Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту його членів, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності в країні.
Державне регулювання соціальних процесів – це вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.
Соціальна політика держави – це широке багатоаспектне поняття, яке включає в себе:
- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
- розподіл і перерозподіл доходів населення;
- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці та надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
- створення системи соціального захисту населення;
- захист навколишнього середовища тощо.
Принципами соціальної політики є раціональність, соціальна справедливість, науковість, диференційованість.
Соціальна політика України представляє собою симбіоз лібералізму і соціальної орієнтації, та на сьогоднішній день знаходиться в аморфному стані і дуже часто залежить від політичних пріоритетів.
Система соціального захисту населення – це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів з метою забезпечення їм відповідного життєвого рівня. Тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення.
Система соціального захисту реалізується через механізм соціального захисту, тобто сукупність методів і відповідних інструментів, за допомогою яких досягається вирішення соціальних проблем. Він будується з урахуванням наступного:
- правового забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
- прямих державних витрат на фінансування соціальної сфери;
- соціальних трансфертів у вигляді різного роду соціальних субсидій;
- встановлення соціальних і екологічних нормативів та стандартів, контролю за їх дотриманням;
- державних програм з вирішення конкретних соціальних проблем: боротьби з бідністю, освітніх, медичних, екологічних тощо;
- пенсійного забезпечення тощо.
Основними елементами системи соціального захисту є:
- встановлення мінімально допустимих параметрів життя (розмір прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);
- захист населення від зростання цін і товарного дефіциту;
- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;
- соціальні трансферти;
- надання необхідної медичної допомоги тощо.
Існує три групи гарантій держави щодо соціального захисту населення – економічні, правові, соціальні.
Прогресивною формою подолання криз у соціальній сфері є соціальне страхування – це система фінансових відшкодувань фізичним особам певних життєвих ризиків на підставі здійснених заздалегідь внесків. Основні його форми – пенсійне, медичне та страхування на випадок безробіття.
Найбільшого поширення у ринковому світі набув метод індексації доходів, тобто коректування під державним контролем рівнів заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги по безробіттю, інших соціальних витрат у відповідності до індексів зростання цін на товари масового споживання. Тобто, індексація є засобом захисту доходів населення від інфляції.
Недоліки як прямої, так і непрямої індексації доходів відомі. Так, індексація має інфлятогенний характер; вона сприяє формуванню стійких інфляційних очікувань, перекручує структуру доходів, необґрунтовано зменшуючи їх реально зароблену частку, і тим самим послаблює стимули до праці. Ось чому механізм індексації грошових доходів піддається критиці з боку багатьох економістів. Світовий досвід індексування грошових доходів населення переконує в тому, що цим заходом соціального захисту слід користуватися з великою обережністю. Якщо держава вирішила все ж таки проводити індексацію доходів, то вона (індексація) повинна бути неповною. Для стримування інфляції, як свідчить практика, розмір індексаційних виплат не повинен перевищувати 70-80 відсотків від загального зростання цін.
У більшості країн широко розповсюджена соціальна допомога безробітнім, неімущім, інвалідам та іншим подібним категоріям населення. Державою розробляються соціальні програми, що спрямовані на зростання доходів тих громадян і сімей, які цього потребують, на працевлаштування, фахову підготовку і перекваліфікацію. Широко застосовуються державні дотації та компенсації.
Система соціального захисту найменш забезпечених громадян і верств населення має кілька напрямків. Так, важливим елементом цієї системи є державна соціальна допомога, яка включає грошову допомогу малозабезпеченим, непрацездатним громадянам і сім’ям з дітьми, безробітним, біженцям, інвалідам, а також допомогу по догляду за дітьми та багатодітним сім’ям. Натуральна допомога може надаватись у вигляді талонів на безплатне харчування, пільг в оплаті комунальних і транспортних послуг, безплатних продуктових наборів, бекоштовного шкільного харчування, безплатних ліків тощо. За рахунок державного та регіонального бюджетів утримується мережа соціально-культурних установ для громадян, які не мають можливості користуватися послугами соціально-культурної сфери на комерційній або страховій основі.
Соціальне партнерство (трипартизм) – нова прогресивна форма суспільно свідомої взаємодії населення всередині країни, регіону чи громади, що спрямована на розв’язання соціальних потреб та проблем, і часто бере на себе функції соціального захисту. При цьому підприємці або особи, що мають великі статки, реалізують спільні заходи та програми щодо поліпшення соціального середовища, розв’язання певних суспільних проблем.
Егалітаризм – утопічна ідея усунення соціальних відмінностей і соціальної нерівності через суспільний перерозподіл майна та засобів виробництва.
Успіх економічних реформ у кризовій ситуації перехідного періоду залежатиме від проведення ефективної соціальної політики. Адже без поліпшення рівня життя людей неможливо сформувати масову і, головне, надійну соціальну базу розвитку економіки на шляхах ринкових реформ. Соціальна політика держави має носити активний характер, не зводитись лише до заходів соціального захисту за рахунок бюджетних коштів. Держава має сприяти розширенню кола осіб, здатних до особистої відповідальності за результати власних економічних дій, тобто, іншими словами, – сприяти зменшенню кількості соціальних груп, які потребують зовнішньої опіки.
Державна соціальна політика не повинна виходити за межі, пов’язані з наданням допомоги тільки тим, хто її дійсно потребує. Людям завжди жилось краще, коли вони більше покладались на себе і ринок, ніж на державу. На це вказує досвід багатьох країн, що зуміли значно підняти планку народного добробуту саме тоді, коли починали проводити політику, спрямовану на активізацію ринкових сил і звільнення держави від економічно необґрунтованих соціальних функцій. Однією з проблем перехідної економіки України є низькій рівень ринкової свідомості та економічного мислення. При цьому зберігається тенденція до сприйняття держави як обов’язкового джерела забезпечення існування населення.
Важливе значення має система пенсійного забезпечення громадян. Пенсія – це щомісячна грошова виплата непрацездатним громадянам, що визначається в залежності від терміну та умов праці, рівня здоров’я громадянина і є соціальним зобов’язанням держави.
Проблема пенсіонерів, особливо в умовах старіння населення, – одна з найгостріших у рамках соціальної безпеки і захисту людини. Кількість пенсіонерів в Україні зростає із року в рік. У результаті збільшується фінансовий тягар на всю національну економіку, адже на виплату пенсій державі доводиться постійно витрачати дедалі більше коштів.
Розмір пенсії не може бути меншим мінімального прожиткового рівня. Величина пенсії повинна враховувати вартісну оцінку трудового вкладу пенсіонера за роки його роботи (йдеться про стаж роботи, середній заробіток тощо). Для підвищення розміру пенсій разом з державною пенсійною системою необхідно створювати пенсійні фонди, в тому числі й на страховій основі. Людина, відраховуючи частину свого заробітку в пенсійний фонд сьогодні, коли вона може своїми силами заробляти великі доходи, отримує можливість у старості одержувати підвищену пенсію.
Використана література:
- 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
- 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
- 3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
- Яковенко Р. В. Основи теорії економікидля технічних спеціальностей :навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
- 5. Яковенко Р. В. Екологічні фактори соціально-економічного розвитку / Роман Яковенко // Вісник Академії митної служби України. – Дніпропетровськ : Академія митної служби. – 2007. – № 1 (33). – С. 57–61.
- 6. Яковенко Р. В. Екологічні чинники впливу на демографічні процеси [Електронний ресурс] / Р. В. Яковенко. – Режим доступу : http://tusovka.kr.ua/news/2017/09/13/ekologichni-chinniki-vplivu-na-demografichni-protsesi. – Назва з титул. екрану.
Р. В. ЯКОВЕНКО,
к.е.н., доцент