Єлизавета – ім’я загарбнецьке, або шукати скарби ще не пізно?

Прецеденту реконструкції російської фортеці в Україні досі ще не було.  Наше місто Кропивницький вирішило цим відзначитися та ще й на сьомому році війни з Росією. Розповсюджуються байки про приналежність фортеці до лінії оборони не то української, не то дніпровської, але є але. Немає таких точних відомостей. Дніпровська оборонна лінія фортець зводилася 1731-1770 роках на території сучасних Дніропетровської, Полтавської, Харківської областей та сучасної Ростовської області РФ. Кількість – 16 фортець, а мета відділення території Гетьманщини від Запоріжжя. Була і інша зміщена на південь лінія фортець з восьми збудована в1770-1783 роках. В жодному переліку фортець цих оборонних ліній  наша фортеця не значиться. Далі коли Росія просунулася на південь потреби в цим без перебільшення тимчасових спорудах у росіян відпала.

Ім’я Єлисавети на півдні  носила лише наша фортеця. Серед згаданих фортець за проектами були точні копії – близнюки. Жодні залишки тих російських фортець на території України і Росії не оберігаються, не реконструюються. Цікава доля фортеці-близнючки нашої фортеці – фортеці Св. Анни на території Росії. Її збудували у 1731 році в околицях сучасного Новочеркаська в межах української лінії оборони. Проіснувала вона до 1760 року. Потім її обезброїли на користь іншої, що була розташована на території сучасного Ростова-на- Дону та носила імя Св.Дмітрія. А що з валами фортеці Св. Анни? А їх з часом просто зрили та  розрівняли, і влаштували на їх місці городи новочеркасців… Отакий підхід самих росіян на території самої Росії до «слави російської зброї».

Єлизавета –  ім’я загарбнецьке. До такого  висновку можна дійти вивчивши історичні джерела, тобто історії міст та фортець, яким давала це ім’я без приставки чи з нею. Всі фортеці з таким іменем будувалися загарбниками на чужих землях. Британці збудували Порт-Елізабет в Південній Африці та Елизабет форт біля міста Корк в Ірландії. А Росія в Україні, Фінляндії та на Гавайях.  Англійці назвали форт в Ірландії на честь королеви Єлизавети І, а в Африці на честь дружини засновника міста. За деякими відомостями недовго  фортеця з подібною назвою у росіян була ще в Каліфорнії  В самій Росії та Британії фортець та міст з таким іменем не було.

 Про наші земляні залишки пишуть різне, від романтичного захоплення то певної стриманості. Певні думки від місцевого дослідника Максима Сінченка надруковані на порталі «Дозор»:

«Не треба перебільшувати значення програми, поки що це просто наукова дискусія. Завдання програми – зберегти фортецю і, можливо, реконструювати якусь її частину. Звідси питання: що вивчати? В державному архіві РФ, у Санкт-Петербурзі є проекти і плани фортеці з будівлями і т.ін. Може, треба їх вивчати? Але ми знаємо з дослідження Полонської-Василенко, що проект фортеці повністю не був втілений в життя. І я теж знаходив листи інженера фортеці, який у 1760-х роках писав, що фортеця не може називатися фортецею, тому що ворота згнили, паркану нема, а вали розсипаються.

Є ще інший момент. Фортеця – це наш історичний спадок. Ми повинні її зберегти – це безумовно. Але при цьому не треба перебільшувати значення фортеці. Фортеця виконувала роль військової бази. Оборонної ролі вона так і не виконала. Містоутворюючої ролі вона теж не мала.
»

 До 1740 року до підписання Білградської угоди між Росією та Туреччиною все що було на правому березі Інгулу за течією було турецьким. А потім місто на лівому березі і фортеця на правому  не були певний час одним цілим. Про це теж пише той же Максим Сінченко посилаючись на низку документів.


«Місто на лівому березі Інгулу й фортеця на правому розвивалися автономно. Звичайно, вони були пов’язані. Я знайшов документ про побудову моста через Інгул у 1764 році. Там описано, що солдати, які будували міст, водночас виконували підряд магістрату на вивезення навозу. Тобто магістрат звернувся до комендатури фортеці, щоб за гроші солдати вивозили з міста навоз. Нормальні добросусідські відносини.

Хоча при фортеці теж існувало своє містечко. Ястребов знайшов документ 1760 років про заборону продажу будинків в Биковому і Пермському. Ці хати призначалися для військових. Це було військове містечко, форштадт. Є цікавий документ 1784 року, коли фортеця була ліквідована. Там йде мова про те, що магістрат має приєднати до міста фортецю з її форштадтами. Тобто до цього Бикове і Пермське до складу міста не входили…
».

Вище наведене висловлювання підтверджує про існування двох різних поселень  лівобережного Подолу та правобережного Новокозачина, факт існування якого певний час вперто заперечували представники «руського міра».

Не зрозуміло хто, що і коли почав охороняти на правобережних пагорбах у нашому місті. Чи є якась постанова уряду незалежної України стосовно цього? Багато хто її почав шукати.. Кивають якось  нібито у бік міністерства культури. Пагорби в бурянах називати пам’яткою культури якось дивно. Багатьом у місті здається, що весь сирбор з пам’яткою та дослідженнями розпочато не своєчасно, але своєчасно,  щоб завадити початку будівництва кафедрального собору ПЦУ, Все це якось від лукавого та «руського міра».

 В України нині фінансова скрута, триває війна з Росією, але чомусь знаходяться кошти, яких у попередні десятиліття не було, на дослідження «підземного царства» в середині земляних пагорбів на місці колоніальної фортеці. Невже у когось таємно в закутках підсвідомості жевріє надія знайти закопані росіянами скарби? Ото місто розбагатіє…

 Анатолій Авдєєв

MIXADV

цікаве