СБУ провела обшуки у низці єпархій УПЦ МП у всій Україні. Вони відбулися на Вінниччині, Кіровоградщині, Закарпатті, у Чернівцях, Івано-Франківську, на Рівненщині, у Почаївській лаврі (Тернопільська область), Києво-Печерській лаврі. Під час обшуків правоохоронці знайшли пропагандистські матеріали…
Суд у Кропивницькому відправив під нічний домашній арешт колишнього митрополита Кіровоградської єпархії, нині вікарія Київської УПЦ МП Іосафа (Петро Губень) за підозрою у розпалюванні ворожнечі…
На наступній сесії Кіровоградської обласної ради планують розглянути проєкт щодо заборони діяльності УПЦ МП на території області…
(За повідомленнями ЗМІ).
У кількох митрополитів знайшли антиукраїнські матеріали. У їх числі митрополита Олександрійського та Світловодського Боголєпа. Прочитав написане і не можу стриматися від морально згубної діяльності згаданих у матеріалах Слуг Божих. У голові залишився один невеликий, але надто пам’ятний штрих стосовно митрополита Кіровоградського та Новомиргородського Іоасафа. Якось колишній голова обласної ради (2010-2014 рр.) Микола Ковальчук скликав нараду для обговорення ‘’важливого’’ питання: карбування монети з нагоди річниці фортеці Св. Єлисавети, з якою ‘’носилися’’ у ті часи священики разом з керівниками міста і області… Думки запрошених не сходилися у суті, розгорілися складні обговорення. Несподівано голова облради, кинувши погляд на годинника, припиняє дебати без прийняття рішення, закриває нараду… Коли ми, здивовані незрозумілою поспішністю, вийшли у коридор, побачили Іоасафа – він стрімко крокував до …кабінету М. Ковальчука. 12 запрошених на нараду службовців так і розійшлися, нічого не вирішивши. Для чого було відривали людей від роботи, припиняти активне обговорення важливого питання? Ми вважали себе ображеними… Які проблеми тет-а-тет мала вирішувати пара друзів-єдиновірців, один з яких обраний громадою очільник області, другий – високий Слуга Божий, лишилося загадкою. Названий факт багато свідчив про вплив московського митрополита на обласну раду…Як у такому разі розуміти відокремлення релігії від влади? Мабуть, у даному разі високих чиновників різного поняття щось поєднує?
…З Боголєпом (у миру Валерій Гончаренко) у мене, кореспондента обласної газети, склалися аж надто напружені стосунки. Мабуть тому, що його, Господи, прости, нахабну діяльність я відразу розпізнав: ділок-священик шукав вигідних шляхів до кабінетів керівників міста та області. І таки знайшов! У особі секретаря міської ради І. Волкова. Я не раз бачив, як Боголєп приїздив на розкішному автомобілі до приміщення міськради, ‘’лівою ногою’’ відчиняв двері кабінету секретаря і надовго зникав за ними. Невдовзі мета ‘’секретних’’ візитів з’ясувалася… Якось працівники телебачення запросили мене взяти участь у передачі, влаштованій з нагоди перейменування вулиць обласного центру – у ті часи питання дуже актуальне і неймовірно гостре. Коли прийшов у студію, побачив багато знайомих обличь, серед них Волкова і Боголєпа. Вже спочатку програми усвідомив: мова конкретно буде йти про назву на той час вулиці Леніна. То була справжня битва ідей і переконань – справжніх чи вигаданих?! Присутні рвали глотки, видирали з рук один одного мікрофона. Називалися десятки пропонованих найменувань, створювалася неймовірна ‘’демократія’’ в обговоренні, якщо бути відвертим, ‘’пустопорожнього’’ питання… І тут слово взяли Волков, за ним Боголєп. Їхня ідентична пропозиція була несподівана для усіх: вулиці слід повертати першоназву – Дворцова. Кілька учасників передачі, серед них і я, різко виступили проти псевдо аргументів владно-церковного дуету, намагалися йому заперечити. Та ніякі контраргументи, докази, факти змінити думку двох незламних ‘’борців’’ успіху не мали…Вже опісля очевидці запевняли: під час трансляції названої передачі група робітників знімала з будинків вулиці таблички з написом ‘’Вулиця