Цей нарис, надрукований кільканадцять років тому в «Голосі України», опирається на дані Геродота, Страбона та ще на певну авторську логіку та інтуїцію, дещо переосмислений сьогоденням в умовах, коли ворожа навала йде з іншого боку.
…Земля застогнала під копитами, а курява здійнялася до неба і перемішалася з димами від пожеж. Скитське військо відступало на схід, за ним грозовою хмарою на відстані одного денного переходу сунули завойовники-перси. Мирне населення прямувало в безпечні місця на півночі, до правічного прихистку – Холодного Яру. Події розгорталися за дві з половиною тисячі років тому…
Чим тутешні наступили на мозоль сусідам? Що завело тих так далеко від своїх меж? Казали, ніби віддячують скитам за руйнування, завдані сто тому в іранських землях. А ще й дочка скитського царя Іданфірса відмовила в шлюбі цареві перському Дарію. Це були, так би мовити, політичні передумови війни. Однак справжня причина крилася в майбутній боротьбі з Грецією за гегемонію в регіоні. Тому забезпечували стратегічний тил. Дарійова імперія мала ще й величезну потребу в зерні, якого багато в Північному Причорномор’ї. Прагнула стати монополістом у продовольчій сфері. Ну, й чуже золото, звісно ж, муляло очі…
Форсувавши Дунай, перси вдерлися у Велику Скитію. Скити почали шукати союзників. Підтримали їх найвіддаленіші сусіди – савромати, будини, гелони. Ближчі відхрестилися: мовляв, нехай скити самі гасять пожежу у своєму домі…
Геродот через кілька десятиліть по тому писав, ніби Дарій привів 700-тисячне військо. Інший історик, Ктесій, мовив про 800 тисяч персів. Однак дані вочевидь завищені. «Батьки історії» полюбляли гіперболу…
На думку сучасних дослідників, нападники виставили 70-100 тисяч воїнів (бо за меншої їх кількості намір підкорити войовничих степовиків був би нереальним, а за більшої на такому вузькому фронті ораву не прокормити).
Яке ж військо відбивало агресора? За підрахунками Інституту соціально-економічних проблем АН СРСР, загальна чисельність скитів на той час становила від 6,2 до 13 мільйонів осіб. Утім, цифри ці не слід сприймати з цілковитою довірою. Адже важко уявити, щоб шість мільйонів людей утікали від 100 тисяч чужинців.
Центральне Придніпровя, вкрите в давнину лісами (так свідчить карта грунтів), було місцем, де населення причорноморського степу ховалося від біди. З усієї Скитії повзли валки біженців, табуни коней, отари овець. Синюха, Інгул, Інгулець вказували напрямок. Відступ же військ проліг на схід. Скити утримували відстань до ворога в один денний перехід (майже 40 кілометрів за теперішніми мірками). Шлях персів починався від Дунаю вище гирла і тягнувся до торгового вузла на Волзі в районі нинішнього Волгограда.
У роботі К. Емлика «Транспортные пути античного Северного Причерноморья» досліджено і вказано древні переправи і броди через ріки цього району. Якщо з’єднати прямими лініями названі вище вузлові точки з переправами на Дніпрі, то матимемо неймовірний результат: броди на менших ріках – Дністрі, Південному Бузі, Інгульці, чи Дінці знаходяться на цих прямих.
Напрямок руху цілком залежав від скитів, які відступали. Вони, чи з тактичних міркувань, чи в силу внутрішніх чвар, розділилися на два загони, котрі рухалися паралельно, на відстані 50 кілометрів між собою. Припустимо, що скити обрали найкоротший шлях до Волги. Тоді він піде: Дунай-Дністровський лиман-(Миколаїв)-(Нікополь)-Воровський перевіз-(Калач-на-Дону)-Волга. Зіставивши з картою археологічних розкопок, побачимо, що проходить він прямо через скитські поселення і могильники на Дніпрі. Навряд чи хотіли скити, щоб вороги побували саме там.
Головні сили аборигенів під рукою царів Іданфірса і Таксакиса відходили від місця, де нині Первомайськ, долаючи територію недавніх Новоукраїнського, Компаніївського, Новгородківського, Петрівського районів Кропивниччини. Інгул перейдено на місці Інгуло-Кам’янки, Інгулець – поблизу теперішнього Петрового Ці загони також виходили до переправи, де нині Дніпро, випереджаючи персів на сорок кілометрів. Ще один загін скитської кінноти під командуванням царя Скопасиса відступив від переправи, де тепер Вознесенськ, до нинішнього Запоріжжя.
Вийшовши до Волги, скити, а за ними й перси, повернули назад через землі савроматів до будинів. Геродот повідомляє, ніби будини мали укріплені дерев’яні міста, одне з яких, покинуте жителями, перси зруйнували. Столиця земель Гелон (десь у районі теперішнього Харкова) також мала дерев’яні укріплення. Це свідчить, що будини жили в лісах. Скити рушили через поселення племен, які не увійшли в антиперську коаліцію. Логічно припустити, що військо не ризикнуло заглиблюватися далеко у ліси, де їхні кінні загони, такі рухливі на відкритих просторах, втрачали всі свої переваги. Та й місцеві жителі зустрічали їх вороже. Отже, події розгорталися на межі лісу і лісостепу, на відкритих землях.
