2 вересня 2024 року в Кропивницькому Музеї мистецтв відбулася презентація виставки шкільних зошитів «Я Вам пишу…» з приватної колекції Віталія Постолатія. Цей захід є яскравою ілюстрацією довготривалої та плідної співпраці колективу музею з митцями, колекціонерами та іншими партнерами, що знаходить свій прояв у постійній реалізації спільних виставкових проектів. Останні суттєво урізноманітнюють музейну експозицію, роблячи її ще більш багатогранною. До того ж історико-краєзнавча складова займає вагоме місце в тематиці музейних виставок та експозицій, тому нашу зустріч та системну співпрацю з Віталієм Володимировичем можна вважати справжньою вдачею. Адже він не просто цікава людина та завзятий колекціонер, а й відомий педагог, публіцист, краєзнавець, лауреат премії Володимира Винниченка обласної газети «Народне слово», автор декількох сотень газетних публікацій та понад п’ятдесяти наукових праць.
Окрім цього, будучи закоханим в історію рідного краю, пан Віталій часто висвітлює її за допомогою досить оригінальних речей – грошових знаків, купонів, облігацій, трамвайних, автобусних та тролейбусних квитків тощо, завдячуючи чому в Музеї мистецтв вже було презентовано три цікаві виставкових проєкти з приватної колекції пана Віталія – «Від купона до гривні (1991-1996)», «Гей, куме не журись – у Махна гроші завелись!» та «Йшов містом трамвай». І ось чергова виставка, цього разу – шкільних зошитів «Я Вам пишу…», яка є цікавим віддзеркаленням освітянської складової історії Степової Еллади. І це дуже символічно, враховуючи, який традиційно високий рівень освіти був і залишається на теренах нашого краю, який високопрофесійний викладацький рівень панував тут ще в епоху дорадянського Єлисаветграда. Показовим в цьому плані є і той факт, що навіть сучасну вулицю Тараса Шевченка у нашому місті колись в народі називали Освітянською, оскільки там знаходилось багато закладів освіти і ця тенденція зберігається до сих пір. А ще величезний плюс таких виставок полягає в тому, що вони дають можливість здійснити цікавий історичний екскурс і зрозуміти, який шлях пройшло людство, щоб отримати таку б здавалось звичайну для нас сьогодні річ, як той же зошит. Адже у прадавні часи функцію таких зручних носіїв інформації, як блокнот чи зошит, виконували стіни печер, пізніше – вологі глиняні коржі-таблички (п’ять тисячоліть тому). Скажімо, у Стародавньому Єгипті було поширене висікання рельєфів, малюнків і написів на кам’яних стінах храмів, обелісках і стелах спеціальними художниками і писарями.
Але пошук дешевого і легкого за вагою носія інформації продовжився і ним став винайдений у ІІІ тисячолітті до нашої ери папірус. На жаль, папірусні сувої мали суттєві недоліки – вони з часом помітно темніли і розпадались на фрагменти. Тож не дивно, що люди продовжували експериментувати, використовуючи для передачі інформації керамічні черепки, кістяні таблиці, смужки розкатаного свинцю, вкриті воском дерев’яні дощечки та багато, багато іншого. До речі, прообразом сучасного зошиту, як раз і вважаються чотири змащені воском і скріплені між собою дощечки, які використовувались у Стародавній Греції. Ну а на землях України-Русі перші шкільні зошити з’явилися вже в ХІ столітті і являли собою зшиті разом чотири листи пергаменту. Справжнім проривом у цьому питанні можна вважати винайдення китайським чиновником Цай Лунь у 105 році нашої ери способу виготовлення паперу, завдячуючи чому ми наразі користуємось сучасними паперовими зошитами у різних сферах нашого повсякденного життя. Історії відоме навіть таке поняття, як в’язничний зошит, який використовували революціонери для своїх теоретичних нотаток під час заслання ще у ХІХ столітті Але для багатьох з нас зошит створює стійкі асоціації зі шкільними та студентськими роками, викликаючи ностальгійні спогади. Тож приємно, що навіть повальна комп’ютеризація нездатна повністю знищити цей чудовий винахід людства.
Виставка «Я Вам пишу…» з приватної колекції Віталія Постолатія презентує шкільні зошити часів Російської імперії початку ХХ століття, радянського довоєнного та післявоєнного періодів та 1990-х і навіть 2000-х років, що дає змогу зробити певний порівняльний аналіз відносно політичних орієнтирів, кумирів, моральних цінностей та естетичних смаків різних часів. Місцеві дорадянські зошити часто видавались в Єлисаветградських друкарнях, виконувались на папері з водяними знаками та прикрашались портретами літераторів імперської Росії – Крилова, Лермонтова, Достоєвського, або просто птахами. Зошити радянської доби, особливо раннього її періоду, були проілюстровані портретами партійних бонз вже нової радянської імперії – Леніна, Троцького, або агітаційним зображенням піонерів, яке доповнювалось текстом із переліком правил поведінки цієї юної спільноти, часто у формі гасел – «Піонер – для усіх приклад», «Піонер не лається, не палить і не вживає спиртне» та інше. І що характерно, практично на всіх шкільних зошитах текст виконано українською мовою! Взагалі ж старий зошит, хоча і друкувався масовим тиражом, річ по справжньому унікальна. Адже після використання за прямим призначенням, його зазвичай знищували. Папір йшов на побутові потреби, на розпалювання печі, на самокрутку тощо. Тому й виставка, яка презентує старі шкільні зошити, є також унікальною, цікавою і пізнавальною в плані висвітлення певної історичної епохи. А ще це можливість вкотре подякувати колекціонерам, цим невгамовним дивакам, які не втомлюються дивувати нас.
Приємним моментом презентації виставки «Я Вам пишу…» стало також привітання Віталія Постолатія з днем народження, яке він відзначає саме сьогодні, 2 вересня. Іменинник не залишився у боргу і зробив подарунок у відповідь, передавши до фондового зібрання Музею мистецтв календар на 2024 рік, проілюстрований репродукціями картин художників із фізичними вадами, а також чорно-білі світлини 1980-х років відомого фотомитця Василя Ковпака, зокрема – із зображенням непересічних майстрів пензля Петра Оссовського (1925-2015) та Михайла Надєждіна (1935-2023). Приємно було також почути схвальні відгуки відносно роботи нашого музею, зокрема те, що він виявився єдиним музеєм області, який гідно вшанував День знань в Україні чудовою виставкою. Такі слова неабияк надихають і стимулюють для подальшої творчої роботи!”
Олег Юрченко