Політика національно-економічного зростання (частина 2)

 

 

Валовий національний продукт також існує у двох фор­мах – натуральній і вартісній. Динаміка їх змін не завжди збігається – вони можуть змінюватись у протилежних напрямках. Річ у тому, що натуральна форма виражається натуральним показником, тобто фізичною одиницею про­дукції Q, а вартісна – її ціною ц. За спаду обсягів вироб­ництва і зростання інфляції фізична кількість продукції зменшується, а її ціна зростає. Якщо темп зростання ціни перевищує темп спаду обсягу виробництва, то за вартісним показником простежується економічне зростання, хоча насправді відбувається спад виробництва.

Для правильного оцінювання реального зростання еко­номіки використовують (відповідно до умов виробництва) систему показників (індексів):

1) за збалансованої економіки і незначних змін фізич­ного обсягу виробництва та цін – індекс валового випуску продукту (валового внутрішнього продукту) І_Qц:

де Q‘ i ц’ – продукт і його ціна наступного періоду;

Q_o і ц₀ – продукт і його ціна попереднього періоду.

Цей індекс виражає економічне зростання в поточних цінах і характеризує зміну масштабу економіки як під впливом фізичного зростання валового суспільного про­дукту (національного доходу), так і у зв’язку зі зміною цін;

2) за економічного зростання лише за рахунок фізичного обсягу виробництва розраховують індекс фізичного обсягу I_q.

3) за впливу цін на економічне зростання розраховують індекс цін – І_ц:

 

Між індексами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок: індекс валового випуску I_Qц дорівнює до­буткові індексів фізичного обсягу I_Q і цін І_ц – I_qц= I_q • І_ц, з якого можна вивести значення будь-якого індексу правої частини рівняння.

Досягнення збалансованості національної економічної системи і необхідних середньорічних темпів зростання об­сягів виробництва національного доходу – надзвичайно складна проблема. На її розв’язання спрямовані зусилля урядів країн, виробничі програми збільшення фізичного обсягу продукту Q і призупинення зростання його ціни ц. Однак є країни, які досягають такої збалансованості, ста­ють лідерами за основними показниками економічного зростання й успішно конкурують на світових ринках. Їх ус­піх закорінений передусім в організації національної еко­номіки з дотриманням вимог об’єктивних законів вироб­ництва і обміну, узгодженості інтересів усіх суб’єктів підприємництва. Недотримання цих вимог призводить до кри­зових явищ у господарській і політичній системі. Певною мірою це спричинило крах так званої соціалістичної систе­ми господарювання наприкінці 80-х – на початку 90-х ро­ків XX ст. Нові незалежні держави, що утворилися на її теренах, розпочали трансформацію успадкованих господар­ських систем, перехід від планової до ринкової економіки.

За змістом виокремлю­ють екстенсивний та інтенсивний типи економічного зрос­тання. На практиці жоден з них у чистому вигляді не існує, вони перебувають у певному співвідношенні, яке передусім залежить від „економічності” господарської системи. У регламентовано-плановій економіці переважає екстенсивне зростання, обумовлене суспільним типом власності, дирек­тивним плануванням макро- і мікроекономічних показни­ків виробництва, відсутністю конкуренції, зацікавленості безпосередніх виробників в інтенсивності праці та ін. Таку економіку характеризує витратність виробництва, невисо­ка ефективність підприємств, збитковість деяких із них.

Просте збільшення маси використовуваних ресурсів призводить до швидкого збільшення валового випуску В. Цей тип економічного зростання потребує великих запасів матеріально-сировинних ресурсів, резервів праці з тим, щоб за потреби залучити їх у систему виробництва [1, С.263]. Він негативно впливає на розвиток галузей виробництва напів­фабрикатів, підвищує затратність економіки загалом.

Розглянемо, як зростатиме валовий випуск В зі збіль­шенням кількості праці та капіталу. Припустимо, що не існує технологічних змін, які могли б вплинути на збіль­шення обсягу продукту. Отже, виробнича функція, що виражає залежність валового випуску В від кількості ос­новного капіталу К і праці Т, є незмінною в часі: B = F (T , K).