Зворотний шлях зачепив після будинів племена меланхленів, андрофагів, неврів та агафірсів, Тепер перси гналися через теперішні Калач, Ізюм, Полтаву, Канів, Гайворон. У проміжку від будинів до меланхленів перси не витримали напруження і відпочили у поспіхом збудованому укріпленні. Геродот вказує, що табір був «на річці Оар», про місцезнаходження якої думки вчених розходяться. Здається, річку Оар можна ототожнити з Ворсклою, Мерлом, Орчиком або Оріллю. Скити ж, готуючись до вирішальних дій, прагнули затримати персів у своїх землях аж до зими. Тому, спрямувавши персів за головними силами в напрямі нинішнього Канева, загін Скопасиса через умовні Кременчук і Вознесенськ помчав до Дунайського мосту, щоб зруйнувати його і «зачинити мишу в пастці». Двадцятитисячний кінний корпус через півтора місяці від початку воєнних дій знову перетнув наші степи, пройшовши територією колишніх Світловодського, Онуфріївського, Олександрійського, Кіровоградського, Компаніївського і Бобринецького районів, подолавши за три дні 180-кілометрову відстань. Можливо накоротко зупинявся на відпочинок там, де нині Нова Прага або Губівка.
Міст через Дунай зруйнувати не вдалося, бо сильна охорона із найманців-греків не допустила того. Молодий запальний Скопасис, якому не до душі була тактика відступу і який, можливо, був ініціатором рейду до Дунаю, одержав хороший урок військового вміння. Далі цей корпус, після повернення від мосту, мав зосередитись біля нинішнього Первомайська, щоб спільно з головними силами розгромити персів на переправі. Це й стало б заключним акордом протистояння…
Поки Скопасис зі своїм корпусом переймався диверсійними проблемами в тилу ворога, Іданфірс з Таксакисом змусили персів знятися зі стоянки на р. Оар і знову втягли їх у безцільну погоню. Рухалися до Дніпра, щоб переправитися в Каневі з виходом на Правобережжя. Холодноярський і Чорний ліси знову залишилися осторонь основного театру дій, а ті, хто там переховувався, були у безпеці. Тепер скити мчали до місця, де нині Гайворон, перси — за ними. Перейшовши Південний Буг, господарі тутешніх степів завернули у напрямі Первомайська, сподіваючись заманити сюди ворожі загони і тут, із прибулим від Дунаю Скопасисом, доконати агресора. Перси ще раніше зрозуміли безперспективність виснажливої погоні. Тому, коли скити повернули ліворуч для нового витка, перси посеред ночі, залишивши вогнища, покинувши обози й поранених, почали втечу до рятівного Дунаю. Введені в оману скити втратили час, а перси тим часом загубилися в неозорих просторах. Вони підійшли до стратегічного мосту не через 60 днів, як збиралися на початку експансії, а трохи пізніше. За цей час було подолано відстань у 2700 кілометрів, війна закінчилася безрезультатно.
Додамо до сказаного: ми звикли вважати нинішні досягнення за вершину людського генія. Але, згідно з джерелами, у військовій сфері досягнуто такого розвитку, який не поступається нинішньому. Наприклад, уже згаданий відрив персів від скитів під Гайвороном мав такий вигляд. Перси, знаючи про снодійність інфразвуку, виготовили велетенські бубни і, б’ючи в них, викликали загальний сон у скитському війську. А самі якимось чином убезпечились від того. Що й допомогло їм втекти.
Вражає тодішній високий рівень розвідувально-провокативної роботи. Наприклад, перс Зопір, аби втертися у довіру противнику, наніс собі жорстоке каліцтво. Йому повірили, чим і зумовили свою загибель. Можна позаздрити древнім у знанні психотропних речовин. Розвідник-зв’язковий, місцевий колаборант, одержував розвіддані, перебуваючи під дією певних трав’яних або грибних настоїв. За звичайних обставин геть забував їх. Діставшись до своїх, під дією інших екстрактів знову відтворював закарбоване у підсвідомості. Або, скажімо, таку річ, як нанесення зображення (карти, схеми, письмового звіту) на мініатюрну золоту пластинку та подальше вшиття її в тіло шпигуна для переправи своїм, інакше, як високими технологіями, не назвеш.
Такими-то «дикими» були наші пращури…
На світлинах: чужа навала; піший воїн-скит; атакує скитська кіннота, сусіди завжди зазіхали на скитське золото; золотий орел, вкрадений генерал-губернатором Мельгуновим з Литої могили на Знам’янщині, є гербом нашої області; німі свідки степової давниниї біля Кропивницького краєзнавчого музею
Леонід Багацький