Геральдиста-земляка Анатолія Авдєєва знаю десятки років. А точно знаю з власних спостережень, що більше двадцяти років він перебував у місцевій «геральдичній опалі». Але виключно нашій місцевій, бо колись комусь сказав, посилаючись на знання та досвід у геральдиці, слово проти. А невігласи, зрозуміла річ, не люблять коли їх ставлять на місце… От і пішло і поїхало. Але в загальноукраїнській спільноті ця людина на терені геральдики так і залишилася глибою на десятки років. Ще тридцять років тому Анатолій Авдєєв висунув ідею та започаткував проведення в Україні власних Зльотів геральдистів, окремо від Зльотів СНД(СРСР). Він ніби зазирнув у майбутнє та передбачив нашу «запеклу дружбу» з росіянами. Тоді це навіть росіянам сподобалась ця свіжа ідея, і вони почали регулярно відвідувати українські зльоти і навіть вимагати на них права голосу у випадку голосування.
А що ж стало причиною розколу серед тоді ще кіровоградських геральдистів? Передісторія суперечки теж цікава. В центрі Українського геральдичного товариства(УГТ), яке було засноване ще в 1990 році у Львовів, за часів СРСР, несподівано побачили і з’ясували наступне. В Кіровограді крім обласного осередку УГТ, який очолював член ради УГТ Анатолій Авдєєв, проголосили і з’явилося ще одне паралельне обласне відділення УГТ, навіть з своїм власним статутом. Організував і очолив цю «паралель» автор нового герба міста, колишній його головний архітектор Віталій Кривенко. В «новому» обласному відділенні УГТ його голова зібрав не геральдистів, а свій «впливовий контингент». Не називаючи прізвищ, просто перелічу їх посади: заступник міського голови, начальник міського відділу культури, головний лікар однієї з лікарень і так далі. Було там трохи і інших. Наприклад філолог, що перекваліфікувався в музейного працівника та геральдиста за сумісництвом Костянтин Шляховий. Він по суті і був автором ідей при розробці багатьох гербів на терені області. Інші завжди йшли за ним возиком співавторів. Але і цей талант одного разу в своїй «науковій статті» хватив зайвого: оголосив замість п’яті геральдичних кольорів цілих сім, приєднавши і ліквідувавши класичне наукове метали в геральдиці.
І от протягом двох десятків років, після вигнання Анатолія Авдєєва з своїх лав ця група паслася на ниві «геральдичного заробітчанства». Часом ті герби з наукової геральдичної точки зору не те, що не були шедеврами, а складалися і описувалися невірно.
Віталій Кривенко за порадою голови УГТ Андрія Гречила став ініціатором об’єднання двох паралельних відділень УГТ в одне. З Анатолієм Авдєєвим, людиною не тільки фаховою, але і толерантною та не конфліктною, після дзвінка зі Львова домовитися було не важко. Пару років все було тихо мирно до зауваження Анатолія Авдєєва про помилку в гербі Дмитра Чижевського. Таке новий голова об’єднаного відділення УГТ «не сприйняв» та розцінив за якесь нахабство чи зарозумілість, пішов у психологічний наступ, почав відчитувати на високих тонах. А потім під цим нібито приводом та «забезпечення єдності думок в організації», повідомив Львів про виключення «групи опортуністів» з лав свого відділення. Але цим не обмежилось.
Через певний час після прикрого інциденту серед геральдистів, сесія обласної ради, за пропозицією самого голови ОДА ввела своїм рішенням Анатолія Авдєєва до складу обласної геральдичної комісії. Закінчилося це тим, що заступник голови цієї комісії Віталій Кривенко просто не оповіщав його про засідання. Пішло блокування по ще одному напрямку геральдичної роботи. Далі навіть розіслали в райони «лист-церкуляр» не співробітничати з Анатолієм Авдєєвим, як з фахівцем не того рівня.
А чи була помилка в родовому гербі Дмитра Чижевського? Так була, і груба і помітна. В його дворянському гербі була відсутня рангова корона, яка обов’язково повинна бути в аристократичному гербі. До речі, інших крім територіальних в царській Росії не існувало, бо прості люди не мали права мати власні герби. В багатотомному зібранні дворянських гербі Росії цей випадок не поодинокий, таких гербів знайдеться ще з десяток.
Як таке могло трапитись. Версії дві. Перша помилку зробили розробники герба навмисне через «підле походження» першого отримувача дворянства. Справа в тому, що далекий предок перший дворянин Чижевський не був ні купцем, ні військовим, а був хоровим тенором. А друга версія простіша, що герб розробляв сам Чижевський, не знаючи досконала правил геральдики. Так не усунувши помилку герб, його затвердили та внесли до зводу законів імперії.
