнації нинішніх соціальних надбань.
3. Створення працездатним особам умов для от­римання роботи у відповідності з рівнем кваліфі­кації, ефективної та якісної праці, справедливого заробітку, підвищення кваліфікації, зміни професії, оздоровлення та відпочинку. Невідкладне здійснення глибокого реформування заробітної плати, поклавши в основу вартість життя, рівень кваліфікації та соціальні гарантії. На кризовому етапі доречно застосовувати лімітування фонду заробітної плати в залежності від обсягів вироб­ництва, коригованих на індекс цін з урахуванням граничного рівня рентабельності; зміцнювати слу­жби зайнятості, налагодити систему перекваліфіка­ції з урахуванням насамперед структурного безро­біття, запровадити систему матеріальної підтрим­ки безробітних з гнучкими термінами допомоги у розмірах не нижче фізіологічного мінімуму.
4. З метою зупинення тенденції до вимирання нації забезпечити підтримку сімей з дітьми та молодих сімей. В кризовий період адресну допомогу спрямувати сім’ям, де доходи на кожного члена не сягають фізіологіч­ного мінімуму.
5. Створити юнакам і дівчатам рівні стартові можливості для отримання безплатної якісної освіти, кваліфікації та ефективного працевлаштування. Передбачається введення системи пі­льгового кредитування молоді для здобуття фаху та перекваліфікації, пільгового кредитування та міні­мального оподаткування молодіжного підприємницт­ва.
6. Соціальний захист інвалідів та пенсіонерів пе­редбачається забезпечити шляхом приведення міні­мальних розмірів пенсій у відповідність з розміра­ми фізіологічного мінімуму споживання: всі дота­ції пенсіонерам та інвалідам доцільно спрямувати у вигляді грошової допомоги безпосередньо конкрет­ним особам: ввести поряд з державним соціальним забезпеченням пенсійне страхування.

Після Другої світової війни система державного соціального регулювання поширилася в країнах Західної Європи. Сьогодні в розвинених країнах вона набула зрілих форм, насамперед соціальне регулювання здійснюється в процесі оподаткування. Завдяки встановленню в розвинених країнах до­сить високого рівня неоподатковуваного мінімуму річного доходу забезпечуються нормальні умови відтворення робочої сили і за­доволення інших потреб членів сім’ї, підтримка дрібних вироб­ників [2, C.292]. Тим самим знімається соціальна напруга, яка могла б ви­ходити з чисельної, низькооплачуваної частини суспільства.

Більш велике значення в соціальному регулюванні з боку дер­жави має державне регулювання соціаль­них факторів суспільного розвитку – соціального забезпечення, освіти, медичного обслуговування, житлової сфери та ін. Система соціального забезпечення є важливим джерелом до­ходів населення, що формується на позаринковій основі. Ця система включає передусім державне пенсійне забезпечення.

Закон України „Про пенсійне забезпечення” гарантує всім непрацездатним право на ма­теріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових та соціальних пенсій. Він гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, зорієнтованому на прожитковий мінімум.

За законом призначаються: а) трудові пенсії – за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років; б) соціальні пенсії. Право на найпоширенішу пенсію – за віком – мають чоловіки після досягнення 65 років і при стажі роботи не менш як 25 років; жінки – після 60 років і при стажі роботи не менш як 20 років. Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам у разі відсутності права на трудову пенсію. Це інваліди, у тому числі з дитинства, діти (у разі втрати годувальника) та ін.

Передбачене щорічне підвищення пенсій у зв’язку з індекса­цією грошових доходів населення. Пенсії не підлягають оподат­куванню.

Використання право­вого регулювання соціальних питань – також набуло поширення. Насамперед держава стала одним із суб’єктів регулювання від­носин поряд з підприємцями та профспілками. Об’єктами регу­лювання при цьому є величина заробітної плати, тривалість робочого часу та відпусток, порядок звільнення з роботи, заходи з техніки без­пеки. Держава встановлює прожитковий мінімум, мінімальну за­робітну плату, мінімальний розмір пенсій та ін.

В умовах трансформації системи господарювання у постіндустріальну, зростає роль витрат ВНП на охорону здоров’я, що виступає в якості чинника демографічного розвитку країни та на освіту, що є чинником формування людського та інтелектуального капіталу. Частка витрат на медичне обслуговування в обсязі ВНП розвинутих країн зросла практично від 0 до 8-12%, на освіту відповідний показник збільшився від 2 до 10% і вище. Соціальна сфера, як провідний сектор постіндустріальної економіки забезпечує суспільство: виробництвом послуг (сфера соціальних послуг), соціальним виробництвом (професійні види соціальної діяльності), духовним виробництвом (гуманітарні галузі). Таким чином, соціальна сфера – це реальний сектор соціального середовища.