У такому разі обсяг валового випуску В змінюється ли­ше зі зміною кількості праці Т і капіталу К.

З’ясуємо, на скільки одиниць зросте обсяг виробниц­тва, якщо кількість праці збільшиться на ∆T одиниць. Спершу визначимо граничну віддачу праці ГВТ:

 

ГВТ = F (T + 1, К) – F (T, K).

 

Вона показує на скільки зросте виробництво за збіль­шення кількості праці на 1 одиницю. Якщо праця зросте на ∆T одиниць, обсяг виробництва збільшиться на ГВТ ∙ ∆Т. Припустимо, що ГВТ дорівнює 3, тобто додаткова одиниця праці збільшує обсяг виробництва на 3 одиниці. Якщо кількість праці збільшиться, наприклад, на 5 одиниць, то обсяг додаткового виробництва продукту ∆В обчислюють за формулою: ∆В = ГВТ ∙∆T = 3 ∙ 5 = 15.

Отже, збільшення затрат праці на 5 одиниць дає 15 одиниць додаткової продукції на рік.

Аналогічно розглянемо зміни кількості капіталу та їх вплив на зміни обсягів виробництва. Гранична віддача ка­піталу ГВК показує, на скільки одиниць зміниться випуск продукції із збільшенням капіталу на 1 одиницю:

 

ГВК = F (T, K + 1).

 

Якщо кількість капіталу збільшиться на ∆K одиниць, виробництво продукту зросте на ГВК ∙ ∆К. Припустимо, що ГВК дорівнює 0,5, тобто додаткова одиниця капіталу збільшує обсяг виробництва продукту на 0,5 одиниць. Зі збільшенням капіталу, наприклад, на 6 одиниць, кількість додаткової продукції обчислюють за формулою: ∆В = ГВК ∙ ∆К = 0,5 ∙ 6 = 3.

Отже, збільшення капіталу на 6 одиниць дає 3 додатко­ві одиниці готової продукції на рік [5, С.128].

На практиці обсяги праці і капіталу змінюються од­ночасно. Припустимо, що кількість праці збільшилася на ∆T, а кількість капіталу – на ∆К. У такому разі ∆В змі­ниться під впливом змін обох факторів:

 

∆В = (ГВТ ∙ ∆T) + (ГВК ∙ ∆К).

 

Перша сума в дужках – зростання виробництва за рахунок збільшення кількості праці, друга – зростання виробництва за рахунок збільшення кількості капіталу. Це рівняння показує, як розподілити зростання виробництва для кожного фактора [2, С.264]. Перетворення його на рівність полегшує інтерпретацію даних. Після відповідних алгеб­раїчних перетворень рівняння набуває вигляду:

 

 

Воно показує співвідношення між темпом приросту виробництва (І_в = ∆В / В), темпом приросту затрат праці (І_т = ∆Т / Т) і темпом приросту капіталу (І_к = ∆К / К).

Відтак треба знайти спосіб обчислення величин, що в дужках. Гранична віддача капіталу дорівнює реальній ці­ні його використання, тому ГВК ∙ К – загальна віддача ка­піталу, а (ГВК ∙ К) / В – частка капіталу у створеному про­дукті. Аналогічно гранична віддача праці дорівнює реаль­ній заробітній платі, тому ГВТ ∙ Т – загальна винагорода за працю, а (ГВТ ∙ Т) / В – частка праці у створеному продукті. За припущення, що екстенсивна виробнича функція має постійну віддачу від масштабу, сума цих двох частин до­рівнює одиниці. Отже,

 

 

де х – частка капіталу;

(1 – х) – частка праці.

 

Використана література:

1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Заблоцький Б. Ф. Перехідна економіка : посіб. / Заблоцький Б. Ф. – К. : ВЦ „Академія”, 2004. – 512 с. (Альма-матер).

 

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,