Усі факти підтверджені першоджерелами.
Міф перший: Ізраїль окупував Газу.
Історія Гази налічує 4000 років. Газою керували, її руйнували та заселяли різні династії, імперії та народи. Виникла як ханаанське (давньоєврейське) поселення, приблизно 350 років вона знаходилася під контролем єгиптян, перш ніж була завойована филистимлянами і стала одним із головних міст. Багато араби стверджують, що вони – нащадки филистимлян, але филистимляни були семітами, отже це брехня. Саме в Газі, згідно з Книгою Суддів, єврейський силач Самсон обрушив палац филистимлян і загинув під уламками.
Потім Газу захопила Ассирійська (Вавилонська) імперія. Ассірійців змінив Олександр Македонський. Після кривавого штурму, під час якого більшість жителів було вбито, він перетворив Газу на центр елліністичної освіти та філософії. Місто поступово заселили бедуїни з пустелі та греки, солдати та торговці. Після смерті Македонського за Газу воювали два царства-наступники великого Олександра – Селевкіди з Сирії та Птолемеї з Єгипту. У 96 р. до н. Газа була обложена і захоплена єврейською династією Хасмонєєв.
Коли до Юдеї прийшли римляни, Помпей Великий (той самий, переможець Спартака) відбив її в єврейського царя Олександра Яная. За римлян Газа процвітала, імператори їй сприяли. Містом керував сенат із 500 членів, серед яких були греки, римляни, євреї, єгиптяни, перси та набатеї.
За Ірода Великого Газа знову стала васалом Юдеї. Жили в ній на той час переважно римляни та греки. У першому столітті під час повстання євреїв проти римлян вона знову була зруйнована. Після поразки повстання 132 року зв. е., римляни вигнали з країни значну кількість євреїв і перейменували провінцію Іудея на «Сирію Палестинську», щоб назавжди стерти пам’ять про єврейську присутність у цих місцях. Звідси пішла назва Палестина.
Після розпаду Римської імперії Газа дісталася Візантії. Св. Порфирій Газський обернув Газу в християнство в кінці IV століття, зруйнувавши знамените на всю Римську імперію святилище бога Марни.
Через двісті років Газа була завойована мусульманським генералом Амром ібн аль-Асом, і більшість жителів змусили прийняти іслам. Хрестоносці вирвали контроль над Газою в арабської династії Фатімідів в 1100, але були вигнані Саладіном. До кінця XIII століття Газа знаходилася в руках мамлюків і стала столицею провінції, що тяглася від Синайського півострова до кордону із Сирією. У XVI столітті Газа перейшла у володіння імперії Османа (турецької) на довгих 400 років. У 1832 році територія Гази була завойована на 8 років Ібрагім-пашею, сином віце-короля Єгипту Мухаммеда Алі. Єгиптяни провели деякі реформи за європейським зразком, що викликало опір арабів та повстання у більшості міст країни, які були придушені силою. У цей період проводилися широкі дослідження в галузі біблійної географії та археології. Саме з них ми знаємо, що весь цей час на території Гази та довкола неї зберігалися невеликі єврейські громади. Єврейська присутність у Газі перервалася у 2005 році, коли Ізраїль добровільно пішов звідти.
У 1917 році, під час Першої світової війни, імперія Османа розпалася, і Ліга Націй (попередниця ООН) видала Британії мандат на управління Газою. Настали добрі дні – із властивим їм педантизмом британці почали наводити лад. У 1948 році, після резолюції ООН № 181 про поділ Палестини між євреями та арабами, араби розпочали війну, і Газа опинилась під владою Єгипту.
У 1967 році Газа та Синайський півострів були захоплені Ізраїлем під час Шестиденної війни. Коли Ізраїль укладав мирну угоду з Єгиптом в 1978 Синайський півострів повернули, але до Гази єгиптяни не виявили особливого інтересу. Шкода. Під час Першої інтифади (хвилі арабських терактів проти Ізраїлю) Газа стала центром політичної активності та великим головним болем. Відповідно до угод Осло 1993 року вона була передана під прямий контроль Палестинської автономії.