Суб’єктами реалізації соціальної політики та соціальних програм є не лише держава та її суб’єкти. Посилення міжнародної співпраці, інтеграційні процеси та посилення глобалізації розширяють коло структур, що зацікавлені в економічній та демографічній стабілізації країн – потенційних економічних партнерів. Так, підтримка, яка надходить в Африку з усього світу для боротьби з малярією, становить 50-75 млн. дол. на рік, проте ця хвороба спричиняє смерть приблизно 2 млн. людей щорічно.

У розвинутих країнах за рахунок державного бюджету на формування людського капіталу спрямовуються найбільші інвестиції. Так, у США щороку виділяється на ці потреби близько 750 млрд. дол. Слід зауважити, що сумарні соціальні виплати у кілька разів перевищують інвестиції у виробничу сферу. Наприклад, якщо 1990 року виробничі капіталовкладення взяти за 1, то соціальні витрати становили 3,18. Відтак, соціальні програми та заходи соціального регулювання дедалі частіше сприймаються не як „проїдання” бюджетних коштів, а як інвестиції у людський капітал.

Визначальним завданням соціальної та державної політики взагалі є формування середнього класу, як визначальної платоспроможної і освіченої складової населення. В цьому аспекті велике значення мають система розподілу та перерозподілу доходів, рівень автоматизації виробництва, ступінь гуманізації праці та усіх проявів суспільного життя. Частка середнього класу в загальній структурі населення має складати не менш як 65%. В умовах наявності суттєвих розбіжностей в рівні отримуваних доходів, середні статистичні показники відображають економічну дійсність лише декількох відсотків мешканців. Приклад: у домі, де мешкає 20 сімей, 19 з них не мають особистого транспорту – а двадцята сім’я має 40 автомобілів. Результат розрахунку середнього показника: кожна сім’я в цьому домі має, в середньому, по 2 авта [8].

Основою розвитку економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу – великої частки економічно активного населення з пристойним (а не середнім по країні) для сучасної людини рівнем матеріального забезпечення, якого досягають власною високооплачуваною працею. Тобто у світі належність до середнього класу визначається не обсягом приватної власності, а рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. У розвинутих країнах саме середній клас є опорою ринкових соціально-економічних перетворень, одним із чинників соціально-економічної та політичної стабільності суспільства. Представники середнього класу стимулюють споживчий попит, є основними платниками податків, мають досить вагомий голос у вирішенні політичних та економічних питань, усвідомлюють свої соціально-економічні інтереси та активно діють заради їх реалізації. У свою чергу, соціально-економічні перетворення повинні бути підпорядковані інтересам середнього класу.

Коефіцієнт фондів характеризує, у скільки разів доходи 10% найбагатшого населення перевищують доходи 10% найбідніших.

Децільний коефіцієнт диференціації показує, у скільки разів мінімальний дохід 10% найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10% найменш забезпечених [7, С.177]. Чим вищим він є – тим більшою є соціальна напруга у суспільстві, розшарування у правах та якості життя. Відтак, завданням соціальної політики є не лише формування заможного середнього класу, а й поступове вирівнювання доходів населення, шляхом ліквідації жебрацтва та бідності.

Бідність, як економічне явище – це отримання доходів, нижчих за прожитковий мінімум; з соціального та особистого погляду, бідність – це неспроможність задоволення потреб, гальмо на шляху подальшого розвитку та самоудосконалення.

 

Використана література:

1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – Кіровоград : ТОВ „Поліграф-Сервіс”, 2007. – 132 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Екологічні фактори соціально-економічного розвитку / Роман Яковенко // Вісник Академії митної служби України. – Дніпропетровськ : Академія митної служби. – 2007. – № 1 (33). – С. 57–61.
6. 6. Яковенко Р. В. Екологічні чинники впливу на демографічні процеси [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://tusovka.kr.ua/news/2017/09/13/ekologichni-chinniki-vplivu-na-demografichni-protsesi. – Назва з титул. екрану.
7. Пухтаєвич Г. О. Аналіз національної економіки : навч. посіб. / Пухтаєвич Г. О. – К. : КНЕУ, 2005. – 264 с.
8. Яковенко Р. В. Роль демографічних показників у макроекономічному рахівництві [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://www.surma-ua.info/?p=2648. – Назва з титул. екрану.

 

 

 

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент