Черговий і не перший конкурс на кращий ескіз великого герба України інакше, як геральдичний дерибан бюджету не виглядає. І знову за герб гроші… А великого герба, як не було так і немає… і не відомо чи буде. Наприкінці серпня 2020 року Верховна Рада нинішнього скликання знову, і вкотре взялася за «велику геральдику». Вона в чергове доручила урядові провести конкурс на найкращий ескіз Великого Державного Герба України.
Мова йде, згідно з науковою термінологією про саме великий герб, бо малий герб України – княжий тризуб в геральдичному щиті – уже давно існує, і функціонує, як йому і належить бути. Конкурс мав завершитись десь нібито за рік, але його і до того недоречне проведення, поспіхом скомкали. А для чого можна лише здогадуватися. Оголосили його наприкінці вересня, а риску повинні були підвести вже першого листопада. Однак серед фахівців та істориків немає впевненості, що Україні потрібен великий герб, бо тризуб добре виконує свою функцію як державний герб України. Аргументом до подібного судження, що можна, ще якийсь час без цього жити можуть бути приклади інших цивілізованих країн серед наших сусідів та ЄС. До них належить Німеччина, Польща, Чехія, Ірландія, Словенія. Всі перелічені держави мають лише малий герб. Навіть сусідня нині недружня нам Росія має на відміну від колишніх часів лише малий державний герб – двоголовий орел в червоному полі геральдичного щита.
19 листопада все ж стрімко підвели риску в конкурсі. Оголосили переможця, але той проект «не першої свіжості» зазнав через соціальні мережі та ЗМІ нещівної критики. Хоча, до речі, не всі знають, що його доручено доопрацювати. Що саме в проекті не так? А те що щитотримачі топчуть стрічку кольорів державного прапора України. За правилами геральдики варто було приземлити щитотримачів на геральдичний постамент чи підніжжя. Аналогічну ваду, наприклад, маємо і в чинному, ще діючому і не відміненому гербі Кропивницького, де лелеки топчуть колиски. А ми всюди кажемо, що хліб то святе і всьому голова.
«Будемо сподіватися, що злагодженою роботою і громадськості, і фахівців, і Верховної Ради, і Кабінету міністрів, і президента ми зможемо це зробити і все ж таки до 30-річчя Незалежності нашої держави зможемо ухвалити цей законопроєкт», – говорив голова Верховної Ради Разумков журналістам пару місяців тому. Знову, як у часи совка – обновка під дату, під певне свято.
Через те, що це питання державної символіки, для затвердження необхідно буде 300 голосів депутатів «за», як за конституційне питання, там і присутня фраза «ми зможемо це зробити». А чи станеться так?
В Україні вже було кілька конкурсів на створення великого герба, який мав би існувати за правилами геральдики у вигляді доповненого іншими геральдичними елементами малого герба – тризуба. Причому два з цих конкурсів формально були на виконання статті 20-ї Конституції України, яка ухвалювалась у конституційну ніч у червні 1996 року.
Саме тоді фракція комуністів, яка домінувала у Верховній Раді в 90-х роках, не хотіла голосувати за тризуб, як державний герб. Питання ставилось на голосування близько 20 разів, аж поки – як компромісний варіант – не пройшла стаття Конституції, яка містить положення, що тризуб є головним елементом великого державного герба.
Тобто це був компроміс, аби заручитись підтримкою комуністів, яким, за висловом одного історика, не подобався «петлюрівсько-бандерівський» тризуб – хоча насправді він є знаком великого князя Володимира. Комуністи у яких повністю було відсутнє знання азів геральдики наївно вважали, що завдяки великому гербу вони, якщо не позбудуться зовсім тризуба чи його домінуючого впливу, то розчинять його серед інших елементів. То ж і внесли до тексту Конституції згадку про запорожського козака та термін про великий герб.
Отже, щойно проведений у місячний термін конкурс на ескіз великого герба став вже четвертим, що його проводили в Україні. Були конкурси в 1991 році, в 1996–97 роках, був конкурс 2007–2009 років. І кожного разу на все це безрезультативне дійство держава виділяла сотні тисяч гривень, а на виході отримувала повний нуль. Просто багаторічне і неодноразове марнотратство. А ще слід звернути увагу, що «геральдичні конкурси» серед тих хто зовсім не знається на геральдиці, або частково щось з неї знає суто радянська традиція. Вона була модною і домінуючою в 70-80 роках минулого століття при впровадженні радянської міської геральдики. В усьому світі такі питання доручають лише фахівцям для розробки, і не допускають до цього процесу «кухаркиних дітей».
Тож маємо, на жаль, нову хвилю гербознавства в Україні. Після публікації ескіза-переможця над ним збиткуються всі кому не ліньки, всі стали в один момент знавцями геральдики з основним і могутнім доводом – «мені не подобається». Знову все не по державницьки.
Коротко для довідки про те чим практично і теоретично відрізняється малий герб від великого. Малий герб – це зображення в полі геральдичного щита. А великий герб це малий герб з додатками інших геральдичних елементів. До них відносяться щитотримачі, корони та княжі головні убори, намети, мантії, клейноди,шоломи і нашоломники і медальйони, постаменти, девізні стрічки та девізи на них, бурелети. До речі, в Україні запровадили ще один елемент – архітектурно-цвинтарний картуш, в якому розміщають щит малого герба. Іноді домальовують ще різні орнаменти, які не є класичними геральдичними елементами.
Існують в геральдиці математично чіткі правила складання гербів та послідовність їх опису спеціальними науковими термінами( блазонування), розподіл фігур та кольорів на геральдичні і негеральдичні, тлумачення символів. Все це склалося в історичній міжнародній практиці і існувало ще сотні років тому.
Найбільш притомні, логічні і обґрунтовані коментарі з приводу створення великого герба дали голова конкурсної комісії та Українського геральдичного товариства доктор історичних наук Андрій Гречило, головний науковий співробітник Інституту історії НАН України, професор Станіслав Кульчицький та історик і журналіст Олександр Зінченко. Основні їх думки стосовно великого герба зводяться до думки про можливу його непотрібність, несвоєчасність вирішення питання та складнощі використання великих гербів в практичній діяльності.
Фахівці в один голос звертають увагу на те, що концепції малих і великих гербів притаманні здебільшого країнам з федеративним устроєм або монархіям. Унітарна Україна не є ані одним, ані іншим.
«Україна – це унітарна держава. А це виглядає як такий спосіб просувати ідею федералізму», – пояснює історик Зінченко певний політичний аспект.
Україна вже 29 років жила живе без великого герба, як незалежна держава. За цей час люди вже звикли до тризуба, він подобається переважній більшості українців, ціле покоління, чи навіть два, вже виросло чи виростає, не знаючи іншого державного герба.
Його малюють школярі, його вибирають, як татуювання молоді українці – зокрема ті, хто захищає Україну на сході. З тризубом на грудях нашими спортсменами виборено чимало світових, європейських та олімпійських нагород.
На останок кілька цитат з авторитетними думками з цього приводу.
«Власне кажучи, треба забути про цю тему. Думаю, що обійдемося без великого герба. Ми стільки років жили без великого герба – дійсно, можна й далі жити», – каже професор Кульчицький.
«Тризуб є абсолютно самодостатнім. Абсолютно сучасним, абсолютно графічно-лаконічним атрибутом державності, який водночас має тисячолітню історію. В цьому фантастичність цього гербу – він настільки самодостатній, виразний, загадковий і неповторний – що цього цілком вистачить», – пояснює в інтерв’ю історик Зінченко.
Як кажуть історики, треба також враховувати і витрати. Нині в складні часи війни і коронавірусу варто подумати, чи виділяти кошти на комісії, конкурси, – а потім на заміну паспортів, документів тощо.
«Виникає дурне питання: навіщо теперішній українській владі повторювати те, що зробили комуністи в парламенті в 1996 році? З політичної точки зору це абсолютно недоцільно. По суті, «слуги» продовжують політику комуністів. Це нонсенс», – каже Зінченко.
І хоча в більшості ескізів, які пропонуються на великий герб, зображено тризуб у центрі, який тримають козак із мушкетом і шаблею з одного боку і галицький лев з іншого боку – і цей ескіз є теж гарним, символізуючи певним чином і гасло «Схід і Захід – разом!», але все ж тризуб є тризубом, який вже дуже полюбився і практично прижився в українському повсякденні.
«Було б дуже добре ще тоді( в 1996 році- авт.) узаконити великий герб. Проте цього не сталося, час втрачено», – зауважував колишній президент України Леонід Кравчук раніше в інтерв’ю журналістам.
Тож нині є два шляхи врегулювання цього непростого геральдичного питання конституційною більшістю у 300 голосів. Перший варіант – прийняти великий герб України, а другий – обмежитись малим гербом, для чого змінити редакцію 20-ї статті Конституції, виключивши з неї згадку про великий герб України. Можливо тут стався у нагоді б і механізм всенародного референдуму.
А що сталося далі? А далі Президент України вніс на розгляд Верховної Ради проект Великого Герба України… Але якого? Зовсім не того, що переміг в конкурсі. Це помітили!!! Пішли розмови та пересуди. Внесений варіант проекту був «приємнішої зовнішності». Та у Верховній Раді ніхто нічого затверджувати і не намагався… Мабуть, що не було напруги ні в парламенті, ні в суспільстві. Наступного року стало вже не до великого герба. Можливо те, що сталося з тими проектами та їх затвердженням так і на краще
Анатолій Авдєєв, голова Української геральдичної колегії