«Росіяни все навколо себе називають слов’янським, щоб потім усе слов’янське називати російським».
Карел Чапек
Послідовною політикою царату (а потім, логічно, і СРСР) було створення «слов’янської химери». Задля оптимізації правління імперії у XVIII столітті німці-адміністратори визначили її становлення на слов’янсько-православному фундаменті. Чим більше народів залучалося до цієї архітектури, тим міцнішою мала виглядати Російська імперія.Насправді основою царату було відстале середньовічне землеробство, засноване на рабській праці селян.
Кріпацтво — узаконене рабство християн — підтримувалося та поширювалося Московською православною церквою. Саме православні монастирі та церкви були найзапеклішими прихильниками рабства в Московії. Багатство духовенства засновувалося на цьому. Наприклад, Троїцько-Сергієвій лаврі в середині XVIII століття належало близько 120 тисяч душ селян-кріпаків. Цей «освітній та духовний» центр був одним з найбільших рабовласників у Російській імперії.
Поширення слов’янства — культури осілого землеробства із «запрограмованою» покорою царю та московській православній церкві — надовго стало основною задачею імперських чиновників та освітніх закладів. У подальшому продовження цієї програми насильницької уніфікації історії та традицій різних народів взяли на себе науковці й ідеологи СРСР.Звісно, і ті кочові та напівкочові спільноти в Україні, відомі як козаки-черкаси, в повній мірі відчули на собі цей вплив. 
На фото нижче: Українська ікона «Покров богородиці» – типова пропаганда початку XVIII ст. Попереду цар Петро І, цариця та Феофан Прокопович – а на задньому фоні козаки з Мазепою.