Леніна’’ та замінювала її трафаретами ‘’Вулиця Дворцова’’. Чи було це так – стверджувати не беруся. Але відразу після завершення передачі мене затисли між собою Волков з Боголєпом…Про далеко нескромні ‘’дебати’’ між нами промовчу, але важливу деталь варто назвати. Волков на той час був власником однієї з програм обласного телебачення, на ній я на громадських засадах, як краєзнавець, вів передачу ‘’Вулиці рідного міста’’. Тема, обговорена сьогодні ‘’колективно в ефірі’, мала побачити екранний світ. Та так ніколи й не побачила. Бо ‘’хазяїн – барин’’ не звелів показувати. Та й взагалі доступ до ‘’його студії’’ відтоді для мене назавжди припинився…
Скільки звучало протестів у ЗМІ міста проти насильницької зміни назви ‘’Леніна’’ на ‘’Дворцову’’ (навіть філологічного визначення в українській мові подібного об’єкта не існує: Дворець у деяких говірках означає вокзал)… Але за наполягання ‘’ініціаторів’’ 27 жовтня 2011 року сесія міської ради, разом з перейменуванням ще трьох вулиць міста, назвала вулицю Леніна Дворцовою. Перейменуванню передували протести професорсько-викладацького складу філологічного факультету ЦДПУ ім. Володимира Винниченка, які вказували на те що слово «Дворцова» є суржиком й пропонували перейменувати вулицю на «Театральну». Групи громадян публічно протестували, виходили на мітинги. Та – марна річ! Замість неї за наказом міськради і з благословення і закликів Боголєпа група акторів обласного театру ім. Марка Кропивницького влаштувала у самісінькому центрі міста театралізовану ‘’прогулянку’’ російської імператриці Єлисавети з коханцем ‘’під ручку ‘’ новоутвореними вулицями міста Єлисаветграда, таблички з назвами якого спеціально виготовили місцеві майстри… Пізніше поблизу перетину вулиць Соборної та В. Перспективної встановили дорожній вказівник ‘’Фортеця святої Єлисавети’’. Справжню назву вулиці Пашутіна, перейменовану топонімічною комісією ще на початку 1990-х з вул. імені Компанійця, за наполяганням дуету Волков-Боголєп‘’ уточнили’’ назву: ‘’Пашутінська’’. Бо так вона називалася у часи колоніальної Російської імперії. Проводилися насильницькі, проплачені з міського бюджету, масові мітинги на вулицях обласного центру, ‘’збори громадськості’’ у залах міської ради, обласної бібліотеки ім. Д. Чижевського, заводів Ельворті та колишнього радіовиробів, очолюваних їхніми керівниками П. Штутманом та Є. Бахмачем (обидва удостоєні звання Почесних громадян м. Кропивницького, проти такої назви міста вони активно боролися). Натхненні Волковим і Боголєпом, ‘’задобрені’’ і премійовані особи, виведені у робочий час з цехів робітники з усіх сил вимагали повернення місту назви Єлисаветград або Єлисавет. У ті часи Боголєп уже очолював Олександрійську та Світловодську єпархії, але не шкодував ні сил, ні часу, щоб прибути на масові заходи і виголосити полум’яно-набожну промову за повернення міста у лоно Московської імперії з усіма її атрибутами. Тиснув на ‘’вірно підданих’’ і митрополит Іоасаф.
Такі ось спогади викликали у моїй пам’яті події, порушені на початку цього посту. Переконаний, усі названі офіційні, державні, церковні чиновники обох імперій – царської та комуністичної – сьогодні мають нести персональну відповідальність за скоєні злочини, що їх чинили на українській землі московські поневолювачі. Я, як громадянин України, маю повне моральне право їх засуджувати. Бо саме ці лихі люди робили усе можливе для того, щоб московити чинили тиск на тепер незалежну, а у минулому майже чотириста років підкорену ординцям-колоністами вільну землю споконвічного народу України, нескореного його козацтва. За тяжкі злочини колонізатори та їхні служителі мають нести цілком заслужену віками відповідальність. Іншого вироку для порушників процесу нормального розвитку людського суспільства історія нікому ніколи не прощала і не виносила. Жніть, що рясно і довго уперто сіяли…
Юрій Матівос