Їхні курені на Січі завжди були відкриті. Будь-який мандрівник чи перехожий міг зайти, перепочити, поїсти, набратися сил і рушити далі — навіть якщо господаря не було вдома. Ніхто не питав зайвого, не принижував гостя підозрами. Бо головним законом була повага.
Але разом із гостинністю існувало й суворе правило:
із куреня нічого не можна було виносити.
Порушив — відповідай. Бо довіра трималася не на словах, а на честі.
Ще один цікавий момент: якщо хтось знаходив на Січі загублену річ, її не ховали і не забирали нишком. Навпаки — прив’язували до високого стовпа, щоб усі бачили. Якщо протягом трьох днів власник не знаходився — тоді річ переходила тому, хто її знайшов.
Ось така вона була, козацька Січ:
відкрита для людей, але непохитна в правилах.
Гостинність — так. Хитрість і крадіжка — ніколи.
Іноді здається, що нам дуже бракує саме таких принципів — простих, але сильних.