У 2005 році Ізраїль в односторонньому порядку залишив Газу, залишивши палестинцям квітучі сільськогосподарські угіддя та ферми, дивовижної краси пляжі та багату рибальську зону. Все для щасливого життя, щоб стати новим Сінгапуром. Але у 2007 році ХАМАС здобув перемогу на виборах у Газі та почав сіяти ненависть у небувалих масштабах. Сінгапуру не вийшло, ферми спалили, а на їхньому місці з’явилися ракетні установки та почалися обстріли прикордонних районів Ізраїлю. У 2007 році, після трьох тижнів масивних ракетних обстрілів мирного населення – після трьох тижнів обстрілів! – Ізраїль розпочав блокаду Гази (про блокаду докладніше – нижче). Раз на пару років у відповідь на ракетні обстріли, на смерть мирних ізраїльтян, зокрема дітей, Ізраїль проводив військові операції зі знищення бойовиків та пускових зупинок.
А потім настало 7 жовтня 2023 року. 1600 убитих, зґвалтованих, зарізаних, спалених, закатованих ізраїльтян. 200 заручників, молодшому з яких ДВА роки. Через 18 років після того, як Ізраїль ДОБРОВІЛЬНО з Гази пішов. Ось така окупація та відповідь на неї.
Міф другий. Бідолашна Газа погано живе.
Свідоцтво французького журналіста (Le Figaro) Адрієна Жома від 6 червня 2010 року:
«У місті Газа магазини переповнені найрізноманітнішими товарами. Лотки ломляться від овочів та фруктів. У магазинах електротоварів торгують величезними холодильниками, у телефонних бутіках можна придбати останні моделі мобільників. Комп’ютери, «плейстейшн», іграшки, шикарні весільні сукні, медикаменти, спеції: ніщо не говорить про якусь кризу, і тим більше про гуманітарну».
Свідоцтво норвезького (не запідозрити в симпатіях до Ізраїлю) журналіста Стеффена Дженсена:
«Ніякого дефіциту овочів, фруктів чи будь-яких інших продуктів харчування. Помідори, огірки, кукурудза, кавуни, картопля – гори цієї продукції на прилавках.
Маю зізнатися, я був трохи здивований. Тому що коли я дзвоню в Газу своїм друзям-палестинцям, вони говорять мені про проблеми та дефіцит. Перша жінка, з якою ми розмовляли на ринку, підтвердила цей дивний, суперечливий негативний стереотип:
“У нас нічого немає, – сказала вона. – Нам потрібно все! Продукти харчування, напої… все!”
Вона описувала апокаліптичний сценарій, стоячи між горами овочів, фруктів, яєць, птиці та риби».
Свідоцтво заступника директора Червоного Хреста у секторі Газа Матильди Редмат (квітень 2011 року): «У секторі Газа немає гуманітарної кризи».
Так що їжа та предмети споживання в Газі є, ось тільки більшість грошей на них не має. Чому? Давайте подивимося.
2009 року Газа отримала 948 мільйонів доларів американської фінансової допомоги. У 2010 році США та ЄС передали їй 413 мільйонів доларів, у 2011 році – 514 мільйонів. Давали і Швеція (47 мільйонів), і Великобританія (45), Норвегія (40) і Нідерланди (29).
І так весь цей час. У 2021 році Газа отримала пожертвування на суму понад 1,18 мільярда доларів та понад 1,17 мільярда доларів у 2022 році від різних країн та організацій.
ДЕ ЦІ ГРОШІ?
Де побудовані на них лікарні та школи, де оброблені поля, де заводи з виробництва будь-яких корисних речей, де будинки та дороги? Де створені робочі місця? Їх немає. Тому що ці мільярди пішли на ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ ракет, мін, диверсійних тунелів, тому що замість лікарень будували бункери для військового командування ХАМАСу, а в вже наявних лікарнях, школах, житлових будинках розміщували пускові установки. А після того, як Ізраїль руйнував ці тунелі та бункери, будували знову.
Те, що не пішло на війни, пішло до кишень лідерів ХАМАСу. Журналістка Палки Шарма Упадхьяй (Індія) писала у 2021 році:
«Керівники ХАМАСу, зокрема голова політбюро Ісмаїл Ханія, давно залишили сектор Газа і проживають в інших країнах світу — Туреччині, Катарі та Лівані. Вони мешкають у першокласних апартаментах Бейрута, Дохи та Стамбула, носять дорогі костюми, літають на приватних літаках, а їхні діти займаються елітною нерухомістю. Один із синів Ханія, Мааз, займається нерухомістю в Туреччині, інший Абдель Салам, формально будучи головою Палестинської Ради у справах молоді, постійно розважається в тій же Туреччині, витрачаючи величезні гроші».