Життя йшло за своїм розкладом,Анатолієм Авдєєвим було створено та затверджено пару десятків гербів та створено Українську геральдичну колегію. Але час від часу хтось з місцевих «знавців» починав спідтишка, чи голосно волати, що ті «герби неправильні», ніби розуміючи щось в геральдиці. До чого це призвело? За певний час тихою сапою група «любих друзів геральдиста Авдєєва» все ж спромоглася у двох містах області, під шумок зміни міських голів поміняти два міські герби. Але поміняли герби не на краще.
В першому випадку в місті Новоукраїнці замінили герб зразково складений по підручнику з геральдики на новий з зображенням «гібриду Святого Павла та Архистратига Михаїла». Автори нового герба вклали в підняту руку першого меч від другого. А в місті Помічній «невідомий місцевий геральдист» взагалі «по-новаторськи» зобразив на гербі новоутвореної територіальної громади… корейський потяг «Хюндай»! Коментарі зайві. Інтелектуальний рівень нової влади в громадах по факту красномовно свідчить про себе.
Крім розробки гербів на рахунку Анатолія Авдєєва,було і висунення ідеї та вдале втілення в життя проведення Зльотів геральдистів України. Перший історичний було проведено саме під його керівництвом тридцять років тому у вересні 1992 року в тодішньому Кіровограді. Захід був висвячений священником Української Автокефальної Церкви, і він прижився. Поведенно майже сорок таких зльотів, а згуртованими на них українськими геральдистами розроблено та затверджено тисячі гербів населених пунктів України.
З 2000 року до міста Кіровограда через вплив нового «геральдичного начальства» лише двічі завітав Зліт геральдистів України. Раніше до того в зльотах приймав участь і Віталій Кривенко, але потім чомусь була нав’язана думка, що такі заходи щось «не те». Але є незаперечним фактом, що з 1992 року завдяки зльотам вдалося згуртувати геральдистів України та дати потужний поштовх в розробці гербів населених пунктів України. На цих заходах збиралися не лише колекціонери, але і розробники гербів, науковці, гості і зарубіжжя. Основними флагманами у відродженні геральдики стали Львівщина, Хмельниччина, Донеччина, Черкащина, Дніпропетровщина, а згодом Одещина, Крим на низка інших регіонів. Наша Кіровоградщина нібито вважала за непотрібне презентувати свої здобутки на цих зібраннях. Хоча була не дуже вдала спроба це зробити в кількох виданнях книжок про символіку області. Але й там не обійшлося без проколів та прикрих казусів. До тих збірників потрапляли навіть деякі незатверджені проекти «елітних» членів віділення УГТ, але там не були не повні, бо там не було дечого іншого. В цих збірниках не було затверджених гербів, які були розроблені Анатолієм Авдєєвим, Володимиром Каніковським та деякими іншими авторами. Для прикладу варто назвати кілька гербів міст і сіл області які було проігноровані та не потрапили у ті збірки: Голованівськ, Назарівка, Гайворон, Новоукраїнка, Помічна, Каніж, Новомиргород та інші. В інших областях таких прецедентів, щоб зібрання формувалися з особистих уподобань, а не пофакту не було.
А ще, на жаль обласна геральдична комісія, стала не фаховою. Вона стала складатися з представників різних організацій, і навіть колекціонерів, які не займаються геральдикою. Знову таке собі зібрання «потужних громадських авторитетів». Уявіть собі, а чи можливий медичний консиліум без лікарів, або за участі сантехніків, механіків та архітекторів?
Щось подібне трапилося і з обласною геральдичною премією імені Паученка. Сам Паученко був талановитим архітектором, але до геральдики, на жаль , не мав ніякого відношення. Однак знайшлися люди з «потужним інтелектуальним авторитетом», які приєднали його ім’я туди. Кому, як і за що її вручали справа окрема. Звичайно, що навіть за герби з грубими помилками.
Та не це головне. Геральдика жива, розвивається, у неї є перспектива, а помилки, як каже Анатолій Авдєєв, завжди не пізно виправити.
То що поганого «накоїв» геральдист Анатолій Авдєєв? Знаходив помилки і не боявся про це вголос казати, організував потужний геральдичний рух в Україні на сприяв відродженню геральдики в Україні. І що в цьому крамольного чи поганого?
Олександр Сікорський
Допомога антимосковському українському сайту в кібервійні з Росією –
реквізити: карта “ПриватБанк” № 4149 4993 4979 0855