Ось так виглядає межа між здоровим глуздом та абсурдом. Зліва поле з багаторічною люцерною яку ми засіяли два роки тому і тепер косимо по три-чотири рази на сезон отримуючи врожай запашного сіна вищого гатунку. Справа – звичайне поле з якого нещодавно зібрали врожай сої , яку сіяли тут минулого року і позаминулого також. Такими полями із соєю у нас тепер вкрита вся країна.
Різниця між цими полями – шалена. Зліва, там де люцерна, ми бачимо велику кількість різних комах що перелітають, скачуть та повзають . З під ніг у нас вилітають птахи , які полюють на цих комах. Повно павучків . У деяких місцях ростуть гриби. Іноді трапляються розриті лисицями чи борсуками мишачі нори. Сліди косуль. Сліди кабанів. Все наповнено біорізноманіттям та життям.
Справа, там де була соя, ми фактично бачимо пустелю. Тут практично немає комах і взагалі не видно птахів. Під час дощу тут стрімкими потоками тече вода, змиваючи залишки родючого шару та створюючи у кінці поля яри. Ґрунт тут мертвий та важкий — це фактично глина з малим вмістом органіки. На противагу цьому, коли береш у жменю ґрунт з під люцерни , відчуваєш наскільки він пухкий та наповнений життям та органікою. Дощ , що пролився тут нікуди не тече. Він залишається там де впав і живіть ґрунт та життя.
Чому б не віддати частину полів під багаторічні культури? Вони не тільки покращують структуру ґрунту, а й допомагають накопичувати в ньому вуглець, що є надзвичайно важливим для боротьби з кліматичними змінами. Це справжній метод відновлювального сільського господарства. Багаторічні культури, такі як люцерна здатні захищати землю від ерозії та покращувати її родючість.
Чому це не робиться?
Відповідь проста – жадібність і бажання швидких прибутків. Але чи варто це того, якщо ми втрачаємо головне – здорові ґрунти?
«Нація, що руйнує свої ґрунти – руйнує саму себе». Франклін Д. Рузвельт, президент США, 1937 р.
Богдан Попов