Згідно з Globes (2014) статки Ханія оцінюються в 4 мільярди доларів. Більшість його активів зареєстровано на ім’я його зятя Набіла. Статки Халеда Мішаля, іншого керівника ХАМАСу – 5 мільярдів, статки Муси Абу Марзука – 3 мільярди. Непогано для дітей жебраків палестинських біженців, які присягалися все життя присвятити боротьбі. Боротьба виявилася дуже прибутковим бізнесом.
Так що злидні та безробіття Гази є наслідок не ізраїльської блокади, а корупції та мілітаризму лідерів ХАМАСу.
Міф третій. Ізраїльська блокада
Міжнародне право не вимагає від жодної країни, в тому числі — і від Ізраїлю, щоб кордон з територією, що має незалежний статус, де живе вороже налаштоване населення, був відкритим.
Жодних заходів захисту, вжитих у відповідь на напади ворога, не кваліфікуються міжнародним законодавством як колективне покарання.
Весь той час, що триває так звана блокада, в Газу тече потік продуктів, речей, матеріалів з Єгипту, з Ізраїлю, з моря, контрабандних частин, частиною в рамках гуманітарної допомоги. Ізраїль постійно створює гуманітарні коридори. Для чого використовуються матеріали, отримані цими коридорами? Ви вгадали, для створення ракет і тунелів, для проведення дитячих таборів, в яких п’ятирічки марширують з автоматами і кричать «Смерть євреям!», а підлітки вчаться вбивати. Тим не менш, Ізраїль періодично пропускає в Газу ці матеріали, пропускає палестинців до ізраїльських лікарень, дозволяє возз’єднання сімей – раз у раз переконуючись, що жоден його добрий жест не зустрічає відповіді, але роблячи їх знову і знову, щоб залишатися в межах людяності.
Міф четвертий. ХАМАС бореться за визволення Палестини.
Навіщо треба звільняти Палестину? Щоб покращити життя палестинського народу, чи не так? Але ХАМАС витрачає левову частку міжнародної допомоги зовсім не на підвищення рівня життя – на військові потреби. Для чого він це робить?
Бо мета у ХАМАСа одна – максимально тривале перебування при владі. А під час війни легше придушувати опір, красти, класти у власну кишеню громадські кошти – війна все спише. Війна – будь-яка війна – виправдовує боротьбу з інакодумством, зниження рівня життя, жорсткі ідеологічні рамки.
Війна робить воюючу людину значущою, люди, які вміють тільки вбивати – що вони робитимуть, якщо раптом настане мир? Будувати вони не вміють. Залишається старий випробуваний спосіб призначити ворога, звалити на нього відповідальність за всі свої невдачі і воювати, воювати. Чим більше загиблих і поранених у черговій заварушці, тим вище градус ненависті до “ворогів”, що підігрівається пропагандою. Тож зникає потреба навіть у останньому турботі – не про благополуччя, де вже там, просто про безпеку власного народу.
Висновки
• Сектор Газа НІКОЛИ не належав арабській країні під назвою Палестина і ніколи не був відібраний у неї Ізраїлем. З тієї простої причини, що такої країни ніколи не було.
• Ізраїль ПОВНІСТТЮ пішов із сектору Газа в 2005.
• У 2007 році мешканці Гази проголосували на виборах за ХАМАС, який негайно розпочав ракетні обстріли Ізраїлю з території сектору Газа.
• Блокада вступила в дію в 2007 році, через два роки після виходу Ізраїлю з Гази, коли частота і інтенсивність ракетних обстрілів ХАМАСу зробили життя прикордонних районів Ізраїлю абсолютно нестерпним. Ізраїль періодично відкривав гуманітарний коридор, щоразу отримуючи у відповідь посилені обстріли.
• Мільярди доларів були пожертвувані сектору Газа, але використовувалися для закупівлі або виготовлення зброї, для будівництва терористичних тунелів та особистого збагачення лідерів ХАМАСу.
• З 2005 року, коли Ізраїль пішов із Гази, по 2023 рік понад 20 000 (!) ракет було запущено із сектора Газа із ізраїльського цивільного населення.
НЕ МИ ПОЧАЛИ ЦЮ ВІЙНУ! Як не ми починали колишню, і ту, що до неї, і ту, що до неї, і всі війни, які змушують нас вести. Але у відповідь на вбивство дітей і жінок, у відповідь на захоплення заручників, у відповідь на ракетні обстріли небаченої інтенсивності, обстріли, від яких нема куди тікати, бо стріляють нині по нас і з півдня, і з півночі, ми не повинні мовчати, терпіти та скаржитися в ООН. Ми маємо повне право відповісти так, як вважаємо за потрібне.
—————–
OM