Принципи сталого розвитку національної економіки

 

 

Ідея сталого розвитку виникла з метою подолання труднощів, які почалися в 70-80-х роках XX ст. разом із нарощуванням матеріального виробництва, а саме:

• обмеженістю природних ресурсів;
• несприятливою демографічною ситуацією;
• катастрофічно швидким руйнуванням природного довкілля;
• зростаючою загрозою здоров’ю та життю самої людини.

Сталий розвиток як світове явище проявився в 90-х роках XX століття. Його філософія полягає у поступовому нарощуванні національних потенціалів країн світу для підвищення якості життя в усіх сферах життєдіяльності населення без нанесення шкоди природі та прийдешнім поколінням [1, С.278].

Сталий розвиток базується не лише на використанні економічних факторів, але й соціальних, культурних та екологічних. Проблеми такого розвитку стають все більш актуальними у зв’язку зі зменшенням запасів природних ресурсів, погіршенням стану навколишнього середовища [5, С.304].

Важливе місце серед головних проблем розвитку людства на сучасному етапі посіла енергетика як основа світової економіки. За да­ними ООН збільшення чисельності населення планети в найближчі 25-30 років до 8,2-8,5 млрд. зумовить значне зростання попиту на енергію, що вимагає залучення ефективніших та більш екологічних джерел енергії.

В останні десятиліття споживання горючих корисних копалин та інших невідновлюваних джерел енергії збільшувалося в геометричній прогресії. Забруднення навколишнього середовища зростало до таких меж, за якими наступає руйнування біосфери. В атмосферу потрапляє близько 32 млрд. т шкідливих викидів щорічно.

Енергетика – одна з найважливіших і водночас найбільш ресурсомістких та екологічно небезпечних галузей. Лише енергетичні системи щорічно викидають в атмосферу близько 6 млрд. т вуглецю, що складає майже 1 т на кожного жителя планети. Сама екосистема вже не може ней­тралізувати такі обсяги токсичних речовин.

Концепція сталого розвитку базується на правах людини та народів щодо отримання рівності та права на розвиток. Ця ідея була підтримана Генераль­ною Асамблеєю ООН в 1979 році. Пізніше всі учасники ООН зобов’язалися створювати разом та індивідуально необхідні умови для реалізації права на розвиток, яке є результатом забезпечення всіх прав людини.

Права людини – розроблена на основі прийнятої ООН Загальної декларації прав людини сукупність основних прав особистості, які значною мірою визначають соціальну політику розвинутих країн світу [5, С.30]. Головним серед них є право на життя, оскільки позбавлення цього права унеможливлює реалізацію інших прав людини, їхній захист. Пріо­ритетний принцип концепції прав людини – рівність усіх перед законом, який стверджує верховенство прав особистості. Реалізацію прав люди­ни здійснюють держава, громадські організації в межах окремої країни, міжнарод­ні, передусім правозахисні організації. Другим за значенням у концепції прав людини є захист соціально-еко­номічних прав від нерівного та дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ (багатства, освіти, охорони здоров’я, культури та ін.). За висловом Ніни Карпачової, найгіршою формою порушення прав людини є бідність. Саме бідність, вирішальною мірою унеможливлює реалізацію всіх інших прав і свобод людини.

Важливо підкреслити, що на даному етапі поняття розвитку вже не зводиться виключно до економічного трактування. Це поняття набирає все більшого соціального змісту. Саме такий висновок можна зробити з документів ООН, які присвячені проблематиці забезпечення розвитку в світі [2, С.279].

Формування поняття сталого розвитку пов’язувалося з регулюванням (за англомовним оригіналом терміна – „підтримуванню”) еколого-економічних умов, параметрів розвитку, обмеження тиску на природне довкіл­ля з метою збереження природи для наступних поколінь.

Сталий розвиток – це розвиток, що задовольняє потреби нинішньо­го покоління і не шкодить можливостям майбутніх поколінь задовольни­ти їхні потреби за рахунок забезпечення взаємодії економічної, соціаль­ної та екологічної сфер.

Сталий розвиток має відбуватися в межах екологічних кордонів, ємності природного середовища, він не дозволяє вносити незворотні  зміни у природу і не створює загроз для трива­лого існування людини та інших біологічних видів. Такий розвиток можна назвати збалансованим, регульованим, опти­мальним, безперервним, стійким, гармонійним, підтримуваним, природо-відповідним, екологобезпечним тощо.

Зміст поняття сталого розвитку проявляється на перетині різних площин життя суспільства – економічної, соціальної, екологічної, політич­ної, державно-правової, класової, національно-етнічної, релігійної, соціокультурної, морально-етичної, світоглядної, інформаційної, соціаль­но-психологічної, медико-генетичної, науково-технічної, технологічної тощо, які для спрощення можна звести до трьох – економічної, соціальної, екологічної.

Сталий розвиток – це модель бажаного розвитку суспільства, що базується на оптимізації всіх видів діяльності людства та умов природного середовища. Об’єктом сталого розвитку є система „людина-суспільство-природа”, яка є складною, інтегрованою з якісно різних компонентів. Ця система поєднує в собі два якісно різних, відмінних один від одного види буття – природне та соціальне. Цій системі властива внутрішня суперечливість, яка полягає в тому, що соціальне буття, з одного боку, відбува­ється в природному середовищі і є його частиною, з іншого ж боку – во­ни якісно різні. Людина виділяється розумом, бажаннями, почуттями, волею, світоглядом, моральними якостями, цілеспрямованою діяльністю, і на основі цих ознак будує суспільство. Природа формується за природ­ними законами, є нейтральною до свідомої доцільності, зазнаючи впли­вів зі сторони людини та суспільства. В зв’язку з цим визначальним стає питання відповідності способу життя людини та сформованого нею сус­пільства власній сутності, як біологічної істоти, а також природним умо­вам взагалі.

Сталий розвиток має три найтиповіші виміри – економічне зростання, соціальний прогрес та охорону навколишнього середовища.

Економічний вимір сталого розвитку передбачає, по-перше, зростання добробуту членів суспільства; по-друге, ліквідацію біднос­ті шляхом ефективного використання ресурсів; по-третє, збалансоване зростання країн з різними рівнями розвитку.

Соціальний вимір передбачає дотримання та забезпечення в кожній країні людських прав та свобод, плюралізму, демократії, побудови громадянського сус­пільства, створення можливостей та доступу до основних освітніх, медичних, культурних послуг тощо.

Екологічний вимір передбачає захист навколишнього природного середовища, екосистеми, збереження флори та фауни, раціональне використання всіх мінеральних, біологічних, екологічних та інших видів ресур­сів.

На 55-й сесії ООН в 2000 році було виділено три основних цілі, які мають бути забезпечені в кожній країні:

• подолання бідності;
• подолання страху (тероризм, подальше скорочення світових ресурсів, загроза військових конфліктів, техногенних та екологічних катастроф);
• забезпечення майбутнього.

У 2002 році Міжвідомчою комісією з науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України був розроблений проект Національної доктрини інноваційного розвитку і модернізації економіки України.

 

Використана література:

1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Національна економіка : підруч. / за ред. проф., к.е.н. П. В. Круша. – К. : Каравела ; Піча Ю. В., 2008. – 416 с.

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент